Не словом, а тілом. Про що мовчать працівники при наймі на роботу

Ірина ПОЛІЩУК

Якщо на клітці слона прочитаєш напис: «Буйвол», не вір очам своїм!
Козьма Прутков

Контракти в № 42 розглянули основні принципи підготовки до інтерв’ю при наймі працівників. Науковий керівник компанії «Епсилон» Максим Маркін рекомендує перед співбесідою зібрати всю можливу інформацію про потенційного працівника (наприклад, зателефонувавши в компанію, де працював претендент, який прислав резюме). Якщо «навести довідки» не вдалося, психологи радять робити висновки про кандидатів на вакансію, покладаючись не стільки на їхні слова, скільки на емоції і поведінку.

Оманливе враження

Соціолінгвісти зі Стендфордського університету встановили, що перше, зазвичай оманливе, враження щодо респондента формується у перші десять-п’ятнадцять секунд бесіди. Якщо точніше, то за цей час (ще до того, як співрозмовник устиг що-небудь розказати про себе) у свідомості інтерв’юера виникає його образ, остаточне формування якого відбувається протягом двох хвилин розмови. Причому уявлення про респондента лише на 7% створюється під впливом його слів, тоді як жести і манери творять 55% образу (решта 32% формуються, вочевидь, у процесі роботи). Понад те, соціолінгвістичні дослідження засвідчили, що образне враження про співрозмовника надзвичайно стійке, а уявлення, сформоване в перші хвилини бесіди, часто спричинює або упереджене, або, навпаки, надзвичайно лояльне ставлення інтерв’юера до респондента. Про це потрібно пам’ятати, оскільки сім із десяти помилкових кадрових рішень роботодавці приймають під впливом власних симпатій-антипатій. Ми вже писали про те, що, заздалегідь підготувавши особистісні характеристики ідеального кандидата на вакансію, можна нівелювати суб’єктивізм інтерв’юера. Віце-президент Київської асоціації психодрами Павло Горностай пропонує оцінювати респондентів, не проекуючи на них своїх стереотипів (на зразок «представниці слабкої статі — неефективні керівники») і не піддаючись емоціям. До інтуїції, на думку експерта, потрібно лише прислуховуватися, а ухвалюючи остаточне рішення про відповідність кандидата вакантній посаді, слід також зважати на те, що співбесіда — це стрес для респондента, що зумовлює девіантність його поведінки.

Один із перших радянських психологів-практиків Георгій Щедровицький помітив, що тільки абсолютні флегматики і треновані люди можуть контролювати свої емоції та поведінку в стресовій ситуації. Останні розробки Каліфорнійського університету, присвячені міжособистісним комунікаціям у бізнесі, свідчать про те, що управлінці більше довіряють не словам, а жестам, міміці й манерам контрагентів. Тому, хоч якими будуть відносними прийоми невербальної діагностики, доцільно застосовувати їх на практиці. Звичайно, не захоплюючись і пам’ятаючи про те, що людське спілкування не має нічого спільного з азбукою Морзе, де кожний символ має чітко визначену інтерпретацію.

Дорослий садок

Якщо зустрічати претендентів на робоче місце не просто так, а за концепцією відомого психолога Берта, як це рекомендує робити Горностай, то виявиться, що кожен кандидат прийде на співбесіду в одному із трьох его-станів: дорослому, батьківському або дитячому. «Дорослого» претендента (раціонального, здатного приймати рішення і нести відповідальність) розпізнати неважко: увійшовши до кабінету потенційного начальника, він привітається, зачекає на пропозицію сісти і розташується, не знітившись.

Безапеляційні, схильні керувати і складні у спілкуванні «батьки», за словами Горностая, заходять до кабінету впевнено, вітаються, накладаючи свою долоню на долоню співрозмовника, якщо начальник сидить — сідають без запрошення, усім своїм виглядом повідомляючи: вже час перейти до справи. З «батьків» зазвичай виходять міцні керівники і погані менеджери, що керують у стилі «треба зробити так, тому що так треба». Наймаючи «батька» у підлеглі, слід приготуватися довести йому, що начальство — ви, а не він.

«Діти» починають співбесіду (і потім працюють) по-різному, залежно від того, «слухняні» вони чи ні. Представники першої категорії, як стверджує Горностай, заходять у кабінет невпевнено, вітаються, переминаючись з ноги на ногу, бентежаться, коли їм пропонують сісти, сідають на краєчок стільця, сутуляться. «Слухняні діти» — добросовісні виконавці, вони легко керовані, пунктуальні, уважні до деталей, чутливі до критики. Недолік таких працівників — нездатність ухвалювати самостійні рішення.

«Неслухняні діти» вітаються зухвало, сідаючи на краєчок стільця, не сутуляться, а розслаблюються. Горностай вважає, що представники другої категорії «дітей» комунікабельні, але неуважні, легко приймають рішення і легко від них відмовляються. «Неслухняні діти» — зазвичай люди творчі, здатні продукувати неординарні ідеї — були б час і бажання спрямувати їхні творчі зусилля в потрібне роботодавцеві русло.

Мова жестів

Австралійський дослідник Алан Піз рекомендує починати невербальну діагностику кандидата на вакансію з рукостискання. Правиця, простягнута злегка оберненою долонею донизу, за Пізом, символізує не зовсім здорове почуття зверхності того, хто її подає. Мляве рукостискання — відсутність амбіцій, енергійне — бажання працювати і потребу претендента в самореалізації.

Якщо ви вірите Пізу і в процесі співбесіди претендент стоїть, підпираючи двері або стіну, взявшись «руки в боки», можете сміливо стверджувати, що ваш співрозмовник любить командувати. Тоді як людина, яка переминається з ноги на ногу, не знаючи, куди подіти свої руки, — потенційна жертва начальника-самодура. Дрібно жестикулюючим кандидатам, які претендують на керівні посади, Піз не довіряє. Люди такого типу, на думку дослідника, надто метушливі — їхні вигуки «швидше, швидше» скоріше роздратують підлеглих, аніж забезпечать виконання роботи в установлений термін.

Пощипування перенісся, за Пізом, свідчить про зосередженість претендента: досить визначити, чим ця зосередженість зумовлена, і можна робити певні висновки. Кандидат, що почухує підборіддя, приймає важливе для себе рішення. А претендент, який струшує з одягу ворсинки під час обговорення професійних обов’язків, — або патологічний чистьоха, або чогось не схвалює. Людина, що виводить у процесі розмови орнаменти на папері, не визнає авторитетів, «маючи на те свої причини».

У респонденті, що розвалився на стільці, недбало закинувши ногу на ногу, Піз убачає «господаря становища, впевненого у своїх силах». Допустимо, якщо ногу на ногу закинув визнаний професіонал. Студента, який розкинувся на стільці, дослідник радить або поставити на місце, або випровадити без подальших розмов: мотив — явно завищена самооцінка й непомірні амбіції респондента.

Якщо людина насупилася (підвела плечі й втягнула голову), ознайомившись з обов’язками або розміром зарплати, то кандидат, швидше за все, чимось незадоволений і розмірковує. У випадку, якщо претендент справді необхідний компанії, Піз рекомендує стисло, не надто стараючись, розповісти йому про перспективи кар’єрного зростання і прекрасний колектив.

Брехня, розставання і маніпуляція

Невербальна діагностика з високою ймовірностю дає можливість визначити, наскільки щирий співрозмовник. Максим Маркін стверджує, що розпізнати брехню допомагають мимовільні спроби співрозмовника прикрити рот рукою і дотики до носа.

Психологи радять проводжати кандидата на вакансію, звертаючи увагу на його ходу. Пружинястий крок, за словами фахівців, може свідчити про здатність претендента продуктивно досягати поставлених цілей (важливо, щоб вони збігалися з цілями роботодавця). Кандидат, що покидає офіс швидким кроком, розмахуючи руками, найімовірніше, зацікавлений отриманою пропозицією і готовий братися до справи. Тоді як людина, що тримає руки в кишенях, може виявитися потайною.

Претендент, який роздумує, чи підходить йому запропонована робота, за словами психологів, піде неквапливо, з опущеною головою і зчепленими за спиною руками. Самовдоволений претендент, упевнений, що на співбесіді він виглядав гідно, крокуватиме зі злегка підведеним підборіддям, інтенсивно розмахуючи руками. Така хода властива лідерам і людям, що прагнуть справити враження на оточуючих.

І останнє. Гарвардский соціальний психолог Еллен Лангер, досліджуючи реакції людей на зовнішні подразники, дійшла висновку, що методи невербальної діагностики дають серйозну похибку, якщо об’єкт їх застосування (в нашому випадку — респондент) їм протидіє. Про це потрібно пам’ятати, оскільки свідоме спотворення емоцій може свідчити про знайомство кандидата з технікою НЛП. Способи протидії маніпуляціям ми розглянемо в найближчих Контрактах. Зараз лише підкреслимо, що особливо обережним потрібно бути зі співрозмовником, який до речі та не до речі вживає сполучний зворот «тому що» (не виключено, що кандидат тисне на підсвідоме дотримання людьми конструкцій формальної логіки); який підстроює свої рухи, частоту жестикуляції під вашу. Ці та інші невербальні прийоми, на думку визнаного НЛП-експерта Альберта Меграбяна, спрямовано на те, щоб установити щільний емоційний контакт з інтерв’юером, зумовивши його вибір.

---

Думки керівників

Безвідмовне інтерв’ю

Дмитро БОРИСОВ, директор рекламної агенції «Брендсторм»:

— Наскільки серйозно ставиться претендент до моєї пропозиції і який у нього досвід роботи, я визначаю за ходою і поставою кандидата. Наприклад, невпевнена у собі людина сутулиться, а неправдиві слова співрозмовника змушують його переводити погляд у куток кімнати. Траплялося, що стресову співбесіду влаштовували мені, а не я. Якось мені зателефонував молодий чоловік і запропонував свою кандидатуру на посаду екаунт-менеджера. Ми домовилися зустрітися наступного дня, але чи то я не зовсім упевнено висловився, чи то він відчув мою зацікавленість, але приїхав кандидат через півтори години після дзвінка. Я не зміг йому відмовити, хоча був неготовий до бесіди. Не знаю, чи було це маніпуляцією, але людина працює в нас близько року, і ми задоволені її роботою.

Інтуїтивний вибір

Євгенія ПАНКРАТЬЄВА, директор агенції Imageland Ukraine:

— Якщо не використовувати невербальні методи, то співбесіду можна було б проводити по телефону. Особисті спостереження, власне, і визначають мій вибір, особливо в тих випадках, коли на вакансію претендують кілька рівноцінних кандидатів. Зазвичай я звертаю увагу на позу, вираз обличчя, щирість усмішки і жестикуляцію того чи іншого претендента. Спостерігаючи за людиною, визначаю, чим вона живе, наскільки правдива, емоційна, чи підходить нашому колективу, чи вміє спілкуватися і як сприйматимуть її клієнти. Якщо під час розмови людина поводиться не так, як нам хотілося б, то ми не даємо їй другого шансу, вважаючи, що перше враження — найсправедливіше. Інтуїція обманює рідко.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар