Україна без Кучми

Кость БОНДАРЕНКО

За лічені тижні здійсниться мрія української опозиції зразка 2001 року — Україна опиниться без Леоніда Кучми на посаді президента.

Український політичний ринок знову не запропонував якісного й загальноприйнятного політичного бренда. Пропонують вибирати з того, що є. І тому ці вибори проходять під знаком секонд-хенду.

Ця ситуація безпосередньо випливає з того стану речей, який склався в Україні в останні п’ять років: фактично в державі був єдиний політик зі стратегічним баченням, волею та можливостями її, волю, втілювати. І цим політиком був Леонід Кучма, який створив Систему і знав усі важелі її діяльності. Інші ж політики — як з президентського оточення (включно з Януковичем та Медведчуком), так і з середовища опозиції (включно з Ющенком, Тимошенко, Морозом) — були політиками другого плану, які чітко вписувалися в Систему Кучми і чітко грали відведені їм ролі. Вся українська політика йшла у фарватері Кучми і несла в собі відгуки на виклики з боку Кучми. Останні спроби самостійної діяльності опозиції захлинулися у мітинговій стихії восени 2002 року. З того часу Кучма вдало взяв владу у свої руки і змусив опозицію грати по своїй партитурі.

Тому на питання, що буде після 2004 року, тобто після Кучми, можна відповісти: після Кучми у нас знову буде Кучма. Система залишається. На зміну Леонідові Даниловичу прийде Віктор Андрійович Кучма або Віктор Федорович Кучма. З незначними нюансами і незначними відмінностями. Давайте спробуємо спрогнозувати: якою ж буде Україна часів Ющенка і часів Януковича і які тенденції будуть загальними для суспільства.

Принципи формування уряду

Звісно, є велика спокуса, прийшовши до влади, розпочати формування власного уряду — на основі команди-переможниці. Однак для того, щоб команда-переможниця дістала таке право, потрібна одна умова: вона має бути безсумнівним лідером і отримати справді вагомий вотум довіри громадян. У випадку нинішніх виборів, коли Ющенко і Янукович мають по третині голосів виборців, після виборів необхідна буде спроба порозуміння. Якщо така спроба матиме місце до 21 листопада, то можна буде говорити про формування майбутнього уряду на паритетних засадах. Якщо ж після виборів — то лише про умови почесної капітуляції переможених і про умови, на яких буде можлива колаборація з переможцем.

Будь-який із президентів буде змушений формувати уряд на умовах коаліційності із запрошенням ключових фігур з табору своїх колишніх опонентів. Політичні баталії завершаться 21 листопада. Суттєвих відмінностей між концепціями Ющенка чи Януковича немає. Тому варто подумати про державу та її майбутнє, а не про вузькокорпоративні інтереси. Відмова однієї зі сторін від компромісу й від участі в коаліційному уряді закріпить розкол України на Схід і Захід, який штучно підігрівся у зв’язку з виборами.

Питання зовнішньої політики

Передвиборча міфологія посіяла в головах загалу майже усталені міфологеми на зразок «Ющенко — агент Заходу» чи «Янукович — прихильник курсу на зближення з Росією». Очевидно, перші місяці після виборів та інавгурації будуть спрямовані на те, що президент буде змушений знищити усталені стереотипи. Умовно кажучи, Ющенко буде зобов’язаний здійснити свій перший закордонний робочий візит до Москви і продемонструвати своє вільне володіння російською мовою. Янукович буде змушений перший робочий візит запланувати до Брюсселя і засвідчити відданість ідеї євроінтеграції. Україна, здається, приречена й надалі балансувати між Сходом і Заходом, роблячи поступально-коливальні рухи то в бік Росії, то в бік Євросоюзу та США. Саме тому зовнішня політика Ющенка чи Януковича буде незмінною.

Колись політолог Дмитро Видрін звернув увагу на невідповідність ідеологічних основ економічним реаліям. Де в Україні найбільш розвинений антиросійський дух? На Галичині. Де найбільші проросійські настрої? На Донбасі. А тепер поставимо питання по-іншому: де в Україні найменше відчувається присутність російського капіталу? В Донецькій області. А де найбільше? В Івано-Франківській. Ця «формула Видріна» багато в чому пояснює майбутню програму дій Януковича чи Ющенка. У нас відбувається глобальний пошук балансів і рівноваг усіх з усіма як на геополітичному, так і на побутовому рівні. І наступний президент це повинен усвідомлювати.

Інший політолог — Вадим Карасьов — звернув увагу на той факт, що саме донецька команда і її репрезентант Віктор Янукович є носіями національних пріоритетів, які, щоправда, грунтуються на конкретній вугільно-металургійній базі, а команда Ющенка є носієм постнаціональної свідомості та постнаціональних ідей — інтеграція в ЄС. Вочевидь, наступний президент постане перед необхідністю збалансувати національні інтереси з постнаціональними викликами часу.

Внутрішня політика і питання конституційної реформи

Проведіть соціологічне дослідження і запитайте в людей, які проблеми їх цікавлять. Більшість серед пріоритетних назвуть проблеми безпеки життя, соціальної стабільності, можливостей для нормального розвитку особистості тощо. Політичні питання стоятимуть на 7, 8, 9-му місцях. Перший план у будь-якому здоровому суспільстві займатимуть соціальні питання. І те, що сьогодні обох кандидатів роз’єднують саме політичні питання, а не соціальні програми, є свідченням схожості соціальних програм і бачення соціального розвитку. Боротьба між Януковичем і Ющенком відбувається не в площині протистояння монетариста і антимонетариста, прихильника чиказької та стенфордської економічних шкіл, не в площині ліберала чи консерватора. Відбувається протистояння Західної та Східної етики і двох політиків, а не протистояння концепцій розвитку України.

Саме тому можна припустити, що політика наступного президента в соціальній сфері буде незмінною. Зміни могли б відбутися в тому випадку, якби Ющенко або Янукович зробив акцент на середній клас, на національну буржуазію, яка в Україні є справді пригнобленим станом і живе не завдяки державі, а всупереч їй. Насправді ж політика і Януковича, і Ющенка зводиться до перетворення великого капіталу на опору режиму і до загравання із соціально незахищеними, найбіднішими групами населення. Останні ініціативи Януковича щодо підвищення пенсій і аналогічні проекти указів Ющенка є свідченням цього. Тому можна говорити про схожість обіцянок Януковича і Ющенка в соціальній сфері, яка буде продовженням політики Кучми.

Очевидним також є те, що конституційна реформа у її нинішньому варіанті (чи то законопроект 4105, чи то законопроект 4180) відійде в минуле. Наступний президент вестиме реформаторську риторику — і не більше. Президентові, який отримає нинішні президентські повноваження, не спаде на думку позбавляти себе цих самих повноважень. Він обмежуватиметься консультаціями, проведенням круглих столів, обговоренням реформи. Словом, конституційну реформу найближчі кілька років спіткає доля адміністративної реформи. Пам’ятаєте про таку?

Питання олігархів

Здається, олігархи (чи ті, хто претендують на горде звання українського олігарха) вже вирішили для себе питання майбутнього життя за майбутнього президента. Чи то за Ющенка, чи то за Януковича Віктор Пінчук, Олександр Ярославський, Ринат Ахметов, Віталій Гайдук, група «Приват» та інші особи та структури збережуть свої позиції практично незмінними.

Єдині, хто постраждає, будуть представники середовища СДПУ(О). Вони настільки зрослися з роллю громовідводу і набралися негативної енергії, що їм доведеться поступитися владою, щоб дозволити новому президентові задовольнити найпотаємніші надії і сподівання пересічних громадян. Якщо президентом стане Ющенко, Віктор Медведчук наступного ж дня піде в опозицію до нового президента. Якщо президентом стане Янукович, Медведчук перейде в опозицію через сто днів. Однак у будь-якому випадку в 2005 році найоптимальніший варіант для Медведчука — посада лідера опозиції.

У цьому немає нічого страшного. Навпаки, це може бути трампліном до повернення у владу, особливо якщо Медведчукові вдасться створити блок із соціалістами та комуністами, а також очолити громадський рух за конституційну реформу.

Регіональний аспект

Перед наступним президентом постане необхідність з’ясування стосунків з регіональними елітами. Позбавлені впливу на київську політику (мажоритарну систему виборів скасовано, і регіональні політики тепер залежатимуть і від партійних чиновників), регіонали забажають нових механізмів і методів впливу на Центр. Якими будуть ці механізми? Важко сказати. Але чи то Януковичу, чи то Ющенку доведеться загравати з регіоналами. Янукович може запропонувати зміни до устрою парламенту — з метою створення «нижньої палати». Ющенко, найімовірніше, запропонує створити Раду регіонів як консультативний орган при новому президентові. Хоча і перший, і другий варіанти є слабкими.

Однак уже в перші дні новий президент спробує послати меседж регіональним політикам: мовляв, я поважаю ваші права і свободи і обіцяю статус-кво у більшості областей за принципом «кожен володіє тим, чим володіє». Підтвердженням цього принципу мало б стати і призначення одного з губернаторів якщо не на посаду прем’єра (ідеальний варіант), то на посаду першого віце-прем’єра.

Доля «другого номера»

Найбільш драматично складеться доля того, хто програє другий тур виборів. Болівар, як відомо, двох не винесе. Влада є саме тим Боліваром. Залишитися має тільки один. За жанровими особливостями, сила переможеного, зокрема більшість соратників, перейде до переможця.

Віктор Янукович у разі програшу навряд чи залишиться в активній політиці: у Донецьк йому дорога закрита — він став не донецьким політиком, а київським. Очолити опозицію він не зможе апріорі. Залишається сподіватися на парламентські вибори і на статус народного депутата. Для Віктора Ющенка поразка на виборах ще страшніша — загал не пробачить того, що він, маючи такі високі шанси, не використав їх. Цього йому не пробачать ні виборці, ні союзники по блоку, ні західні друзі.

У будь-якому разі від Ющенка дистанціюється Юлія Тимошенко. У неї своя гра. І вона може стати тією людиною, яка (особливо за умови збереження її союзу з Олександром Зінченком) претендуватиме на лідерство у правій опозиції. Якщо стане президентом Ющенко, це буде права опозиція до Ющенка. Якщо ж Ющенко президентом не стане, то це буде права опозиція до Януковича. Але без Ющенка.

Питання Кучми

Одне з головних питань — питання майбутнього Леоніда Кучми. Формально він очолить фонд свого імені — загальноприйнята у світовій практиці форма виходу з політики. Проте Леонід Данилович є людиною, яка залишається, йдучи. І до березня 2006 року не варто надіятися на те, що Система Кучми зазнає серйозних змін. Кучма залишається, навіть переїхавши з будинку на вулиці Банковій у будинок на вулиці Шовковичній. Цілком можливо, що в державі просто буде встановлено неформальну систему регентства і цим регентом буде сам Кучма. Бо лише він досконало знає усі важелі й кнопки створеної ним Системи. І саме він може стати третейським суддею, головним інженером і АНТИКРИЗОВИМ менеджером в одній особі на випадок, якщо Система дасть у роботі збій, а новий президент не знатиме, як цей збій ліквідувати.

Отже, життя після виборів існуватиме. Апокаліпсис відміняється. Ніхто нікуди не йде... А ще панові Кирпі — міністру транспорту України — слід було б у день виборів на вокзалах та в аеропортах спеціально для тих, хто вже пакує валізи і збирається емігрувати до остаточного з’ясування питання «хто ж переміг?», вивісити велетенські транспаранти зі словами Дантона: «Батьківщину неможливо забрати на підошвах черевиків». Треба вчитися жити з новою владою. Або і всупереч новій владі. Просто жити. Бо життя на виборах не зупиняється. Воно триває, і, здається, в старому, кучмівському ритмі.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар