Тема номера

Кабінет лобістів

Вячеслав ДАРПІНЯНЦ

Чиновники вищого рангу не беруть хабарів за «просування рішень». Цим займаються інші особи.

Ціни й питання

Спектр питань, що вирішуються в кабінетах виконавчої влади, охопити неможливо. Наприклад, перший віце-прем’єр і міністр фінансів Микола Азаров під час недавньої бесіди з «Контрактами» нагадав, що в його кабінеті вирішували різні питання — від умов інтеграції України в ЄЕП і СОТ до сум бюджетної підтримки книговидавництва.

Рішення (тендерні, приватизаційні, на користь «своїх» або «близьких» певному чиновникові бізнес-структур) відповідають принципу «хочеш примножувати — вмій ділитися». Мені особисто довелося бути присутнім при телефонному обговоренні «ціни питання» одним з екс-міністрів фінансів і керівництвом однієї авторитетної компанії. «Не для преси» було озвучено тарифікацію «відкатів»: безкоштовно — для «своїх», 10% — для «близьких», 20-30% — розв’язання проблеми в межах закону (приміром, погашення дебіторської заборгованості держструктур перед «чужою» фірмою), до 50% (торг можливий) — для всіх інших, хто звертається, наприклад, по відшкодування переплаченого ПДВ.

Особлива «галузь» просування інтересів ФПГ у стінах Кабміну — призначення директорату державних і казенних підприємств. Теоретично цим займаються профільні міністерства.

Прем’єр і міністри

Відносини прем’єра з міністрами, а міністрів — із заступниками визначаються принципами, далекими від посадової ієрархії. Хоч і прийнято вважати, що державно-галузеві програми бюджетного фінансування, об’єкти приватизації, податкові й митні пільги патронує безпосередньо прем’єр, без якого теми, еквівалентні сумам, що перевищують 100 млн грн, обговорюються тільки з найвищого дозволу.

За традицією, ступінь впливу Віктора Януковича на міністра праці та соціальної політики Михайла Папієва зіставний з рівнем впливу голови АП Віктора Медведчука на віце-прем’єра з питань ПЕК Андрія Клюєва. А політична вага будь-якого вищого виконавчого чину безпосередньо залежить від вхожості його носія до головного кабінету країни. Наприклад, Валерій Пустовойтенко (відомий тривалим прем’єрством і кон’юнктурними коливаннями митних тарифів), бувши міністром транспорту, не мав важелів впливу на рішення свого заступника Георгія Кирпи.

«Грушизм», тобто лобізм на Грушевського, іноді доходить до абсурду. Коли посаду міністра економіки обіймав нинішній голова Держкомфінпослуг Віктор Суслов, його заступники запропонували Президенту заветувати закон про тарифний захист продукції підприємств АПК від імпорту. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що сам Суслов активно просував закон у парламенті. У результаті — документ потрапив на стіл глави держави з негативною рецензією двох заступників міністра і був ветований. Інтереси імпортерів були враховані в максимальному обсязі.

Коаліція «гав-гав»

Принципова особливість кабмінівського лобізму — декларована опора на парламентську більшість. Ступінь міцності коаліції продемонстрував екс-міністр економіки Валерій Хорошковський, обурений поведінкою своїх заступників і неможливістю впливати на інвестиційні проекти в обхід Азарова. Однак ще чіткіше тут висловився сам Микола Янович після ветування відомого закону 4000-1 (не без зусиль ДПАУ, де першим заступником голови є Сергій Медведчук), зазначивши, що «в Україні працює не один уряд, а кілька».

«Кілька урядів» не зашкодили Кабінету Януковича провести через парламент «забійний» держбюджет-2004 (644 млн грн — на «реструктуризацію вугільної промисловості», 912 млн грн — на державну підтримку видобувників вугілля і 1,4 млрд грн — на технічне переобладнання вуглевидобувних підприємств тощо), витіснити групу «Приват» з ДМК імені Дзержинського та інших металургійних гігантів. Однак хоч би як там було, в реальному вимірі коаліційні міністри можуть розраховувати на підтримку тільки власних парламентських фракцій. Точніше, на підтримку «своїх» ФПГ, інтереси яких ці міністри (заступники) представляють.

Рядовим більшовикам не завжди дозволено звертатися до «генералів» з проханням розв’язати приватну бізнес-проблему. Окремі «регіонали» визначають механізм комунікацій зі «своїм» міністром так: «Як служба? — Гав-гав-гав!». Тобто навіть надлояльні парламентарії не застраховані від відомчої комерціалізації. У таких ситуаціях грошова форма відносин, характерна для «тупого лобізму», поступається місцем «політичному бартеру».

Друзі-помічники

Проте, незважаючи на зовнішню недоступність міністрів, заручитись підтримкою в органах виконавчої влади простіше, ніж здається на перший погляд. Ні, влаштувати вільну економічну зону на окремо взятій вулиці — практично неможливо, але локальні питання цілком вирішуються. Точковий формат «лобізму» колишній радник екс-прем’єра Ксенія Ляпіна називає корупцією.

Небагатьом відомо, що деякі міністри й заступники використовують факсиміле, доручаючи своїм помічникам підписувати непринципові документи. Питання компетенції ( зокрема, «відкатів») при цьому обговорено заздалегідь. Щоправда, є ризик, що помічники, вирішуючи питання на умовах попередньої оплати, виявляться не «in chief». Однак «продинамити» замовника можуть хіба що в тих випадках, коли локальне питання зачіпає інтереси будь-кого із сильних світу цього. До речі, перші особи в жодному разі не вступають у грошові відносини з носіями бізнес-інтересів. Зі зрозумілих причин цим також займаються помічники.

Безпосередню процедуру контакту зі знанням справи відобразив екс-охоронець чистоти рядів ДПАУ Віктор Шейбут (нині керівник групи радників першого віце-прем’єра). За його словами, складно покарати чиновника за те, що він, дивлячись в очі бізнесмену, виводить цифри на аркуші паперу. Ще складніше розцінити подарунок квартири, машини, золотої ручки в день народження як факт дачі хабара. Проте це вже технологічні деталі.

Апаратники

Політичні реалії такі, що за півторарічної тривалості життя урядів міністру (навіть якщо йому дали згоду на «своїх» заступників) надто складно зрозуміти суть усіх питань, що проходять через міністерство. Типовими є «розклади», коли керівники міністерств упритул займаються лише вузьким спектром питань, просування яких безпосередньо залежить від позицій та інтересів ФПГ.

Чимало екс-міністрів визнають, що сила апарату об’єктивно непереборна. Незалежно від мотивації апаратників — низькі зарплати чи, знову ж, причетність до ФПГ. Досвідчені бюрократи завжди знайдуть можливість «нейтралізувати» міністра, який порушує «коридорне право». Історія «грушизму» знає чимало животрепетних конфліктів між міністром і його підлеглими. Цікавий приклад активного опору апарату — прем’єрське доручення тодішньому міністру економіки Суслову проконтролювати написання... сценарію до фільму про перемогу скіфів над царем Дарієм. Підлеглі, наближені до інших високих кабінетів, навіть занадто прагнули завантажити шефа «лівою» роботою.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар