Життя у позику

Вадим КУЛЬПІНОВ

Не існує універсального рецепта вибивання боргів. Однак підстрахуватися від дій як несумлінного боржника, так і кредитора можливо, правильно оформивши договір і розписку.

Звідки грошики?

Більшість дрібних підприємців неохоче кредитуються в банках, не бажаючи сплачувати непомірні відсотки, ризикувати майном і тижнями очікувати на рішення кредитного комітету. Невелику суму простіше позичити у колег-підприємців і повернути, як заведено серед своїх, без відсотків. Однак, користуючись такими послугами, відмовляти тим, хто просить позичити «допіслясвят», не прийнято. Утім, якщо неправильно оформити позику, можна втратити видану суму, посваритися з товаришами і навіть на деякий час зневіритися в людях.

Знаючи особливості вітчизняного законодавства, можна мінімізувати ймовірність втрати грошей, виданих колегам як кредити, а заодно й підстрахуватися від нечистих на руку позикодавців.

Кодекс позичальника

В українському праві прийнято розмежовувати поняття «позика» і «кредит». Банки та інші фінустанови, які мають відповідні ліцензії НБУ, кредитують, а фізичні особи — надають позику і можуть отримувати за це відсотки, причому без ліцензії і цілком законно: новий Цивільний кодекс передбачає право позикодавця на «отримання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не передбачено договором чи законом».

За умовчанням договір позики може вважатися безвідсотковим лише в тому випадку, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (тобто не більш як 850 грн), і не пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін. Відсоткові ставки для всіх інших варіантів врегульовані статтею 1048 ЦК, в якій, зокрема, зазначено: «Якщо договором не встановлено розміру відсотків, їхній розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України» (нині 8%).

Це дуже підступна норма, яка дає змогу великій категорії позикодавців несподівано вимагати сплати відсотків навіть у тому випадку, якщо спочатку сторони домовлялися про безвідсоткову позику. Навіть суд буде змушений визнати правоту позикодавця, який вимагає від боржника виплати відсотків за «безвідсотковою» позикою, якщо в договорі нічого не зазначено про те, що відсотки за кредитом не нараховуються.

Щоб цього не сталося, слід обов’язково обумовити в договорі, що позика є безвідсотковою, або зазначити відсоткову ставку, яка влаштовуватиме обидві сторони.

Позичальнику слід пам’ятати, що, прострочивши виплату боргу, на вимогу кредитора він зобов’язаний виплатити суму боргу з урахуванням установленого НБУ індексу інфляції за весь час прострочення і 3% річних від простроченої суми, якщо інший відсоток не передбачено договором чи законом, наприклад, коли умови договору підпадають під дію згаданої ст. 1048 ЦК.

Як домовлятися

Законодавчі новації торкнулися і документального оформлення позик між фізичними особами. Головними доказами, як і раніше, залишаються письмові підтвердження позики у всіх випадках, якщо сума боргу перевищує 170 грн (10 н. м. д. г.). Якщо раніше факт передачі грошей у борг можна було довести з допомогою свідків, то тепер у ЦК прямо зазначено, що договір позики необхідно оформляти письмово, рішення суду не може грунтуватися на твердженні свідків про те, що гроші не були отримані позичальником від позикодавця.

Щодо самого договору зазначимо, що ст. 1047 містить вельми неоднозначну норму, через яку, вочевидь, спіткнуться ще сотні кредиторів. Згідно зі згаданою статтею, по-перше, «договір позики укладається в письмовій формі» (якщо її розмір перевищує 170 грн), а по-друге, «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який засвідчує передачу йому позикодавцем певної грошової суми...».

Виходить, що позика має бути підтверджена ДВОМА письмовими документами: договором, у якому містяться умови позики, і розпискою, яка підтверджує наявність договору і факт передачі грошей або інших предметів позики. В іншому випадку довести факт передачі грошей або існування деяких обумовлених питань буде дуже складно.

Є, однак, й інша думка з цього приводу: для підтвердження факту позики і розміру переданої суми достатньо або договору, або розписки. Якщо судова практика за цією категорією справ покаже, що для підтвердження позики та її умов справді необхідні два документи, це буде жорстоко щодо людей, які не є юристами і напевно не стануть укладати договір окремо від розписки. За старим Цивільним кодексом розписка була достатнім підтвердженням зобов’язань боржника, вона, по суті, виконувала роль договору позики між фізичними особами.

«Очевидно, що суди використовуватимуть колишню практику, розглядаючи розписки як достатнє і єдине підтвердження позики, — вважає адвокат Максим Лавринович. — Однак тепер супротивна сторона може наполягати на тому, що операція недійсна, оскільки новим кодексом крім розписки передбачено й обов’язкове укладання договору, що дає привід стверджувати, що розписка не є договором позики. Але я не думаю, що цей аргумент буде вирішальним».

Що має бути в розписці

Якщо припустити, що для повернення своїх грошей достатньо розписки позичальника, в ній потрібно зазначити якомога більше інформації, наявність якої може бути додатковою гарантією повернення коштів.

Крім зазначення ПІБ і адрес проживання сторін важливо також поставити дату складання розписки і відповідно передачі цінностей. Сума грошей (або кількість речей), які передаються, має бути зазначена цифрою і прописом.

Експерти запевняють, що не треба боятися зазначати суму у валюті. Позику не буде віднесено до взаєморозрахунків у валюті, за які передбачено відповідальність. Позика до взаєморозрахунків не відноситься.

Необхідно також вказати термін повернення взятих у позику коштів або предметів. Якщо термін користування коштами буде пропущено, позичальник може повернути взяте, коли захоче, а в суду з’являються підстави закрити справу, оскільки формально позичальник не порушив термінів повернення.

Якщо термін погашення боргу все-таки пропущено, перед тим як звернутися до суду, варто направити позичальнику вимогу, після отримання якої він упродовж 30 днів має розрахуватися з кредитором (ст. 1049 ЦК). У разі несплати з’являються підстави для звернення до суду.

В інтересах позичальника зазначити, в якій валюті або яким товаром має здійснюватися повернення боргу. В іншому випадку позичальник може погодитися прийняти сплату товаром, а потім піти до суду й вимагати грошей, запевняючи, що товар не має жодного стосунку до даної позики.

«Одного разу мені довелося захищати в суді боржника, який, як запевняв позивач-кредитор, не повернув $10 тис., — розповів Максим Лавринович. — Мій клієнт чесно розрахувався товаром, але недогледів, і розписка залишилася у кредитора. Вочевидь, бажаючи підзаробити, кредитор прийняв товар, але розписку притримав і незабаром звернувся до суду з позовом про стягнення з колишнього боржника зазначеної в його розписці суми. Ось, мовляв, розписка, ось свідки. «Відбивати» такої позови дуже непросто».

Запобігти такому розвитку подій можна лише в тому випадку, якщо позичальник у момент повернення грошей отримає назад свою розписку. Якщо вона «загубилася» або за нею «далеко йти», варто переконати позикодавця скласти іншу розписку, в якій зазначалося б, хто, якого числа, яку суму в рахунок яких зобов’язань отримав. Бажано також зазначити, що розписку про отримання грошей боржником від такого-то числа слід вважати недійсною, зобов’язання за нею виконано в повному обсязі і на поточну дату в позикодавця немає жодних претензій до колишнього позичальника. Цей документ варто роздобути навіть у тому випадку, якщо колишню розписку повернено боржнику.

Виконання рішень

Якщо передбачені законом документи оформлені належним чином, домогтися позитивного рішення суду буде нескладно. Справжні труднощі зазвичай починаються на стадії виконання рішення про стягнення грошей з боржника.

Перші складнощі можуть виникнути через переїзд відповідача і тривале проживання не за місцем реєстрації. Як стверджують юристи, здебільшого шукати свого опонента доводиться самому кредитору, після чого він приводить до нього виконавця, який зачитує постанову про виконавче провадження і вимагає добровільно виконати рішення суду.

Зрозуміло, досвідченого боржника цим не візьмеш. Тоді виконавець з’ясовує, яке майно йому належить, описує його і накладає на нього стягнення. Ось тут на багатьох чекає інша проблема. У професійних боржників немає бодай якогось ліквідного майна. Наприклад, квартира, яку він багато років називав «своєю», формально виявляється дідусевою, а «своїм» шикарним автомобілем позичальник користувався зі згоди бабусі, якій його подарував дідусь на честь її 80-річчя.

Не варто сподіватися і на стягнення на свою користь рухомого неіменного майна, як-от побутової техніки чи предметів обстановки. Вони також можуть виявитися чужими, причому через відсутність документальних підтверджень права власності істинну їх належність довести непросто.

У безнадійних випадках виконавцям залишається арештувати майно й накласти стягнення на зарплату боржника. Однак для позивача це може виявитися найнебажанішим варіантом розвитку подій, оскільки стягнення можуть бути накладені лише на чверть ОФІЦІЙНОЇ зарплати, розмір якої може межувати зі встановленим законом мінімумом.

Як не зіпсувати стосунки

Більшість дрібних і середніх підприємців у повсякденній практиці не можуть обійтися без товариських позик, часто передаючи один одному гроші без будь-яких розписок, а тим більше договорів. Проте «зависання» боргів трапляються навіть у цьому обраному колі.

Злісних неплатників лякають бандитами і міліцією, приходять до них з друзями і, залякуючи, ламають предмети обстановки. Відразу обумовимо, що це незаконні методи впливу на позичальника, їх застосування може закінчитися вельми сумно для ініціатора (див. «Особистий досвід»). До речі, на справжніх шахраїв така демонстрація сили діє слабо. За роки шахрайства у багатьох виробляється імунітет проти кредиторських істерик, а в деяких навіть налагоджуються міцні зв’язки з правоохоронцями, які охоче утихомирюють шукачів справедливості, що розбушувалися.

Як у них

У багатьох країнах виконавча служба береться за стягнення боргів з приватних осіб без рішення суду, самостійно пересвідчившись в обгрунтованості вимог позикодавця. Якщо боржник не згодний з діями виконавців і вважає, що примусовий розрахунок було зроблено необгрунтовано або не в тому розмірі, він сам звертається до суду і доводить там свою правоту.

---

Особистий досвід

Сергій ЛИТВИНЕНКО, перший заступник головного редактора тижневика Контракти:

— Коли я був підприємцем, банки неохоче надавали кредити малому бізнесу. Тому підприємці ледь не щодня позичали один одному готівку. Траплялося, звісно, що боржники не могли розрахуватися. Захищати свої інтереси було заведено, вдаючись до послуг «братків» (вартість їхніх послуг — 30% суми повернутого кредиту) або міліції. Обидва ці способи мали свої вади. Наприклад, правоохоронці бралися за справу неохоче, тільки за хорошим знайомством. А зв’язуватися з бандитами просто небезпечно — можна «загриміти» за здирництво чи розбійний напад. До речі, недавно мені стало відомо, що один зі знайомих підприємців, який спробував повернути борг за допомогою «спортсменів», опинився під слідством. Я по-своєму домагався повернення боргів. Зрозумівши, що боржник не може заплатити через несподівані труднощі у бізнесі, не «ставив його на лічильник», а, навпаки, намагався пом’якшити умови, пропонуючи компромісні рішення. Найчастіше я відмовлявся від відсотків і розстрочував виплату боргу. Я готовий був миритися зі збитками заради повернення основної суми. Таким чином мені вдалося переконати розрахуватися зі мною двох безнадійних позичальників.

---

Думки експертів

Павло ГРУШКО, адвокат юридичної фірми «Василь Кисіль і партнери»:

— На мій погляд, ефективним засобом впливу на боржника може стати укладення додаткових договорів, якими вводяться умови, що «прив’язують» позичальника до кредитора: контроль за його фінансовими показниками, входження кредитора до складу учасників/акціонерів боржника — юридичної особи з опціоном зворотного продажу/викупу тієї самої частки або акцій, отримання в заставу не лише майна, що належить боржнику, а й акцій або частки самого боржника — юридичної особи.

Контролювати виконання боржником своїх обов’язків, і йдеться тут не лише про повернення суми кредиту і відсотків. Певною мірою простіше, якщо кредит розбитий на транші.

Максим ЛАВРИНОВИЧ, адвокат:

— Я не раз помічав, що гроші мають властивість «прилипати» до того, хто їх отримав. Наприклад, одна організація перерахувала 50 тис. грн як передоплату за ремонт офісу, після чого підрядчики з якихось причин відмовилися виконувати роботи й пообіцяли найближчим часом повернути гроші...

Крім того, що повернення затяглося на п’ять місяців, так їх ще й повернули не в повному обсязі — на рахунок замовника надійшло лише 48 тисяч. Запитуємо, чому? «А ми вже з них заплатили податки», — не соромлячись свого нахабства, відповідають підприємці. На мій погляд, у таких випадках легше змиритися з утратою двох тисяч, ніж затівати судову тяганину. Уникати таких ситуацій допоможе «чорний список» боржників.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар