Вихід – в іншому місці

Яна МОЙСЕЄНКОВА,
головний редактор

Вибір — це завжди зусилля.

Зусилля — напруження. А висока напруга, як говорить нам підручник фізики, може вбити, якщо не вміти нею правильно користуватися. Як оцінити правильність вибору і чи варто вибирати, коли вибирати загалом ні з кого, — ці питання зберегли свою актуальність з минулої президентської кампанії.

Друге президентство Леоніда Кучми, яке почалося перемогою псевдодемократії над псевдокомунізмом, продовжилося касетним скандалом і завершилося остаточною федералізацією країни, чітко проілюструвало цінність вибору в умовах, коли вибирати немає з кого. Що відчувають сьогодні ті, хто у другому турі минулих виборів голосував не так за Леоніда Даниловича, як проти комуністичного реваншу? За кого ці люди голосують зараз і чи збираються вони надалі робити висновки зі своїх вчинків? Що взагалі треба було тоді робити — голосувати за комуністів, голосувати за Кучму чи не голосувати взагалі, зриваючи вибори, тобто залишаючи таки Кучму при владі? Вибір тут не має сенсу, як немає його у виборі між трьома красивими тарілками голодною людиною, яка не має продуктів. І, напевно, висновок може бути таким: не можна дозволяти заганяти себе в глухий кут. Наївно вірити в те, що аполітичне населення, яке раз на п’ять років включається в життя країни шляхом голосування за нав’язану політтехнологами кандидатуру, може щось змінити.

...Коли в паризькому метро попередження «Виходу немає» замінили на «Вихід в іншому місці», кількість самогубств, здійснюваних у підземці, суттєво зменшилася. І якщо є бажання жити в нормальній країні, то доведеться відірватися від телевізора і стати громадянином, який цікавиться нюансами створення постійно працюючого громадянського суспільства. А бути громадянином нашої країни важче, ніж бути громадянином, приміром, Британії. У Британії громадяни мають ПРАВА, а в Україні повинні усвідомлювати свої ОБОВ’ЯЗКИ і передусім обов’язок осмислено голосувати. Гадаю, що далі суспільство від розуміння цієї простої сентенції, то далі якість українського життя від британського рівня.

І все-таки не варто рефлексувати через те, що нинішні вибори радикально не змінять країну. Це не станеться доти, доки не зміцніє покоління людей не настільки багатих, щоб купувати чужі голоси, але й не настільки бідних, щоб за жебрацькі подачки продавати свій. Такий електорат приведе до влади нових політиків, які орієнтуються не на люмпен, а на середній клас. Ось тоді ми, нарешті, й почнемо жити в епоху змін.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар