Тема номера

Дорога моя столиця

Олена СТРУК

Доходи столиці протягом останніх трьох років збільшувалися у середньому вдвічі. Але, щоб наблизитися до розвинутих європейських міст, Києву, за розрахунками Контрактів, знадобиться щонайменше $35-40 млрд

У 2007 році ефективнішою за Київ, який заробив $2,7 млрд, була лише компанія «СКМ» Рината Ахметова, що отримала $3,8 млрд чистого прибутку. Багато мегаполісів є такими самими успішними, як найбільші світові компанії. Лондон, Москва, Токіо, Пекін легко могли б потрапити до рейтингу 500 найбагатших глобальних корпорацій, який щороку складає журнал Fortunes. Приміром, Берлін у ренкінгу-2007 розташувався б у другій сотні учасників трохи позаду Alcoa з оборотом $31 млрд, але попереду Nippon Mining Holding, що заробляє близько $29 млрд на рік. Бюджет Нью-Йорка, який у 2007-му перевищив $50 млрд, порівнянний з річною виручкою компанії Dell, а Москва випередила б Coca-Cola.

Київ за розмірами муніципального бюджету поступається багатьом європейським столицям, але його динаміці зростання можуть позаздрити керівники інших мегаполісів. Приміром, бюджет Нью-Йорка у 2008 році збільшився лише на 9%, тоді як Києва — на 75%. У місто хлинули гроші з регіонів, подорожчала нерухомість, зросли зарплати і внутрішній попит. Доходи столиці протягом останніх трьох років збільшувалися у середньому вдвічі: ще в 2005-му вони становили 4,42 млрд грн, а в 2008-му вже перевищили 23 млрд грн.

Утім, фінансових ресурсів, які з’явилися у розпорядженні столиці, для розв’язання нагальних проблем все одно бракує — Київ задихається у пробках, страждає від хаотичної забудови, не може вирішити питання комунального господарства. Більша частина коштів витрачається на поточне споживання, майже чверть асигнувань офіційно спрямовується на охорону здоров’я, соціальні програми і житлово-комунальне господарство. «Щоправда, витрачають їх непомітно для мешканців міста», — каже директор консалтингової компанії «Гардарика» Костянтин Матвієнко.

8 років тому британські економісти з дослідної групи GaWC (Globalisation and World Cities), які розробили класифікацію світових міст, зарахували Київ до міст, які мають шанс стати одними зі світових центрів постіндустріальної економіки, де сконцентрувалися фінансовий бізнес і максимальна кількість бізнес-послуг.

Але за цей час замість того, щоб поліпшити свої позиції у престижному рейтингу, українська столиця опустилася на кілька пунктів. Якщо у 2000-му Київ посідав 115-те місце з 315, то у 2004-му він уже був на 121-й позиції. За словами директора GaWC Пітера Тейлора, цього року дослідники мають намір оновити ренкінг, але очевидно, що Київ до еліти світових мегаполісів не прорветься.

«Ми стояли на місці, у той час як інші мегаполіси випереджали Київ», — підтверджує Матвієнко. Приміром, у 2004 році українську столицю обійшли Брістоль, Единбург, Гватемала, Кіото, Сан-Хосе, Сан-Сальвадор.

Податкова залежність

Основне джерело доходів Києва — податкові надходження, що забезпечують 60% муніципального бюджету. Приблизно стільки само на податках заробляє Нью-Йорк, а в столиці сусідньої держави Москві їхня частка сягає 80%. Київ живе за рахунок податку на доходи фізичних осіб. За останні три роки його збори зросли практично вшестеро. Якщо у 2005-му вони принесли $379 млн, то у 2008-му київська влада планує зібрати $2241 млн. Головні чинники зростання — швидкий розвиток бізнесу і поступове «вибілення» зарплат у компаніях. Свою роль у збільшенні податкових надходжень до бюджету відіграла і реформа-2004, що передбачала введення єдиної ставки податку на доходи фізичних осіб на рівні 13% та її підвищення до 15% з 1 січня 2007 року.

Для порівняння: Москва, де зареєстрована основна маса російських платників податків, отримує понад 40% доходів від податку на прибуток. Утім, це виключно російський феномен, і бюджет столиці РФ не виглядав би таким вражаючим без цих надходжень. Безпосередньо Києву податок на прибуток сплачують тільки комунальні підприємства ($20 млн), решта компаній відраховують його до державного бюджету.

Натисніть, щоб збільшити

За структурою надходжень до муніципальної казни столиця України нагадує Варшаву, яка більшість доходів отримує від податкових зборів. При цьому на прибутковий податок з фізосіб припадає близько 30% (у 2008 році його обсяги сягнуть $1,5 млрд), і тільки 7% бюджету формується за рахунок податку на доходи підприємств, що перебувають у власності міста.

Найціннішим ресурсом і другим за величиною джерелом заробітків Києва є земля. Столична мерія — найбільший лендлорд України. Але поки що місто на ділянках офіційно заробляє набагато менше, ніж могло б. Торік продаж землі приніс йому лише 10% доходів.

На земельних платежах столиця, де земля вважається найдорожчою в Україні, заробляє ще менше. У 2007-му Київ зібрав трохи більш ніж $62 млн плати за оренду і земельного податку. Цього року за рахунок підвищення вартості оренди втричі влада планує отримати $327 млн — вп’ятеро більше.

«Столична земля могла б стати вічним джерелом поповнення бюджету. Професор та архітектор Володимир Нудельман два роки тому оцінив її кадастрову вартість у третину трильйона доларів. Але муніципальна казна від земельних платежів має тільки 2-3% річного доходу. Цінний ресурс роздають у величезних кількостях, причому найчастіше за копійки», — каже директор Інституту міста Олександр Сергієнко.

Із семисот питань, розглянутих Київрадою на одній із торішніх сесій, 90% пов’язані з роздачею ділянок. Половина питань, проголосованих депутатами, навіть не пройшла процедуру затвердження в комісіях Київради.

У Києві воліють не продавати землю під будівництво, а здавати в оренду або передавати у постійне користування, що ще гірше, оскільки в цьому випадку користувач сплачує тільки земельний податок. Орендна плата коливається від одного до десяти відсотків нормативної оцінки землі, яку зазвичай значно занижують. «Якби вартість землі визначалася через аукціон, Київ міг би в рази збільшити надходження від земельних платежів — щонайменше до 20% доходів бюджету», — переконаний Сергієнко.

Тільки на здачі в оренду восьми ділянок по десять соток на Печерську, які Київрада в жовтні минулого року передала у постійне користування, місто могло б щороку заробляти від $0,8 млн до $1,2 млн.

Втрачені можливості

Солідна податкова складова у міській казні — рента за становище, а не свідчення ефективності київського уряду. Столиця заробляє на своєму статусі, але використовує аж ніяк не всі можливості для вирішення своїх фінансових проблем.

Наприклад, уведення платного в’їзду до центру міста не лише розвантажить дороги в години пік, а й дозволить місту додатково заробити. У напрямку центру Києва щодня рухається близько 500 тис. машин. Прості підрахунки засвідчили: якщо ввести плату за в’їзд до центру, наприклад, як у Сінгапурі, у розмірі $0,16-2, то місто щодня отримуватиме від $80 тис. до $1 млн.

Лондону, приміром, платна зона в його центральній частині принесла у 2007 році понад $650 млн. Щорічні доходи Стокгольма від платного проїзду найбільш завантаженими ділянками доріг сягають $65 млн, тоді як сама система організації такого проїзду (станції електронної реєстрації, відеокамери, центральний комп’ютер) обійшлася шведам у $425 млн. Влада столиці Швеції встановила на 18 в’їздах до центру міста 70 рамок зі зчитувальними пристроями радіоміток, «ушитих» в авто, та відеокамерами для фіксації автомобільних номерів. Кожна така рамка коштувала в середньому $6 млн. Якщо взяти за основу шведські ціни, то Києву на встановлення такої системи тільки на шести головних в’їздах до центру (без урахування дрібних в’їздів з вулиць і провулків) знадобиться понад $100 млн.

Скільки заробляє столиця
Основні статті доходів бюджету Києва

Недоотримує місто і від паркування автомобілів. Столичні дороги, тротуари, двори заповнені машинами, які простоюють там безплатно. Києву катастрофічно бракує спеціально обладнаних та офіційно зареєстрованих місць для стоянки 800 тис. автомобілів. У місті діють лише десять багаторівневих паркінгів. У розпорядженні комунальних паркінгів 6 тис. місць, тоді як потребу оцінюють в 1 млн машино-місць. У 2006 році комунальне підприємство «Київпарксервіс», що об’єднує муніципальні стоянки, офіційно заробило трохи більш ніж $2 млн, при цьому повз касу, за оцінками міської влади, щодня проходило близько $50-60 тис.

Правильно організований паркувальний бізнес може забезпечувати непогані доходи. У Лондоні власники автомобілів за паркування платять щороку близько $590 млн. У Торонто, де більшість стоянок і паркінгів перебувають у муніципальній власності, річна виручка від 34 тис. паркувальних місць сягає майже $95 млн. На утримання і розширення паркінгів Toronto Parking Authority щороку витрачає близько $50 млн. Одна з основних статей видатків — автоматизація вуличних стоянок та обладнання їх паркоматами, за допомогою яких можна розплатитися за стоянку машини (15 хв коштують $1). Загалом програма інвестицій на 2007-2011 роки передбачає $110 млн на будівництво нових потужностей і переобладнання старих.

Якщо з мільйона необхідних Києву паркувальних місць лише третина припадатиме на паркінги, на їх будівництво доведеться витратити понад $1,3 млрд (за собівартості одного квадратного метра $400-700) — непідйомні кошти для міського бюджету. Але це лише незначна частина тієї суми, у яку столиці обійдеться забезпечення комфортного пересування містом.

Скільки витрачає столиця
Основні статті видатків бюджету Києва

До 2002 року Київ розвивався за Генпланом, затвердженим ще у 50-60-х роках. Міняти документ не поспішали, попри те що кількість мешканців зросла з 500 тис. до 3 млн осіб. Як наслідок — асиметричне планування столиці (адміністративний, діловий і культурний центри розташовані на одному березі Дніпра, а найбільші спальні райони — на другому) і пробки на дорогах.

На дороги в Києві припадає лише 2% загальної площі міста. Для порівняння: у Москві дороги займають 7% площі міста, у Мадриді — 17%, у Лондоні та Нью-Йорку — 20%. При цьому два береги Дніпра завдовжки 40 км з’єднують лише 5 мостів. Так, у Парижі через Сену (довжина в місті — 13 км) збудували 37 мостів, зокрема 31 автомобільний і 2 залізничні. У Будапешті на 9 км Дунаю розташовані 9 мостів (7 автомобільних і 2 залізничні).

Києву, як і Будапешту, потрібно щонайменше 9 мостів. На поки що незавершене будівництво Подільського моста витрачено понад $1 млрд. Ще на чотири об’єкти, яких бракує місту, доведеться шукати $4-8 млрд. Повноцінне метро обійдеться у $5-7 млрд. Довжина гілок київського метрополітену сягає 65 км, хоча за нормативами на кожен мільйон мешканців необхідно 60-80 км таких ліній. У Київметробуді стверджують, що собівартість одного кілометра коливається від $25 млн до $65 млн залежно від глибини тунелю.

Загалом на вирішення транспортних проблем Києву знадобиться не менш ніж $25-30 млрд. Протягом 2008-2011 років столиця планує витратити тільки $1,4 млрд.

Послужливе місто

Науковці, які вивчали проблеми розвитку міст, стверджують, що економічне зростання залежить аж ніяк не від розміру муніципального бюджету. Американські дослідники Едвард Глізер, Хосе Шайнкман та Андрій Шлейфер спробували визначити, як на розвиток 200 міст США протягом 1960-1990-х років вплинули географічне розташування, кількість населення, доходи, рівень освіти, структура виробництва, безробіття. Виявилося, що найбільше процвітання міст залежало від рівня освіченості населення, розвитку сектору послуг, а також спроможності місцевої влади позичати.

За статистикою, повну і базову вищу освіту здобуло близько 30% мешканців столиці. Київ активно відбирає для себе найкращі трудові ресурси з усієї країни, а ВНЗ у місті навіть більше, ніж у багатьох європейських столицях. Приміром, у Берліні їх 25, а в Києві — 63. Утім, велика кількість інститутів та університетів ще не свідчить про високу якість освіти.

Нью-Йорк витрачає на освіту близько 30% бюджетних коштів, Варшава — 17%, Москва — 13,6%, а Київ — лише 1,7%. Тільки у 2008 році міська влада вирішила збільшити фінансування сектору і передбачила в бюджеті майже $0,5 млрд (9,8% видатків бюджету). Щоправда, скільки з цих коштів справді отримають школи і ВНЗ, наразі невідомо.

«Економіка будь-якого міста має грунтуватися на секторі послуг. Основне завдання муніципальної влади — забезпечити комфортне і безпечне існування городян», — каже Костянтин Матвієнко.

Майбутнє міст, як стверджують науковці зі США, залежить від того, чи змогли вони стати привабливим місцем для проживання. Що багатший вибір послуг (театри, ресторани, музеї, лікарні, станції технічного обслуговування тощо), які пропонує мешканцям місто, то вищі його шанси бути економічно успішним. Як засвідчило дослідження Едварда Глізера і Ко, американські та французькі міста, де було більше театрів і ресторанів на душу населення, зростали протягом останніх 20 років швидше.

Міській владі потрібно підкоритися диктату споживача, не намагатися рятувати промислові підприємства, що найчастіше приносять більше шкоди, ніж користі, а зосередитися на сфері послуг. Київська влада не проти винести виробництво за межі міста. 90% промисловості столиці працювало на оборону, і продукція, яку випускали підприємства, вже не потрібна, а конверсії старі заводи (на кшталт Маяка) не підлягають. «Ми підвищили орендну вартість землі. Раніше підприємства сплачували копійки, а зараз тарифи збільшилися втричі. Нерентабельні виробництва будуть змушені продавати свої земельні ділянки. Інших важелів впливу на них у міста немає», — каже перший заступник голови Київміськдержадміністрації Денис Басс.

Утім, промислові підприємства не завдають Києву великих проблем, а ось деякі сегменти сектору послуг безнадійно відстали. У столиці лише 31 театр, у той час як у Парижі їх понад 140, а в Берліні й Будапешті — більш ніж 50. За останні 18 років у столиці України збудували лише один новий театр. Така сама ситуація і з музеями. Приміром, у Будапешті можна відвідати близько 125 музеїв і галерей, у Берліні — 153, у Києві — лише 35. Бракує столиці і якісних ресторанів, яких у місті близько 250 (для порівняння: у Варшаві — 1,5 тис. закладів громадського харчування). До того ж спостерігається великий дефіцит готелів. За європейськими нормативами у Києві має бути не менш ніж 20 тис. пристойних готельних місць, натомість маємо 8,7 тис. номерів. За їхньою кількістю на душу населення українська столиця відстає від Москви вдвічі, від Парижа — вшестеро.

За розрахунками Контрактів, Києву потрібно щонайменше $10 млрд інвестицій, щоб наздогнати Варшаву за рівнем забезпеченості торговельними площами, офісними центрами, ресторанами, готелями, об’єктами культурного значення.

Місія здійсненна?

«Києвом керують абсолютно архаїчним, несучасним способом. У столичної влади немає бачення майбутнього міста», — пояснює директор Міжнародного центру перспективних досліджень Володимир Нікітін.

Протягом 15-20 років десятка найбільших світових міст цілковито оновиться. До неї увійдуть азійські та латиноамериканські мегаполіси, і щоб не загубитися на їхньому тлі, Києву треба чимось вирізнятися. «Але поки що столиця України нагадує людину, яка на прохання розповісти про себе може повідати тільки ім’я, по батькові й рік народження, а на решту запитань відповідає: «Не знаю», «Подумаю», «Можливо», — кажуть у МЦПД.

Через хаотичну забудову наша столиця практично втратила можливість стати історичним і культурним центром, який щороку відвідували б мільйони туристів. «Місто не забезпечене відповідною інфраструктурою, та й узагалі нікому не зрозуміло, чим воно примітне. Культурні ресурси столиці не визначені й не зібрані в одному довіднику. Старі об’єкти перебувають у жалюгідному стані, а нові з’являються дуже рідко», — каже Володимир Нікітін.

Кожна європейська столиця дбає про свій імідж. Наприклад, Відень здобув репутацію найкращого місця для проведення конференцій, Париж активно підтримує імідж міста закоханих, Брюссель — адміністрації ЄС, Лондон, який щороку витрачає $60-80 млн на своє просування, — фінансового центру. «Київ також міг би претендувати на роль фінансового центру, але регіонального масштабу», — вважає Олександр Сергієнко. Втім, у Східній Європі цю роль хоче закріпити за собою Варшава. Порівняно з Києвом її шанси стати фінансовим центром є значно вищими.

Українську столицю все ще обходять стороною великі інвестбанки з активами $0,5-1 трлн, такі як JP Morgan, HSBC, Merrill Lynch. Тут ризикнули працювати Citibank, ING Bank, які створили в Києві невеликі локальні банки, і BNP Paribas. На початку 2008 року стало відомо про купівлю міноритарного пакета акцій однієї з найбільших вітчизняних інвесткомпаній Dragon Capital світовим інвестиційним банком Goldman Sachs.

Лише торік у столиці відкрили свої офіси консалтингові компанії Bain & Company і BCG, що досі працювали з українськими клієнтами через офіси в Росії та Польщі. Але навряд чи їх можна назвати повноцінними. Приміром, від McKinsey у Києві працюють кілька співробітників, які здебільшого шукають клієнтів.

Як залучити туристів, Київ також не знає. Столицю України щороку відвідують 200-300 тис. гостей, тоді як до Берліна і Мадрида приїжджає понад 7 млн іноземців, до Будапешта — у середньому 3 млн осіб. Натомість життя в Києві так само дороге, як у найбільших і найбагатших мегаполісах планети. У рейтингу найдорожчих країн для відвідування, складеному компанією Mercer у 2007 році, Київ посів 28-му сходинку. Іноземцям проживання у столиці України обійдеться дорожче, ніж у багатьох комфортніших містах: Барселоні, Франкфурті, Лос-Анджелесі, Берліні й Празі. Так, номер Radisson SAS, який у Європі коштує EUR100, у нас пропонують за EUR330.

Щоб виправдати високу вартість життя у столиці й наблизитися за рівнем розвитку дорожньої, ділової та розважальної інфраструктури до розвинених європейських міст, наприклад Будапешта чи Варшави, Києву, за розрахункамиКонтрактів, знадобиться щонайменше $35-40 млрд*. Кому доведеться шукати цю суму, мешканці столиці дізнаються 25 травня 2008 року, коли відбудуться дострокові вибори мера Києва.

*Розрахунки дивіться в таблицях.

Міні-держави

Класифікація світових міст

У другій половині 90-х років науковці з британського університету Лафборо Джон Біверсток, Річард Сміт і Пітер Тейлор, що створили групу з вивчення глобалізації та світових міст (GaWC — Globalisation and World Cities), запропонували унікальну класифікацію мегаполісів.

Учені розбили 55 найбільших міст світу на три категорії відповідно до їхньої ролі в міжнародній економіці. До групи «Альфа» потрапили Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо, Чикаго, Франкфурт, Гонконг, Лос-Анджелес, Мілан і Сінгапур. До групи «Бета» увійшли Сан-Франциско, Сідней, Торонто, Цюріх, Брюссель, Мадрид, Мехіко, Сан-Паоло, Сеул і Москва. До групи «Гама» автори дослідження віднесли 35 міст, зокрема Берлін, Амстердам, Бостон, Каракас, Дюссельдорф, Женева, Прага.

«У нашому рейтингу міста розташувалися залежно від глибини інтегрування у світову мережу, створену компаніями, що надають передові види послуг (аудит, бухоблік, реклама, фінанси, право, управлінський консалтинг) транснаціональним корпораціям, — пояснює директор GaWC Пітер Тейлор. — Що більше офісів та філій таких компаній зосереджено в місті, то вищими є його позиції в ієрархії світових міст».

Критерії, за якими місто можна було б зарахувати до світових, уперше запропонував англієць Пітер Холл у своїй роботі «Міста світового значення» (1966 рік). Урбаніст вважав, що в цьому разі вирішальним чинником є чисельність населення. До мегаполісів світового значення Холл відніс, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Москву. Через 20 років теорію світових міст розвинув американський учений Джон Фрідман, який припустив, що світові міста поступово відриваються від національних економік, дедалі більше включаючись у глобальні економічні процеси. Вони стають місцями концентрації міжнародного капіталу та фінансових ринків. А на думку американського соціолога Саскії Сассен, з розпиленням виробництва і перенесенням його в країни, що розвиваються, глобальні міста перетворилися на своєрідні пункти управління. При цьому найбільшу владу, відповідно до теорії іспанського соціолога Мануеля Кастельса, автора праці «Виникнення мережевого суспільства», здобувають міста, що опинилися в центрі потоків інформації та знань. Світові міста постійно конкурують між собою за фінансові та інтелектуальні ресурси.

Скільки не жаль

Світова практика фінансування столиць із держбюджету

Як субвенції та дотації з держбюджету Київ одержує близько $400 млн — 8% у загальній структурі доходів. Приміром, Нью-Йорку майже 30% надходжень до міської скарбниці забезпечують штат і федеральний уряд. Більшість столиць отримують допомогу з держбюджету на виконання столичних функцій. Берлін, столиця Німеччини, має статус федеральної землі (так зване місто-держава). У межах регіонального вирівнювання фінансів він отримує додаткові податкові надходження від інших федеральних земель, сильніших у фінансовому плані (18% доходів муніципального бюджету). До того ж у розпорядження німецької столиці надходять цільові трансферти, що покривають витрати на утримання апарату керування (9% доходів бюджету).

Бюджет столиці Бразилії на 70% формується з коштів національного бюджету. Каракас на виконання своїх столичних функцій одержує від Венесуели 2/3 доходів міського бюджету. Гроші зазвичай спрямовують на гарантування безпеки, покриття видатків на транспортну інфраструктуру та фінансування культурних заходів. Берн, що є столицею не лише Швейцарії, а й однойменного кантону (округу), 40% бюджету одержує від самого кантону, тоді як на кошти з національного бюджету в структурі доходів міста припадає щонайбільше 1%.

Коментарі

Бюджетна недостатність

Скільки держава заборгувала Києву

Олександр ОМЕЛЬЧЕНКО,
голова Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, екс-мер Києва

— Крім того, що Київ несе навантаження як територіальна громада киян та обласний центр, місто виконує функції столиці України, тому підтримка з державного бюджету йому необхідна хоча б на утримання апарату чиновників. Але протягом останніх 15 років Київ не лише не одержує адекватної державної допомоги, а й змушений бути донором держбюджету для підтримки соціальних програм (виплата пенсій, стипендій, розвиток освіти, культури, спорту). У межах бюджетних трансфертів у міста щороку забирають близько 3 млрд грн, а повертають як допомогу лише 1-2 млрд грн.

За Радянського Союзу Київ як республіканський центр був у трійці лідерів за обсягами фінансування після Москви і тоді ще Ленінграда. Кошти на його розвиток надходили із союзного і республіканського бюджетів. Зараз держава через свою бідність та економічну неспроможність не приділяє столиці належної уваги, а київський уряд не навчився працювати з державою й отримувати кошти на розвиток.

За бюджету в 25 млрд грн місто має отримувати хоча б 10 млрд грн, але не проїдати їх, а виконувати свої функції й розвиватися як європейська столиця. Якби 30% муніципального бюджету припадало на підтримку від держави, то через 10 років до Києва не можна було б дотягтися.

Будівництво доріг, мостів, тунелів, розвиток аеропортів — багато з того, що передбачено Генпланом, — могло б частково фінансуватися з держбюджету. Києву, де мешкає близько двох мільйонів осіб на Правому березі Дніпра і мільйон — на Лівому, потрібно дев’ять мостів. У Генеральному плані післявоєнних років було закладено будівництво семи мостів,  споруджено лише чотири, до того ж ще за Радянського Союзу, а за незалежності — жодного. Тільки чотири роки тому Київ самотужки розпочав будівництво мосту на Троєщину, хоча в цьому проекті мала брати участь держава, адже через столицю проходять залізничні й автомобільні потоки державного значення, через Київ Україна пов’язана з усією Східною Європою.

Другу кільцеву дорогу було спроектовано ще 10 років тому, але будівництво так і не розпочато. На створення інфраструктури із залізничними коліями, автомагістралями, розв’язками, готелями, розважальними центрами, стоянками потрібно понад $100 млрд.

Крім того, держава повинна допомагати відновлювати пам’ятки архітектури національного значення і зводити культурні об’єкти — театри і музеї. За роки незалежності у столиці з’явився тільки один новий театр, здебільшого ж кошти витрачали на капітальний ремонт наявних. Остання київська влада заморозила будівництво театру на Подолі, так і не почала заплановане будівництво Малої опери на Лук’янівці та цирку на Лівому березі, не ведуться роботи в музейному комплексі «Мистецький арсенал».

За два роки не споруджено жодної станції метрополітену, не закінчено навіть ті чотири станції, які заклали ще три роки тому. Не з’явилося жодного тунелю, а потрібно хоча б два: від площі Перемоги на Печерськ та з Лівого берега на Правий під Дніпром. Досі не реконструйовано Ленінградську, Харківську і Поштову площі. Натомість роздано 2 тис. га зелених зон на Жуковому та Трухановому островах, у Феофанії, Пущі-Водиці. Продано Київенерго, Київводоканал, Київгаз, дев’ять хлібозаводів, банк «Хрещатик», Київпроект з Інститутом Генплану.

Київ міг би бути самодостатнім містом з погляду фінансування, якщо не розбазарювати земельні ресурси і нерухомість.

Столичні перспективи

Чому Києву загрожує стагнація

Костянтин МАТВІЄНКО,
директор консалтингової компанії «Гардарика»

— Усі міста по-своєму унікальні, й шукати серед них столицю, на яку найбільше схожий Київ, не зовсім коректно. Київ має певну ландшафтну подібність із Будапештом (в обох містах є річки, два береги, один із яких високий, а інший низький). Крім того, у них приблизно однакова чисельність населення, але цим загальні риси, мабуть, вичерпуються. Якщо в Будапешті чудово збережена європейська архітектура, то Київ втратив свій історичний вигляд, що особливо постраждав за роки незалежності. Безумовно, великої шкоди місту було завдано у 30-ті роки, коли знищувалися будь-які пам’ятки архітектури, що підтверджували його давнє походження, а також під час Другої світової війни. Київ утратив роль стародавньої столиці, а нової місії, такої потрібної будь-якому місту, так і не набув.

Приміром, Севастополь — місто багатих пенсіонерів. Там хороший клімат, непогана медична інфраструктура. Люди, які заробили гроші десь у Тюмені, їдуть до Севастополя їх витрачати. Для Києва, звісно ж, потрібно шукати іншу місію. Дехто пропонує перенести до столиці Московський патріарший престол, зробивши з неї православний Ватикан, але це нереально, як і стати студентським містом, коли вже є Оксфорд, Йєль, Кембридж, Сорбонна.

Поки що Київ залишається відносно безпечним містом. Мабуть, це єдине, на чому ми можемо вибудувати свій імідж. Крім того, після проголошення незалежності виникла потреба у створенні повноцінної європейської столиці, на що і має бути спрямована стратегія розвитку міста. Але місцева влада ні на крок не наблизилася до її реалізації.

Біда в тому, що тутешнім мешканцям і муніципальній владі бракує культури. Київ втратив міську культуру, що сформувалася за часів Російської імперії, а нової не набув. Більшість киян — столичні мешканці у першому або другому поколінні, для них місто не є знаковою територією, тому вони дуже легко його знищують. Як наслідок — стагнація інфраструктури, що залишилася від Радянського Союзу (водопроводи, каналізації, мережі енергопостачання, метрополітену, мостів). Нічого нового в нас не з’являється. Міст на Русанівські сади —у нікуди, а туди закопали вже $2 млрд. Другий міст добудовують, але проблем міста він не вирішить.

Києву вже давно тісно у своїх межах, тому потрібно створювати агломерацію, здійснювати продуману інфраструктурну експансію за межі міста, як відбувається у всіх мегаполісах, що поглинають міста-супутники. Природні сателіти столиці — Бровари, Бориспіль, Обухів, Вишгород, Вишневе — необхідно включити у київське об’єднання за збереження статусу суб’єктів територіальної громади. Мешканців, приміром, Броварів не можна позбавляти права обирати свого мера і мати свій бюджет. За збереження самостійності містам потрібно провадити спільну політику розвитку. Інфраструктурна експансія за межі Києва вже розпочалася, і владі залишається лише очолити її та спрямувати. Але цього ніхто не робить. Забудова території здійснюється хаотично, роздають землі біля трас, на берегах річок та озер, а це суперечить Земельному кодексу. Тому ми ризикуємо втратити шанс створити адекватну інфраструктуру для київської агломерації.

У цьому винна і нинішня влада, і попередня. Коли розпочався будівельний бум і в Київ стали надходити гроші, їх потрібно було вкладати у каналізації, розв’язки, метрополітен, енергопостачання, але кошти розкрадалися. Зараз ми ставимо висотки у старій інфраструктурі, яка їх не витримує. Містом займалися мало, кадри з Київпроекту працюють у Москві, Пітері, Будапешті, але не тут. Осередки урбаністичного мислення, які й без цього в Києві були слабенькими, знищені. З такими темпами розвитку в найближчій перспективі столиці загрожує стагнація, а в далекій — згасання.

Усе йде за планом

На що може витратити столиця у 2008 році

Денис БАСС,
перший заступник голови Київської міської державної адміністрації

Чи є в міста довгострокова стратегія розвитку?

— Є програма соціально-економічного розвитку Києва на 2008-й. Крім того, адміністрація розробила транспортну стратегію до 2012 року, оскільки на транспортну інфрастуктуру зараз припадає основна частка витрат столиці на капітальне будівництво. Дороги, мости, метро — найдорожчі проекти міста. Цей документ у багатьох пунктах перетинається з програмою підготовки столиці до Євро-2012. На черзі розробка стратегій розвитку комунальної сфери, охорони здоров’я, освіти, культури. Також ми займаємося підготовкою стратегії до 2020 року. Ідея така: складаємо перелік першочергових завдань, які треба виконати місту, а потім відбираємо і реалізуємо проекти, що підвищують інвестиційну привабливість Києва. Приміром, якщо побудувати ще один міст у напрямку Теремків або Троєщини, то привабливість цих районів зросте в рази і місто зможе на цьому заробити.

Чому тільки тепер взялися за підготовку такого документа?

— На його розробку потрібен час, бо це фундаментальна програма. Адже в нас є й нагальніші проблеми, приміром, житлове будівництво, транспортна галузь, комунальне господарство.

Яке фінансування передбачено на капбудівництво?

— На житло цього року витратимо чверть мільярда доларів (торік вклалися в $1,4 млрд) і здамо 1,5 млн кв. м. Дефіцит нерухомості, особливо офісної та торговельної, відчуватиметься ще протягом п’яти років. Близько $50 млн спрямуємо на реконструкцію лікарень. Упорядкуємо школи, а потім візьмемося за будівництво нових навчальних закладів. Фінансування транспортної інфраструктури збільшилося в рази, ми заручилися підтримкою ЄБРР і розмістили євробонди на будівництво мосту. В результаті його фінансування зросло з $0,2 млрд до $1,2 млрд. Витрати на розвиток метрополітену збільшаться з $100 млн у 2005 році до $400 млн у 2008-му.

Місто на два роки відстало від графіка введення в експлуатацію нових станцій метро. Чому?

— Щоб будувати метро, потрібна проектна документація, а її не було. Крім того, цілий рік велися переговори з підрядчиками, а також про поставку щитів, які бурять тунелі. До цього часу метро будував тільки Київметробуд, але ми збираємося залучити й інші компанії: влада проведе тендер на прокладення гілки на Троєщину. Ми не зацікавлені в тому, щоб була монополія на якусь будівельну програму, нехай цим займуться всі, хто має можливість.

На яких умовах співпрацюватимете з інвесторами?

— Можливо, скористаємося досвідом Санкт-Петербурга. Місто будує тунель за фінансової підтримки ЄБРР та інвестиційних компаній. Це дуже дорого (1 км може коштувати до $1 млрд), тому інвестору можна запропонувати співпрацю на умовах концесії. Приміром, 50% плати за користування тунелем вноситиме місто, ще 50% — власники автотранспорту. Так муніципальна влада зможе компенсувати інвесторові його витрати.

Які плани у столичної влади щодо забудови Рибальського, Венеціанського та Жукового островів?

— У Гідропарку на Жуковому острові в нас є невеликі інвестиційні проекти, але комплексного плану забудови немає. А це той випадок (як і забудова Рибальського острова), коли потрібно приймати комплексні рішення. Але поки немає оновленого Генерального плану, ми нічого робити не можемо. Документ, за яким  забудовували Київ, не відповідає дійсності. Навіть коли Генплан приймали у 2002 році, в ньому вже були закладені помилки, оскільки розробляли його за нормативами, прийнятими ще в радянські 70-80-ті. Навесні хотіли провести конкурс на вдосконалення документа. У ньому вже погодилися взяти участь кілька міжнародних компаній.

Скільки часу потрібно для створення нового документа?

— Зважаючи на досвід Астани, для розробки Генплану, в якому також брали участь іноземні архітектори, достатньо одного місяця. Це буде план до 2020-го.

Які основні джерела фінансування?

— Цього року ми плануємо дорозмістити держоблігації на суму $250 млн. Зросли відрахування інвесторів-забудовників на розвиток соціальної інфраструктури міста (у 2007-му за умовами інвестиційних конкурсів ми одержали близько $40 млн, у 2008-му плануємо зібрати $100 млн). Є ще невеликі надходження від реклами (у 2008 році — до $20 млн). Крім того, $80 млн одержимо від здачі в оренду муніципальної власності. На $370 млн бюджет поповниться за рахунок продажу землі на аукціонах, ще $330 млн плануємо зібрати як плату за оренду землі.

А чому такі невеликі надходження від земельних платежів?

— Якби в нас було разів у десять більше землі, тоді й надходження були б іншими.

Найзручніше

У 2007 році The Economist найзручнішим містом планети визнав канадський Ванкувер, а найнебезпечнішим — Алжир. Київ посів 91-ше місце у рейтингу 132 міст.

Міста оцінювалися за сорока параметрами, зокрема рівнем злочинності, нестабільності або загрози тероризму, станом транспортної мережі й систем зв’язку, ситуацією у сфері охорони здоров’я, рівнем культури, станом довкілля та освіти.

До трійки лідерів увійшли австралійські Мельбурн і Перт. Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Гонконг і Париж у лідери не потрапили — стали жертвами своєї привабливості. Транспортні проблеми, з якими стикаються мегаполіси, зводять нанівець переваги життя в культурних і ділових центрах.

Найдорожче

За даними дослідження консалтингової компанії Mercer, до трійки найдорожчих міст світу в 2007 році увійшли Москва, Лондон і Сеул. Київ зі 143 країн зайняв 28-й рядок у рейтингу. Іноземцям життя у столиці України обходиться дорожче, ніж, наприклад, у Барселоні, Франкфурті, Лос-Анджелесі та Празі. Укладачі рейтингу враховували понад двісті чинників, зокрема вартість оренди житла, проїзду на громадському транспорті, одягу, розваг і продуктів харчування. Виявилося, що найдорожчий гамбургер продається у Копенгагені, а найдешевший можна з’їсти в Пекіні. Найприйнятнішим за вартістю проживання містом для іноземців п’ятий рік поспіль є Асунсьйон.

Найбільше

Британська газета The Independent склала рейтинг 60 найбільших міст світу. Титул світової столиці у 2007 році здобув Лондон, за яким розташувалися Нью-Йорк, Париж, Мадрид, Токіо, Чикаго, Вашингтон, Лос-Анджелес, Сан-Франциско та Рим. Київ на 48-му місці між Цюрихом і Калькуттою. Позиція міста у рейтингу зумовлена його економічним і культурним значенням у світі. При цьому враховувалися такі чинники, як чисельність населення, обсяги фондового ринку, наявність офісів міжнародних компаній, кількість ресторанів, об’єктів культурного значення, довжина метрополітену, завантаженість аеропортів, кількість згадувань у Google і The Independent.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар