Тема номера

Лоб за лоб

Олена СТРУК, Колаж Сергія ГЕТУНА

Українські лобісти слабкі, тому що вітчизняні підприємства не хочуть скидатися на захист спільних інтересів

«До пекарів не прислухаються, хоча в галузі назріло багато проблем», — скаржиться Юрій Триндюк, президент компанії «Хлібні інвестиції» і народний депутат від Блоку Юлії Тимошенко. Як мінімум потрібно провести сертифікацію, змусивши всіх виробників працювати за єдиним стандартом, й усунути втручання держави у цінову політику хлібних компаній. «Якщо чиновники хочуть захистити незаможні верстви населення, нехай краще передбачать адресні дотації тим, хто їх потребує, але не утримують штучно ціни на продукт», — каже депутат. Свої пропозиції він виклав у законопроекті про розвиток хлібопекарської галузі. Представники промисловості зацікавлені у прийнятті документа, залишилося заручитися підтримкою 226 парламентаріїв.

«Я зроблю все можливе, щоб законопроект пройшов, підключу свої зв’язки у парламенті. Хлібному лобі бракує саме консолідуючого чинника, яким і може стати цей документ. Представників галузі в парламенті не так уже й багато, але вони вельми впливові», — запевняє Триндюк.

Бізнесмени, які набили руку в мистецтві лобізму, правдами і неправдами проштовхують потрібні їм рішення на всіх рівнях влади. Для цього є обкатані схеми і не обов’язково корупційні механізми. Робота із забезпечення державної підтримки важливих для підприємств і галузей рішень іде повним ходом. Але надавати їй офіційного статусу не поспішають. У коридорах Верховної Ради загубилися вже три законопроекти про лобізм. Вирішувати питання, коли межі закону не тиснуть зусібіч, набагато зручніше.

Сила тяжіння

Своїм головним досягненням у Спілці оптовиків і виробників алкоголю та тютюну (СОВАТ) вважають істотне зменшення тіньового виробництва горілки. Спочатку організація домоглася запровадження мінімальних цін на лікеро-горілчані вироби, і торговельні мережі перестали брати у тіньовиків дешевий алкоголь. Потім виступила за введення банківських гарантій на векселі, які виробники подавали у податкову службу перед отриманням спирту в держпідприємств. Векселі виписували на повну суму акцизу з майбутньої продукції, і гарантії під них могли отримати тільки великі компанії.

«Налагодити діалог із держорганами було нескладно, оскільки влада тоді поставила мету легалізувати ринок і шукала механізми, як це зробити», — каже директор СОВАТ Володимир Демчак.

Натисніть, щоб збільшити

Галузеві асоціації поступово стають ключовим елементом лобістського процесу. Якщо свої поточні проблеми компанії, особливо великі, зазвичай вирішують самостійно з чиновниками різних рівнів, то просування законів та інших нормативних документів, які визначають правила гри в тій чи іншій галузі, дедалі частіше відбувається за активної підтримки асоціацій. Для малого та середнього бізнесу такі організації — чи не єдина можливість взяти участь у законотворчості. Консультацій представників галузі потребують і самі міністерства. «Звісно, часто держоргани лише створюють видимість, що радяться з нами під час прийняття важливих законопроектів, але початок діалогу покладено», — зауважує президент асоціації «Меблідеревпром» Сергій Сагаль.

Зазвичай підприємства об’єднує необхідність вирішення серйозної проблеми, впоратися самотужки з якою вони не змогли. Приміром, Союз хіміків виник 1998 року, коли на світовому ринку склалася особливо несприятлива кон’юнктура для виробників: природний газ обходився вітчизняним підприємствам у $83 за куб. м, а тонна аміаку коштувала лише $59. Спільними зусиллями компаніям вдалося відстрочити виплату боргів Нафтогазу, домовитися з Кабміном про зниження тарифів на електроенергію, а із залізничниками — на перевезення вантажів. СОВАТ з’явилася, коли Державний комітет України з монополії на виробництво спирту почав вимагати від оптових компаній отримання нових ліцензій на торгівлю алкоголем і тютюном, застрахувавши ризики, пов’язані зі споживанням лікеро-горілчаних напоїв.  останнім пунктом бізнесмени були не згодні. Сорока торгівцям, які об’єдналися для проведення переговорів із Держспецмонополією, вдалося отримати ліцензію, не сплачуючи страхового внеску в розмірі $1 тис.

В Україні налічується понад 2,5 тис. галузевих спілок, але реально працюють близько сотні асоціацій, які іноді обмежуються лише виконанням функції звідника. Учасники Української аграрної конфедерації кажуть, що її президенту Леонідові Козаченку найкраще вдається влаштовувати конференції і семінари, щоб звести зацікавлених бізнесменів із чиновниками. До речі, таку саму роль іноді відіграють і галузеві консалтингові компанії. «Решта асоціацій існують для збору «податей» за колишні заслуги або відмивання грошей», — стверджує президент Асоціації твердосплавних підприємств України Іван Галенко.

Частина організацій покидають сцену, вирішивши конкретну проблему. Асоціація хмелярів, приміром, не запам’яталася значними досягненнями, відтоді як у 2003-му їй вдалося домогтися введення 50% мита на імпорт хмелю. Цього року в хмелярів з’явився шанс знову проявити себе і спільно з виноробами проштовхнути ініціативу про підвищення ставки збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва з 1 до 1,5%.

Робота зв’язкового

Секрет успіху лобістів — знання того, як приймають рішення в уряді та парламенті, а також уміння проникати в будь-які кабінети. Адже за нинішньої системи влади рішення легко просунути зверху вниз, а ось ініціативи, що виходять від бізнесу, без відповідної підтримки можуть легко загубитися. Ефективність вітчизняних асоціацій визначається передусім особистістю лідера і широтою його зв’язків. «Це повинні бути фахівці, які не лише знають галузь, а й мають державне мислення. Не може підприємець, який створив заводик, мислити державними масштабами», — впевнений Сергій Сагаль.

Основним донором кадрів для асоціацій стали міністерства та відомства, а також Верховна Рада. Приміром, голова Союзу хіміків України Олексій Голубов — колишній заступник міністра промполітики, президент Асоціації підприємств чорної металургії Анатолій Голубченко свого часу обіймав посади міністра промислової політики, першого віце-прем’єр-міністра і заступника голови Фонду держмайна, а голова Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко був віце-прем’єр-міністром.

Чиновницьке минуле неабияк допомагає в роботі з профільними міністерствами та відомствами, де асоціації вирішують більшість проблем, пов’язаних із бізнесом. Ліга страхових компаній домоглася від Держфінпослуг пом’якшення жорстких, на її думку, нормативів за категоріями активів для покриття резервів і за лімітами інвестування. Хіміки у 2008 році за сприяння профільного міністерства таки зуміли довести необхідність уведення антидемпінгового мита в розмірі 10% на аміачну селітру російського походження. «Це рішення їм вдалося пролобіювати незважаючи на те, що підстави для запровадження мита були вельми туманними. Серйозні аргументи знайшлися і в української, і в російської сторони, але чиновники чомусь вислухали тільки вітчизняних хіміків», — розповіло Контрактам джерело, яке було присутнє на переговорах.

Вислуховують в уряді та міністерствах майже всіх, а ось прислухаються і виконують прохання не кожної організації. «Пріоритет завжди за бізнесом, у якого є представники у владі. Тільки й чути про проблеми металургів, авіа- та суднобудівників, а меблеву промисловість із більш ніж мільярдним оборотом не помічають», — обурюється Сергій Сагаль. Утім, він дещо лукавить — його організації вдавалося вирішити чимало складних питань.

Торік асоціація обстояла свої права у конфлікті з Держкомлісом, коли комітет несподівано вирішив продати на аукціоні річний запас сировинних ресурсів. Таку покупку не міг осилити жоден із виробників. «Аукціон хотіли провести в інтересах великої промислової групи, яка могла б потім диктувати ціни на ліс», — пояснює президент асоціації. Щоб домогтися мораторію на проведення конкурсу, Сагаль зустрічався з прем’єр-міністром. На запитання, як йому вдалося потрапити на прийом до голови Кабміну, лідер мебльовиків ухильно відповідає: «Ми відома асоціація».

Особисто обговорити проблему з прем’єром справді нелегко. Надати протекцію можуть лише кілька осіб з апарату служби прем’єр-міністра (безпосередньо керівник служби і кілька помічників) або міністри. Представники асоціацій, які не мають таких зв’язків, постійно відвідують усілякі ради при Кабміні за участю прем’єра. Наприкінці кожних таких зборів голову уряду оточує юрба прохачів. Але більшість запитів очікує однакова доля: припадати порохом у кабінеті якогось чиновника, якщо, звісно, не знайдеться залізних аргументів для надання допомоги. Приміром, березневе введення квот на експорт соняшникової олії та насіння, на думку деяких гравців ринку, вдалося пролобіювати через Кабмін власникові компанії «Кернел» Андрію Веревському, який згодом отримав і саму квоту. Втім, пізніше від квотування довелося відмовитися, оскільки ЄС висловив обурення діями уряду, — спрацювало європейське лобі таких компаній, як «Каргіл» і «Бунге».

Ціна питання

Асоціації стверджують, що всі питання вирішують шляхом тривалого діалогу з державними органами, переконуючи владу листами, обґрунтуваннями, влаштовуючи зустрічі представників підприємств та чиновників. Але, відхрещуючись від практики підкупу влади, вони визнають, що матеріальне заохочення сприяє швидкому прийняттю «правильного» рішення. «Ми без особливих труднощів можемо зібрати $500 тис., яких вистачить, щоб за наш законопроект проголосувала більшість у Раді», — визнає представник однієї галузевої організації.

За словами топ-менеджерів компаній, вартість ухвалення важливого рішення на рівні уряду та міністерств сягає 25-30% доходу, який воно може принести.

«Співчуваючі» у виконавчій владі потрібні експортерам. «Відшкодування ПДВ — стандартний козир у руках чиновників: коли потрібно, вони ним поманять, а потім знову сховають. Але ми теж навчилися торгуватися», — розповідає представник одного з експортерів зерна. Коли уряд Віктора Януковича просив зернотрейдерів продати продовольчу пшеницю для Держрезерву, компанії взамін вимагали хоча б часткове відшкодування податку. Більшість же експортерів вирішують проблему за допомогою відкатів. Стандартна такса — 10-30% суми відшкодування.

Чинники ризику

На успішність діяльності асоціації впливають обсяги її фінансування і кадровий склад. Поки що підприємства виділяють недостатньо коштів на забезпечення життєдіяльності галузевих організацій — у найкращому разі 5-6 тис. грн на місяць, у найгіршому — така сама сума на рік. «У їхньому штаті працюють щонайбільше 3 особи. Їхніми силами нереально підготувати добре аргументований документ, який має стояти за кожним лобістським рішенням. Асоціації все ще сподіваються обійтися голослівним наріканням про необхідність якихось преференцій або пільг», — каже директор Асоціації феросплавних підприємств Сергій Кудрявцев. Вони мало впливають на розвиток галузі, а тому рано чи пізно вмирають.

Є й інші причини невдач галузевих лобістів. Національна асоціація розвитку торгівлі та сервісу (НАРТС) розпалася, так і не досягши особливих успіхів в обстоюванні інтересів торговельних мереж. «Спочатку учасники асоціації отримували потужну інформаційну підтримку від організації, кілька разів їздили до Кабміну на обговорення законопроектів. Але до асоціації входила така різношерста публіка (торговельні мережі, таксисти, виробники електронних пристроїв для підприємств торгівлі), що вийти з якоюсь єдиною позицією щодо проектів законів не виходило», — розповідає директор гіпермаркету «Країна» Марія Чумак.

На її думку, справжнього об’єднання мереж у межах НАРТС так і не відбулося, що й призвело до розпаду асоціації. Кожна мережа є потужною конкурентною структурою, яка має всі можливості напряму обстоювати свої інтереси. Приміром, коли київська мерія торік звернулася до мереж із проханням не встановлювати націнку на соціальні товари вище ніж 10%, ритейлери брали участь у переговорах кожен від свого імені.

Асоціація як орган, що захищає інтереси галузі, втрачає сенс і через розбіжності в поглядах її учасників. Вісім років тому корпорація «Укрпиво» через брак сировини для пивоварних підприємств попросила уряд ініціювати законопроект про ввезення в Україну 55 тис. т солоду і 336 т хмелю за нульовою ставкою імпортного мита. Але пропозицію не підтримали Оболонь і ВВН, що володіють своїми солодовнями. У результаті агрокомітет парламенту виключив із тексту проекту положення про пільговий імпорт солоду.

Підприємства часто не до кінця розуміють, які можливості надає їм участь в асоціації, тому неохоче об’єднуються. Але навіть приєднавшись до організації, як правило, працюють за давнім звичаєм. Приміром, отримуючи запит про якісь дані від міністерства, вони його відразу передають на експертизу своїй юридичній службі. Якщо юристи вважатимуть, що інформацію можна не пересилати, запит миттєво відправляють у кошик для сміття, навіть не порадившись з асоціацією. А потім топ-менеджери обурюються, що в міністерстві не врахували їхню позицію у переговорах щодо СОТ або зони вільної торгівлі з ЄС.

Лобізм у законі: хроніки в Україні
Які закони про лобізм так і не вдалося пролобіювати

1 1999 р. — закон про лобіювання в Україні. Ініціатор законопроекту: Ігор Шаров, депутат III скликання

Основні положення: лобіювання — використання не заборонених законодавством України способів впливу на орган або представника влади для прийняття рішень, що відповідають інтересам лобіста.

Професійний лобіст — фізична або юридична особа, що займається лобіюванням на замовлення або від імені клієнта за грошову чи іншу винагороду.

Проект відкликано

2 1999 р. — закон про правовий статус груп, об’єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді. Ініціатор законопроекту: Юрій Сахно, депутат III скликання

Основні положення: групи спільних інтересів — об’єднання громадян України, які представляють економічні та соціальні інтереси певних верств і груп населення й мають право легальними способами впливати на формування законодавства України. Такими групами можуть бути громадські організації, професійні асоціації та об’єднання підприємців, міжпартійні, робочі й міжпарламентські групи.

Проект передано на ознайомлення депутатам

3 2005 р. — закон про діяльність лобістів у Верховній Раді України. Ініціатор законопроекту: Ігор Гринів, депутат IV скликання

Основні положення: лобістом може бути зареєстрований у ВР громадянин України, що на платній або безоплатній основі від імені та в інтересах клієнта впливає на суб’єктів лобіювання під час розробки, обговорення та ухвалення законів України і рішень ВР.

Лобістові заборонено впливати на прийняття рішень погрозами, грошовою винагородою, безоплатною передачею товарів, послуг, цінних паперів тощо. Максимальне покарання за порушення: анулювання свідоцтва на ведення лобістської діяльності.

Проект відхилено профільним комітетом

Досвід

Лобізм у законі: хроніки США і ЄС

У США інститут лобізму розвинений більше, ніж у будь-якій іншій країні. Понад 11 тис. фірм і приватних підприємців у Штатах професійно представляють інтереси клієнтів у державних структурах. Більшість із них мають вузьку спеціалізацію. Низка агенцій, приміром, займаються тільки просуванням товарів на ринку держзакупівель або пропонують допомогу в отриманні бюджетних асигнувань і податкових пільг.

Раніше традиційним для американських лобістських фірм був також розподіл за партійним принципом: одні «обробляють» лише урядовців-республіканців, інші — виключно демократів. Сьогодні лобісти воліють налагоджувати зв’язки як з одними, так і з іншими, використовуючи найширший набір лобістських прийомів від класичних кулуарних посиденьок до впливу на законодавців за допомогою громадської думки. Основний об’єкт лобіювання — виконавчі органи влади, передусім уряд США, наділений законодавчою ініціативою. Найбільше коштів на просування своїх інтересів витрачають компанії, що діють у галузі фармацевтики, страхування, електроенергетики та комп’ютерної індустрії. У 2006 році, за даними Center for Responsive Politics, витрати на лобізм у Штатах сягнули $2,44 млрд. Як підрахували у Міністерстві юстиції США, торік українські комерційні структури витратили на просування своїх інтересів у Вашингтоні лише $100 тис.

Чистота процесу лобіювання регламентується законами, основний з яких — «Про розкриття лобістської діяльності» — ухвалено 1995 року. Згідно з цим законом усі зареєстровані лобісти зобов’язані подавати звіт про свою діяльність за півріччя, у якому вказувати конкретні питання, з яких велася лобістська діяльність, прізвища чиновників, дані про доходи і витрати.

Той, хто займається лобістською діяльністю, приміром, на громадських засадах, під дію закону не підпадає. За порушення закону лобіст може поплатитися свободою. Наприклад, Джек Абрамов, колись найдорожчий лобіст у США, 2008-го був засуджений на чотири роки за корупцію. Скільки таких нелегальних лобістів ходить коридорами Капітолію, можна судити з того, як часто екс-чиновники відкривають власні лобістські контори відразу ж після звільнення. Так, конгресмен Боб Лівінгстон заробив на лобіюванні $1,14 млн, пішовши з політичної арени. Після цього випадку були спроби внести поправки, які забороняють таким, як Лівінгстон, відкривати лобістські фірми і реєструватися лобістами протягом 5 років, але всі вони провалилися.

У ЄС, де зосереджено 15-20 тис. GR-агенцій, ще не дійшли єдиної думки, як регулювати лобістську діяльність. Наприклад, Європарламент наполягає на введенні обов’язкової реєстрації лобістських агенцій та прийнятті кодексу поведінки лобістів. Єврокомісія, навпаки, виступає за принцип самоорганізації лобі та збереження статус-кво. Крапку в 15-річній історії спроб регулювання лобістської діяльності в ЄС, схоже, поставить недавня пропозиція Єврокомісії: добровільна реєстрація із зазначенням даних про клієнтів та обсяги гонорарів. Тих, хто зареєструвався, заохочуватимуть автоматичним повідомленням про проведення публічних консультацій у тих чи інших сферах.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар