Американські гірки.
Президентські кампанії в Україні та США: чиї віражі крутіші?

Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ, Наталія ТРОФІМОВА

За два тижні до виборів президента і в Україні, і в США навряд чи хтось може впевнено говорити про переможця. Понад те, в наших країнах не можна бути впевненим і в тому, що президентом стане кандидат, за якого проголосує більшість населення.

В Україні і в США президента обиратимуть з різницею в один день. Як і в США, ми маємо двох кандидатів, які йдуть поряд. Хоча якщо в Україні розрив між головними претендентами останніми тижнями становить приблизно 5%, то за Атлантичним океаном різниця між кандидатами коливається у межах 2%. Зазвичай лідирує чинний президент і республіканець Джордж Буш, але інколи, залежно від ходу кампанії, різниця між ним і Керрі майже зникає.

Антиреклама на виборах у США становить 45% усієї піар-продукції. По Україні таких даних поки що немає. Однак схоже, що більшість рекламної «чорнухи» на вітчизняних виборах експлуатує образ американського президента Джорджа Буша, проти чого вже виступило з протестом Посольство США в Україні

Звучить дивно, але навіть у США громадськість не переконана, що президентом стане той, хто набере найбільше голосів виборців. Однак причина такої невпевненості — не в можливих фальсифікаціях (чого побоюються українські виборці на вітчизняних виборах), а в специфіці американської виборчої системи. Так, на минулих виборах президента більшість населення віддала свої голоси Альберту Гору, однак цілком законно переміг Джордж Буш.

За нинішньої розстановки сил, коли кандидати, як і 2000-го, йдуть «ніздря в ніздрю», є всі підстави очікувати повторення «системного збою». Тим більше, що і в цих перегонах бере участь сімдесятирічний антиглобаліст Ральф Найдер, який, як писала чотири роки тому американська преса, забрав голоси в демократів, оскільки виступав з дещо схожою програмою. Сьогодні Найдер називає програми республіканців і демократів однаковими, акцентує увагу на невиконаних обіцянках обох партій і звинувачує лідерів гонки в тому, що вони представляють інтереси не народу, а двох потужних кланів. Якби не демонстрована Найдером впевненість в тому, що «хто б не виграв, ми все одно програємо», можна було б сміливо порівнювати цього кандидата з лідером українських соціалістів Олександром Морозом, котрий не зважає на невтішну соціологію і заклики команди Ющенка зійти з дистанції на користь лідера «Нашої України» і стверджує, що саме він потрапить до другого туру і виграє вибори.

Знайомий мотив

Беззаперечне лідерство двох кандидатів на виборах у США — традиція, зумовлена фактичною двопартійністю політичної системи. Для незалежної України ситуація, коли лідери гонки мають однакові шанси на перемогу, — теж не нова. Схожа розстановка сил була в 1994 році, коли з відривом у 7% у першому турі переміг Леонід Кравчук, а у другому з тими самими 7% різниці лідирував Леонід Кучма. Аналогічного розвитку подій, на думку багатьох експертів, можна очікувати й на цих виборах. З тією лише різницею, що в результаті перемогу може здобути не опозиційний, як у 1994-му, а провладний кандидат. Ще одне дежавю сьогоднішніх українських виборів порівняно із ситуацією 10-річної давності — атмосфера, в якій громадянам пропонується зробити свій вибір. Тоді основним мотивом протистояння було «брудна влада — борець з корупцією». Тепер цей вибір ще радикальніший: йдеться про виклик «антинародному режиму» не просто борця, а «месії» Ющенка.

У США жоден американський чиновник не уособлює Буша-кандидата з державною владою і не переживає за своє майбутнє, якщо Буш програє. Це саме стосується й опозиції. «Ні республіканці, ні демократи, перебуваючи в опозиції, не є ворогами народу, як намагаються представити опозицію у нас», — говорить колишній посол України в Сполучених Штатах Юрій Щербак.

Незважаючи на гострі суперечки під час дебатів і навіть на антирекламу, спрямовану проти конкурента, яка, за оцінками Щербака, становить близько 45% усієї політреклами, кандидати обов’язково публічно демонструють повагу один до одного. Взаємні посмішки і рукостискання потенційних американських президентів, звичайно, річ показна, але символічна. В Україні ж навіть спікеру парламенту не вдалося звести докупи кандидатів, аби останні обговорили найгостріші питання кампанії.

Адмінресурс по-американськи

Утім, нещодавно американська преса звинуватила Джорджа Буша у застосуванні адмінресурсу. Щоправда, привід, як для України, просто смішний. Після урагану «Іван», який наніс значні збитки мешканцям Флориди (губернатор Флориди — брат американського президента Джеб Буш), Буш пообіцяв постраждалим державну допомогу. Незалежні ЗМІ та опоненти розцінили цю заяву як намагання використати службове становище.

Про те, в чому полягає адмінресурс по-американськи, Контрактам розповів Юрій Щербак: «На користь чинного президента завжди спрацьовує те, що виборці уже побачили його в ролі керівника держави, знають його можливості, в той час як іншому кандидату потрібно зуміти продемонструвати ці якості за короткий час. Крім цього, президент може під час кампанії значно активізувати свою діяльність. Але жодного тиску на органи місцевої влади, чи використання держслужбовців для агітації, чи впливу на результати виборів у Штатах не може бути в принципі». А в Україні чинний президент Леонід Кучма, відповідаючи на закиди опозиції щодо тиску державного апарату на громадян, заявив, що не бачить проблеми, коли влада, досягши певних економічних успіхів, підтримує свого кандидата.

Перед багатьма країнами розвиненої демократії постає проблема висвітлення ЗМІ діяльності кандидата, котрий обіймає державну посаду. На відміну від більшості європейських держав у США немає відповідного законодавства. «Усе регулюється традицією і політичною культурою суспільства. Провідні ЗМІ намагаються збалансовано подавати інформацію про кандидатів», — говорить Щербак. Разом з тим існує поділ мас-медіа: одні традиційно підтримують республіканців, інші — демократів. Але це не має нічого спільного з українською практикою, коли телеканали, що представляють інтереси певних політичних сил, їх опонентів або не згадують, або супроводжують інформаційну ін’єкцію солідною дозою негативу.

Суперсиметрія

Звичайно, у Штатах виборчі кампанії не позбавлені маніпулятивних технологій, проте громадськість в обличчі сотень недержавних організацій і незалежних ЗМІ всіляко намагається викривати маніпуляції, що робить вибір громадян свідомішим. Цьому сприяє і публічне та широке обговорення програм кандидатів. В Україні ж, як показав досвід останніх гучних заяв одного з фаворитів перегонів, гасла і програми — це дві великі різниці. Тим більше, що наші співгромадяни, попри деклароване розуміння ваги передвиборчих програм, насправді з цими документами не ознайомлюються. І, відверто кажучи, нічого не втрачають. Тому що програми давно стали лише обов’язковим атрибутом вітчизняних кампаній, але аж ніяк не керівництвом до дій. Однією з найпомітніших технологій, що були використані під час американської та української кампаній, стала так звана симетрична відповідь. Так в Україні на хворобу опозиційного кандидата штаб провладного відреагував історією з «яйцевим замахом». У США прихильники Джорджа Буша теж готують симетричний удар по кандидату від демократів — 60 американських телеканалів покажуть документальний фільм «Вкрадена честь — рани ніколи не загоюються», що розвінчує міф про подвиги Керрі у В’єтнамі. Республіканці сподіваються, що фільм справить на виборців враження, аналогічне тому, який вплив мав «9/11 по Фаренгейту» Майкла Мура. Понад те, працівники виборчого штабу Буша оголосили, що будуватимуть рекламну кампанію свого кандидата за принципом відповідей на тези Керрі, опубліковані в Нью-Йорк Таймс.

Дві партії, дві Америки

Нинішні українські вибори розділили Україну на дві частини — на Захід, який здебільшого підтримує Ющенка, і Схід, який начебто обиратиме Януковича. Американці під час виборів теж опиняються по різні боки барикад. І від однієї кампанії до іншої склад груп підтримки двох поглядів на Америку і світ майже не змінюється. Так звана сільська Америка, що складається з сіл і маленьких містечок в глибині континенту, завжди голосує за республіканців. Ці виборці — консерватори, люди глибоко віруючі, сімейні цінності для них мають велике значення. Демократів підтримують мешканці великих міст, які розташовані на узбережжі, та університетські міста. Вони ліберальніші у своїх поглядах. Традиційно за демократів також голосують сексуальні меншини, чорношкіре населення і вихідці з Латинської Америки.

Це зумовлює і програмну різницю кандидатів. Традиційно республіканці обіцяють зменшення податків для великого бізнесу, за рахунок чого мають створитися нові робочі місця. Демократи, навпаки, обіцяють більші податки для корпорацій і більші видатки на соціальні потреби. Кожен з кандидатів наголошує на ефективності саме його програми, паралельно штаб вживає заходів, щоб розширити електоральну базу за рахунок тих чи інших цільових груп. Наприклад, заява Керрі щодо недемократичності виборів в Україні, за оцінками експертів, була розрахована на те, щоб залучити на свій бік частину української діаспори, яка традиційно підтримує республіканців. «Ця заява була поширена у письмовій формі й опублікована лише у діаспорній пресі», — говорить професор політології і міжнародних відносин Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Євген Камінський.

Проте останнім часом у центрі дискусій дедалі частіше опиняються питання, які не мають істотного впливу на життя більшості громадян, але викликають гостре ідеологічне протистояння. Йдеться про дозвіл на одностатеві шлюби й аборти. За це виступають демократи. Через акцентування на цих проблемах в консервативних штатах Керрі (не без допомоги бушівських пропагандистів) називають «Антихристом».

Щодо економічної складової, то, за словами Камінського, реалізація тієї чи іншої програми на практиці приводить до мінімальних змін в економічних показниках, які вимірюються десятими частинами відсотка і майже ніяк не впливають на добробут пересічного американця з доходом $60-70 тис.

Проте у зв’язку з терористичною атакою 11 вересня 2001 року темою № 1 в передвиборних дискусіях є внутрішня безпека і боротьба з тероризмом. І в цих питаннях населення більше довіряє республіканцю Бушу. Звичайно, демократ Керрі критикує чинну адміністрацію за погано сплановану і непотрібну війну в Іраку. І на тлі все нових жертв серед американських солдатів ця критика, за оцінками експертів, мала б кардинально зменшити шанси Буша на перемогу. Проте цього не сталося. «Солдати гинуть там, але в Америці терактів не відбувається. Суспільство готове платити цю ціну за безпеку вдома», — пояснив Контрактам у приватній розмові один з вашингтонських оглядачів. Таким чином, Буш реалізує відому сталінську тезу: «Малою кров’ю на чужій території».

Боїшся дебатів — забудь про президентство

Головним компонентом виборчої кампанії у США є телевізійні дебати. Вони користуються величезною популярністю серед виборців і проводяться комерційними телеканалами. Дебати не є обов’язковими для учасників президентських перегонів, але жоден з реальних кандидатів не може їх проігнорувати, оскільки це означає автоматично наразитися на шквал критики з боку преси. А заява на кшталт тієї, яку зробив кандидат у президенти Віктор Янукович, що в нього, мовляв, немає часу на дискусію в ефірі, означала б у США хрест на політичній кар’єрі. Тому президенти супердержави завжди знаходять кілька годин для публічної дискусії з опонентом. Дебати — це також шанс для кандидата вийти за межі своїх традиційних прихильників і відібрати частину голосів у конкурента.

Критики стверджують, що дебати відволікають глядачів від суті передвиборчих програм претендентів і акцентують увагу на особистих якостях і телегенічності. Класичним прикладом стали дебати Джона Кенеді з Річардом Ніксоном, коли останній програв вибори тільки через те, що погано виглядав у кадрі. Тому останнім часом представники кандидатів детально обговорюють умови дебатів, щоб кожен з опонентів виглядав однаково. Наприклад, угода між Бушем і Керрі займає більше ніж тридцять сторінок. У ній навіть записано, яка температура має бути в студії, оскільки один з претендентів дужче пітніє.

Американські вибори на Україну не вплинуть

Хоча питання України і випливає під час кампанії у США, але воно, за словами Камінського, порушується виключно в контексті посилення авторитарних тенденцій у Росії. Буша звинувачують у тому, що він, демонструючи свою позірну дружбу з президентом Росії Володимиром Путіним, дозволив останньому повністю ліквідувати основні громадянські свободи. Традиційно демократи більш схильні підтримувати демократію в інших державах, тому в разі перемоги Керрі Україна може опинитися під більш потужним мікроскопом США.

Якщо ж переможе Буш, то цілком можливо, що республіканці, котрі завжди жертвували демократією в далеких країнах в обмін на безпеку Штатів, українські війська в Іраку цінуватимуть більше, ніж свободу слова в Україні. Проте, за словами Камінського, американські політологи вважають, що українські еліти, незалежно від результатів виборів, не віддадуть свій суверенітет Росії. «Обидві потенційні адміністрації не хотіли б хаосу, безладдя, революційних потрясінь на території держави, що знаходиться на кордоні з ЄС», — продовжує він.

Водночас Україною у Держдепі займаються чиновники навіть не другого рівня, а головною силою, зацікавленою в Україні, як стверджують американські оглядачі, є Пентагон, котрий, по-перше, хоче бачити українські війська поблизу Багдада, а по-друге, розглядає Україну як зручний плацдарм для можливої широкомасштабної війни з ісламістами. Тому, найімовірніше, попри передвиборчі заяви, навіть у разі перемоги Керрі політика Штатів щодо України залишиться без змін.

---

Кіркоров: за і проти

Батько відомого російського співака Філіппа Кіркорова під час концерту на підтримку Віктора Януковича у Павлограді переплутав кандидатів у президенти України і закликав голосувати за Віктора Ющенка. Ось як розповідає про це сайт «Оглядач»: «Після Яна Табачника на сцені з’являється батько Кіркорова — Бедрос Кіркоров. Заспівавши дві пісні, він сказав: «Україна процвітатиме, якщо президентом буде Ющенко!» й одразу втік. Після докору конферансьє Кіркоров вирішив виправитися: «Пробачте, я так розхвилювався, що зовсім все переплутав. Кандидат, якого ми представляємо, — Янукович... Тому голосуйте за Віктора Андрійовича... (виправився) Федоровича Ющенка, і Україна процвітатиме».

---

Президентом США стати важко

Президент США суміщає повноваження глави держави і глави уряду і обирається на чотири роки з можливістю переобрання лише один раз. Американським президентом може стати будь-який громадянин США за народженням, не молодший за 35 років, який проживає на території цієї країни не менш як 14 років.

Президентські вибори у США проходять у перший вівторок після першого понеділка листопада кожного високосного року. Напередодні проводяться неконституційні первинні вибори — праймеріз — у 30 густонаселених штатах. Праймеріз тривають з лютого до червня року президентських виборів, вони визначають делегатів на з’їзд партії. Їхня головна мета — визначити рейтинг популярності кандидатів на пост президента.

У липні — серпні скликаються національні партійні з’їзди, де офіційно висувається кандидат відповідної партії на пост президента США і затверджується запропонована ним кандидатура на пост віце-президента.

Вибори президента і віце-президента є непрямими: у день виборів американські виборці голосують не за президента, а за членів колегії виборщиків, які заздалегідь висуваються єдиним списком від партії в кожному з 50 штатів + округ Колумбія. Колегія виборщиків — конституційний релікт XVIII сторіччя — складається з 538 осіб.

Першого понеділка після другої середи грудня того самого року виборщики збираються у столицях штатів і персонально голосують за кандидата у президенти і кандидата у віце-президенти. Якщо більшість виборщиків (не менш як 270) проголосували за тих чи інших кандидатів, вони вважаються офіційно обраними на посади президента і віце-президента. В іншому разі президента вибирає палата представників з числа трьох кандидатів, які отримали найбільшу кількість голосів.

Президент і віце-президент заступають на посаду 20 січня наступного після президентських виборів року. З цього дня і починається відлік терміну перебування президента на посаді.

---

Коментар експерта

Андерс ОСЛУНД, директор програм Росії і Євразії фонду Карнегі (США):

— Здається, для президента Буша вдячність Президентові Кучмі за те, що той надіслав українські війська до Іраку, важливіша, ніж стурбованість проблемами демократії в Україні. Схоже, що Джон Керрі займає протилежну позицію.

Серед республіканців є дві групи виборців, що більшою мірою реагують на проблеми з демократією в Україні. Перша група — це неоконсерватори, які схильні до поширення демократії у світі. Друга — це українська діаспора, яка вболіває за свою історичну батьківщину. Обидві ці групи, вочевидь, посилять свій тиск на переобраного президента Буша, який особисто волів би думати лише про політику безпеки. Утім, Україна має для цивілізованого світу стратегічно важливе значення. І найбільше після Росії про стан справ у Києві думають США як єдина супердержава. Україна є і залишиться важливим стратегічним чинником для США як у контексті війни з тероризмом, так і поза ним.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар