Степовий Колумб

Наталія ГАМОЛЯ

Промислову славу Дніпропетровщини започаткував поміщик, підприємець, краєзнавець і колекціонер Олександр Поль.

«Етнографічний» поміщик

Олександр Поль з дитинства навчився протистояти примхам долі і, зрештою, перемагати. Восени 1843 року одинадцятирічний Олександр, син підпоручика царської армії з півдня Малоросії, відправився «у світ широкий» — до одного з найкращих закладів імперії — Полтавського училища, попечителькою якого була імператриця Олександра Федорівна. Через сім років відмінного навчання, 1850 року, як пише історик Володимир Платонов, Олександр блискуче складає одинадцять вступних іспитів до університету в Дерпті (нині м. Тарту, Естонія), відразу ставши студентом другого курсу юридичного факультету.

Через чотири роки Поль захистив диплом, отримавши ступінь і права кандидата дипломатичних наук. І саме в цей час залишився круглим сиротою (батько помер 1853 року, мати — роком пізніше) і годувальником сімох молодших братів і сестер — наймолодшій Юлії було лише сім років. Олександр повернувся на батьківщину, до фамільного небагатого маєтку, єдиним спадкоємцем якого був старший брат. Єдине, що мав тоді Поль, — це успадкований титул дворянина: 1847 року батькові Олександра за особисті заслуги рішенням Санкт-Петербурзького Департамента Урядуючого Сената було надано право на спадкове дворянство. Титул і природна шляхетність разом з підприємницькою жилкою і стали тим капіталом, який забезпечив Олександру Полю подальші успіхи.

1857 року 26-річний Олександр став землевласником, придбавши з дозволу уряду свою першу земельну ділянку в 1330 десятин у селах Любомирівка і Приютова на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область). З часом він збудував тут корівники, три кінних заводи і почав успішно займатися скотарством, як і більшість поміщиків у степовому краї.

Паралельно Поль просувався «по громадській лінії». З 1854 до 1857 року Олександр Миколайович — екзекутор дворянського депутатського зібрання Катеринослава, 1858 року обраний до Катеринославського дворянського комітету з облаштування селянського побуту, 1860 року обраний депутатом від Катеринославської губернії до Санкт-Петербурзького комітету для розробки проекту селянської реформи, а також стає дійсним членом Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії. Олександр Поль не лише обстоював права селян, інтереси підприємців, а й дбав про поліпшення економічної ситуації в аграрній губернії, що загубилася у південних степах великої імперії. За це і був помічений при дворі — у квітні 1861 року Поля нагородили царською золотою медаллю за особистий внесок у підготовку і проведення селянської реформи 1861 року.

Через півроку Олександр Миколайович облишив участь у Катеринославському «присутствии», 1862 року одружившись з Ольгою Семенівною Коростовцевою. Молода дружина була власницею 1739 десятин землі у селі Семенівка, отриманих у придане. Тож маючи вже 3069 десятин спільної з дружиною землі, молодий поміщик Олександр Поль узявся за енергійне господарювання.

Життя покотилося у традиційному руслі: господарські клопоти, служба у земстві провінційного губернського містечка, зустрічі у «Клубі Піквіків» з літературними читаннями і вечорами танців. Однак Поль мав ще досить серйозне «хобі» — захопився українською етнографією і археологією, шукаючи сліди старовинного козацького степового життя...

Наполеонівські плани

Якось, сподіваючись на чергову цікаву знахідку для своєї археологічної колекції у Гайдамацькій печері в Дубовій Балці, що розкинулася на правому березі річки Саксагань неподалік Кривого Рогу, Олександр Поль натрапив на поклади руди. Розвідкою корисних копалин біля Кривого Рогу займалися ще з початку століття. Однак, за висновками багатьох дослідників, хоч край і виявися багатим на різні корисні копалини, однак особливого інтересу для промисловості імперії не становив — як засвідчили попередні дослідження, відсоток залізної руди, такої необхідної на той час Росії, що ставала на «промислові рейки», був невисоким. Тому ніхто не збирався вкладати гроші у видобуток катеринославської руди та подальші розвідки родовищ корисних копалин.

Окрім Олександра Поля. З 1871 року, за дослідженням провідного наукового співробітника Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександра Мельника, Поль організував систематичні розвідки залізних руд у Криворізькому басейні власним коштом, витративши на всі дослідження, якими займався впродовж усього життя, понад 20 тисяч рублів. Взимку 1872 року він їде за кордон — до гірничорудних регіонів Франції, Італії, Швейцарії, Німеччини. У Саксонському гірничому інституті його коштом роблять аналіз привезеної ним «криворізької» породи.

Результати були приголомшливі. Поль запросив приїхати на криворізькі родовища німецького гірничого інженера Штрипельмана, який 1872 року знайшов тут поклади руди з вмістом заліза до 70% (ще п’ять років тому дослідники доводили, що заліза в криворізьких покладах руди не більше ніж 30%). Крім того, у геологічних розвідках, що проводилися за дорученням Поля і його ж коштом, у Криворізькому басейні знайшли також покрівельний сланець, мінеральні фарби, кам’яне вугілля.

За результатами своїх досліджень Штрипельман пише книгу «Геологія і геогностичні описи Криворізьких рудних родовищ» і видає її в Лейпцигу, після чого Поль перекладає її російською і видає власним коштом у Санкт-Петербурзі. Зразки і предмети виробів з аспидного сланця Поль демонструє на промислово-художній виставці у Москві 1872 року.

Щоб отримати право на розробку знайдених родовищ, Олександр Миколайович купив місцину під назвою Дубова Балка й орендував на 99 років землі з покладами руди — найдовший термін оренди в імперії. 1873 року Поль почав зводити в Дубовій Балці власну садибу, крім того, продовжує заняття тваринництвом, за що у вересні 1874 року був нагороджений малою срібною медаллю Міністерства державного майна на губернській виставці у Катеринославі «за робочих коней, велику рогату худобу, аспидну покрівлю», а через дванадцять років — великою срібною медаллю.

Плани Поля щодо промислового розвитку регіону були «наполеонівськими». За його розрахунками, сировинний потенціал Катеринославської губернії був настільки високим, що тут могло б діяти не одне підприємство. Зокрема, як сподівався Поль, можна було б збудувати потужний металургійний завод у Миколаєві, більш як двадцять металургійних заводів на Донбасі, а на Криворіжжі звести заводи з виготовлення порцеляни, фаянсу, скла, вогнетривких матеріалів, фарб, крім того, організувати підприємства з видобутку залізної, мідної та інших руд.

Продовжуючи розвідки власним коштом, Поль звертається до уряду з пропозиціями організувати підприємства з видобутку й переробки залізної руди та інших корисних копалин на Криворіжжі. Однак державні установи не поспішали співпрацювати з українським ентузіастом, навпаки, поглядали на його ініціативи скоса. У квітні 1874 року Імператорське Російське технічне товариство призначило комісію для «дослідження благонадійності родовища залізних руд та інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг». Не приставали на пропозиції Поля і заможні купці, грошовиті промисловці, часом називаючи Поля або несамовитим, або дивакуватим, а його пропозиції — безглуздими.

Залізниця і бюрократи

Сподіваючись, що криворізькі рудні родовища таки зацікавлять підприємців, які вже будували металургійні заводи на Донеччині, Олександр Поль звертається з пропозицією збудувати залізницю через Катеринослав і Кривий Ріг до Знаменсько-Миколаївської лінії — таким чином між промисловим Донбасом і багатим на сировину Криворіжжям було б встановлено найшвидше пряме сполучення. На конфіденційний запит уряду про Поля місцевий ісправник відповів, що Поль «трохи не сповна розуму». Однак пропозицію підтримало земство Катеринослава, де Поль «вірою і правдою» служив кілька років поспіль: з 1866 року він був гласним Катеринославського губернського зібрання, з 1869-го його три роки поспіль обирають почесним мировим суддею. Губернським гласним і почесним суддею повіту Поль обирався впродовж усього життя.

1874 року за будівництво залізниці за запропонованим Полем маршрутом висловився і Перший з’їзд гірничих промисловців півдня Росії.

У квітні 1875 року проект залізниці завдовжки 220 верст (233,2 км) було затверджено самим імператором. Полю вдалося переконати всіх, що доцільніше провести залізницю не через Запоріжжя, а через Катеринослав. Однак реалізація проекту через російсько-турецьку війну 1877-1878 років відклалася на невизначений термін. А після війни про проект узагалі забули.

Утім, Поль, загартований імперською бюрократією, не облишив свою ідею щодо будівництва залізниці. Проект передбачав спорудження у Катеринославі залізничного моста через Дніпро замість майже сторічного наплавного дерев’яного. Поль не стомлювався переконувати у своїх виступах на земських зборах: «Не тільки ми, а й усі люди, які приїжджають до Катеринослава, можуть засвідчити, що по обидва боки берегів стоять по 200-300 хур; тим, хто не заплатить по три карбованці, ніколи не вдасться переїхати. Буває, хури стоять цілими тижнями... Це грабунок бідних селян... Я думаю, що на підставі точних статистичних даних можна позитивно довести і досить точно оцінити, у скільки обходиться населенню губернії відсутність мосту в Катеринославі; ці збитки, які несуть Катеринослав і Катеринославська губернія, можуть бути оцінені без будь-якої натяжки в щорічну суму втрат два чи три мільйони карбованців... Я знаю, що ця витрата з боку державного казначейства буде найпродуктивнішою: цей міст окупиться за один рік».

Остаточне затвердження будівництва моста вдалося отримати лише 1881 року. І вже у травні 1884 року відбулося урочисте відкриття Катерининської залізниці від станції Ясинувата через Катеринослав і Кривий Ріг до станції Долинська. Кошторис дороги становив 30,9 мільйонів рублів, з яких 3,96 мільйона витратили на зведення двоярусного моста через Дніпро у Катеринославі — на той час найдовшого в Європі. Катеринославський міст, зведений за проектом академіка Белелюбського, отримав золоту медаль на Всесвітній виставці у Парижі 1889 року.

Як виявилося, Олександр Поль мав рацію щодо розрахунків дохідності залізниці. До кінця 1884 року, за сім з половиною місяців експлуатації, валовий виторг від перевезення пасажирів і вантажів Катерининською залізницею майже покрив витрати на її будівництво. Чистий прибуток за 1885 рік становив майже 250 тисяч рублів, а через десять років, у 1895-му, — понад 2,5 мільйона рублів.

Закордон допоможе...

Поки Олександр Поль штурмував бюрократичні фортеці держави, переконуючи в необхідності будівництва залізниці і в розробці нових рудних родовищ, її простори з багатющими підземними покладами завойовували іноземці, що інвестували кошти в молоду промисловість. Підприємці-іноземці на той час мали в імперії певні пільги (про це читайте у наступних номерах Контрактів — Авт.). Поль, навпаки, лобіював інтереси вітчизняного капіталу. Взимку 1876 року він звернувся до міністра державного майна з черговою ідеєю — створити «Криворізьке гірничозаводське товариство». У проханні Поль зазначав: «...Майно, на кшталт Кривого Рогу, не повинне, на мою думку, зробитися надбанням іноземців; воно занадто цінне, і бажано залишити його під впливом благонадійних російських людей... Не варто випускати з уваги: копальні Кривого Рогу суть єдині на Півдні Росії за кількістю, якістю і незвичайним розмаїттям руд, їм призначено відігравати першорядну роль у розвитку всього південноросійського гірничого промислу. Без них не може обійтися жодний завод Південно-Східної Росії».

Та все ж аргументів Олександра Поля для вітчизняних інстанцій було замало — потрібні були гроші. Відтак Олександру Миколайовичу, майно якого не раз перезакладалося під кредити і було під заставою, довелося-таки шукати коштів за кордоном.

У Парижі в грудні 1880 року Олександр Поль і француз Поль Талабо створюють закрите акціонерне товариство «Залізні руди Кривого Рогу». Статутний капітал — французький — становив п’ять мільйонів франків. 10 000 акцій по 500 франків кожна розійшлися в Парижі за добу — лише незначну частину акцій на вимогу Олександра Поля залишили для вітчизняних капіталістів. Олександр Поль був найбільшим акціонером товариства: він отримав 2500 акцій на суму 1 250 000 франків в обмін на орендовані ним землі під розробку руди й укладені контракти.

Менше ніж за півроку — у травні 1881-го — статут товариства «Залізні руди Кривого Рогу» було затверджено урядом Російської імперії, і відразу ж товариство почало видобуток залізної руди на Саксаганській копальні. З травня до кінця 1881 року в Дубовій Балці було видобуто 555 пудів руди (1 пуд — 16,38 кг), яку, як звітував Олександр Поль у Париж, за ціною 2 копійки за пуд купувало «Новоросійське товариство Юза». Сировину з Криворіжжя доставляли кіньми та волами за чотири сотні верст на Донеччину (верста — 1,0668 км) на єдине в ті часи підприємство, що виробляло чавун та рейки.

Бізнес набирав обертів. 1889-го, через вісім років від початку видобутку руди в Дубовій Балці, прибуток ЗАТ «Залізні руди Кривого Рога» становив понад сім відсотків, і акціонери вперше отримали дивіденди — по п’ять відсотків на кожну акцію. Того самого року товариство у с. Гданцівці біля Кривого Рогу будує першу доменну піч потужністю мільйон пудів чавуну на рік. А 1892 року тут почав переплавляти руду на чавун металургійний завод (за радянських часів завод «Комуніст», нині ВАТ «Завод гірничого машинобудування»). Гданцівський завод забезпечував чавуном високого гатунку підприємства Південного, Центрального і Петербурзького районів імперії. 1900 року виробнича потужність заводу сягала 3200 тисяч пудів на рік.

Крім Саксаганської залізної копальні та копальні у Дубовій Балці французьке товариство володіло каменоломнями та Орлово-Єленівською кам’яновугільною шахтою, де тільки 1900 року було добуто майже десять мільйонів пудів вугілля. З кожним роком зростали і дивіденди акціонерів. Наприклад, акціонери «Дубової Балки» у 1894 році мали 1154 франки чистого прибутку, через два роки — 53 717 франків, а ще через рік — 137 673 франки, тобто за три роки ціна акції зросла майже у 110 разів! Проте, як зазначає історик Володимир Платонов, шалені прибутки французького товариства забезпечувалися не тільки солоним потом, а й кров’ю робітників. Головним принципом роботи тодішнього менеджменту ЗАТ був «сокочавильний» — «дешево наймати робітників, штрафувати їх і будь-що прагнути зменшити відрядну оплату артілям настільки, щоб у середньому виходило на одну особу не більше ніж 70 копійок». Такий підхід до персоналу часто обертався нещасними випадками на виробництві. Зокрема, тогочасна газета «Киевское слово» писала про загибель одразу 11 робітників на копальні товариства, свідком якої був кореспондент часопису.

Тим часом Олександр Поль замість того, щоб тримати синицю в руках і багатіти, підраховуючи дивіденди, лобіє ідею створення нових металургійних підприємств, поспішає орендувати або ж викупити «землі зі скарбами», поки його не випередили іноземці, продовжує шукати інвесторів для нових підприємств. 1882 року він купує Покровські родовища аспида. Продовжуючи фінансувати геологічні розвідки на Катеринославщині, Поль сподівається на те, що поруч з видобувними підприємствами з’являться і металургійні заводи, переробні виробництва. Та держава знову не підтримала його ідей. Тим часом кредитори Поля (власних статків, зокрема прибутків від діючого бізнесу, для реалізації амбітних планів йому катастрофічно не вистачало) вимагали виплат. У червні 1887 року закладений під зобов’язання маєток Олександра Поля в селі Олександрополі було виставлено на торги у правлінні земського банку Херсонської губернії в Одесі. Щоправда, тоді покупець на маєток так і не знайшовся.

«Вірність землі і переказам»

Коли справи підприємця Олександра Поля складалися кепсько, підмогою були лише власні сили і часом археологічна колекція. Іноді деякі предмети з колекції опинялися під заставою, дещо доводилося продавати. Власне, саме інтерес до українських старожитностей і поклав колись початок бізнесовій діяльності Олександра Миколайовича.

Археологією Поль захоплювався серйозно. У жовтні 1870 року його було обрано членом-кореспондентом Імператорського Одеського товариства історії і старожитностей. На VI археологічному з’їзді 1884 року в Одесі Поль демонструє предмети старожитностей зі своєї колекції. А наступного року обирається членом-кореспондентом Імператорського Московського археологічного товариства. Ім’я Олександра Поля було відоме на всю імперію як археолога і найбільшого збирача старожитностей на півдні Малоросії, його колекція з 4774 унікальних експонатів оцінювалася у 200 тисяч рублів. З того всього до наших днів збереглося небагато.

З 1858 року Олександр Поль, наймаючи власним коштом робочу силу, щороку проводив розкопки на Катеринославщині — біля сіл Обухівка, Звонецьке, Любомирівка, Наталівка, Діївка, Старі Кодаки, на околицях міст Кривий Ріг та Мишурин Ріг, у Дубовій Балці та Олександрівці.

Багато чого для своєї колекції Олександр Поль придбавав за гроші у селян, які розкопували степові кургани та могили або просто знаходили щось на своїх земельних ділянках під час обробки, викуповував у нащадків запорожців козацькі реліквії, наприклад, козацьку шаблю XVIII ст. із зображенням схрещених булави і пернача (владних знаків) та символічним написом: «Вірність землі і переказам».

Історичні матеріали козацької доби Поль відшуковував в архівних зібраннях. Приміром, «Оповідь очевидця Турецько-татарського походу до Астрахані і Азова» Олександр Миколайович знайшов в одному з російських архівів 1872 року. Протягом життя Поль зібрав чудову історичну бібліотеку, дорогоцінні рукописи, карти, плани. Подорожуючи Європою, також купував рідкісні речі. 1887 року Олександр Поль відкрив перший у Катеринославі приватний археологічний музей — у чотирьох кімнатах власного будинку в Потьомкінському провулку.

Побачення «біля Поля»

У листопаді 1887 року Олександр Миколайович Поль став першим почесним громадянином Катеринослава — колись непримітної губернської столиці, яка багато в чому його стараннями наприкінці XIX ст. перетворилася на один із промислових центрів розвитку всієї імперії. 15 червня 1883 року імператор на подання Міністерства фінансів нагородив почесного мирового суддю, титулярного радника Олександра Поля орденом Св. Станіслава 2-го ступеня за заслуги у розвитку вітчизняної промисловості. Як опікун Маріїнської жіночої гімназії, Катеринославського реального училища, губернської земської лікарні Олександр Поль був нагороджений орденами Св. Володимира і Анни. У Катеринославському реальному училищі і в Санкт-Петербурзькому гірничому інституті заснували стипендії імені Олександра Поля.

У 1889 році, відзначаючи чесну і одержиму службу Олександра Миколайовича, дворянство губернії постановило розмістити портрет Поля у парадній залі Потьомкінського палацу, а за те, що «оживив край і воскресив Катеринослав», — установити прижиттєвий пам’ятник «Степовому Колумбу» — так називали Поля у дворянських колах. Однак установити пам’ятник за життя Поля не встигли — у червні 1890 року Олександр Миколайович раптово помер від розриву серця. Поховали Олександра Поля на Севастопольському кладовищі у Катеринославі. Незабаром у Кривому Розі встановили і пам’ятник Полю. У березні 1902 року в Катеринославі відкрили музей імені О. М. Поля, який очолив його товариш, археолог, історик Дмитро Яворницький. Через три роки для музею коштом губернського земства звели спеціальний будинок у новоеллінському стилі — за зразком і подобою історичного музею в Каїрі.

В перші роки радянської влади славне ім’я почесного громадянина індустріального Дніпропетровська (колись Катеринослава) зникло з мапи міста — вулицю Олександра Поля перейменували на вулицю Юліуса Фучіка, археологічний музей став носити ім’я Д. Яворницького. А через кілька років на місці Севастопольського цвинтаря з’явився, як пише письменник Михайло Слабошпицький, «парк з танцмайданчиком та шинком — неодмінними атрибутами пролетарської «культури».

В перші роки незалежності України дніпропетровська влада звернулася до населення із закликом зібрати кошти на пам’ятник Олександру Полю, як писала газета «День», і відкрила для цього спеціальний рахунок. Однак, зазначає Слабошпицький, за два роки на рахунок не надійшло жодної гривні. Та все ж у вересні 2002 року пам’ятник Олександру Полю роботи скульптора Володимира Небоженка і архітектора Володимира Положого було відкрито. Сьогодні одні дніпропетровці жалкують за пивною, що колись стояла на цьому місці, інші — призначають побачення біля Поля, почесного громадянина міста, людини, яка «оживила край».

---

Довідка

Олександр Поль народився 20 серпня 1832 року в селі Малоолександрівка Верхньодніпровсьокого повіту Катеринославської губернії. Мати Ганна Павлівна, уроджена Полетика, доводилася внучкою наказному гетьманові Павлу Полуботкові. Батько — підпоручик російської армії Микола Йоганович Поль — одружився з Ганною Полетикою, залишившись удівцем після першого шлюбу. Родовід Полів дослідив історик Дмитро Яворницький, дійшовши висновку, що Олександр Поль походив з англійського роду: кардинал Поль утік з Англії за часів короля Генріха VIII до Швейцарії, його нащадок Йоганн фон Поль зі служби у шведській армії перейшов у російську за часів Катерини II, ставши Іваном Івановичем, якому по закінченні російсько-турецької війни 1791 року було подаровано 1500 десятин землі на Катеринославщині. За версією сучасного історика Володимира Платонова, Олександр Миколайович Поль походив з литовських дворян. Його дід Йоганн фон Поль (російською — Іван Іванович Поль) у 18 років поступив солдатом на військову службу і, «пройшовши весь шлях по порядку чинів», 1786 року став прапорщиком, потім штабс-капітаном (1798 р.), брав участь у боях проти турецьких, татарських і французьких військ, відзначився під час штурму Ізмаїла і в альпійських походах полководця Олександра Суворова, «був виключений зі списків живих при боях із супротивником», але виявився живим (потрапив у полон до французів у 1799-1800 роках). Звільнений у запас «капітаном із мундиром» (1801 р.). За хоробрість і бойові подвиги Йоганн Поль отримав 500 десятин землі в с. Малоолександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії.

---

До речі

- У Росії в 70-х роках ХІХ ст., напередодні початку розробки криворізьких залізних руд, було добуто 62,5 мільйона пудів залізної руди (понад мільйон тонн), з яких майже три мільйони пудів (близько 45 тисяч тонн) — на Півдні Росії. Кількість діючих копалень становила 966, недіючих — 1124 (за даними часопису 1882 року).

- Починаючи з 1897 року Південний регіон імперії за видобутком корисних копалин випередив Урал і вийшов на перше місце. Особливо швидко зростав Криворізький залізорудний район. Якщо у 1890 році тут видобули 19 мільйонів пудів руди, то у 1908-му — вже 222,5 мільйона пудів.

- За 25 років — з 1875 до 1900 року — населення Катеринослава зросло майже вчетверо — із 47 до 180 тисяч.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар