Тема номера

Верховна біржа України

Вячеслав ДАРПІНЯНЦ

За шість років ціна депутатських голосів зросла вдесятеро. Без урахування інфляції.

Тридцять п’ять парламентаріїв з сорока, опитаних «Контрактами», назвалися лобістами, а мандат народного депутата України — дієвим інструментом захисту ділових інтересів.

Групова виручка

Вищою формою організації «лобістів» четвертого скликання є парламентська більшість. У руках «більшовиків» зосереджено як основні «матеріальні блага» — розподіл бюджетних ресурсів і державного майна, так і «доходи майбутніх періодів» — квотування міністерських посад. Уповноважений представник «Нашої України» Юрій Костенко стверджує, що опозицію (не менш абстрактна конкуруюча популяція. — Авт.) до серйозних «тем» підпускають тільки на гарматний постріл.

Принципи взаємодії системних елементів більшості (фракції «Регіони України», СДПУ(О), ППУ і «Трудова Україна», «Демініціативи», НДП, «Народовладдя», «Народний вибір», аграрії та позафракційні депутати) безсистемні. Баланс у процесі просування серйозних рішень через ВР досягається двома (нерідко синхронно) основними шляхами — компромісами й мотивацією. Наприклад, заздрісну одностайність парламент виявив, погоджуючись на вільні економічні зони. Кажуть, що комуніст Станіслав Гуренко (маючи досвід та знання таємниць промисловості) не зміг би переконати 226 депутатів у доцільності введення ВЕЗ тільки в Донецькій або виключно в Закарпатській області.

Утім, досягнуті угоди дотримуються не завжди. Достатньо пригадати, як соціаліст Юрій Луценко звинуватив (потім вибачився) прем’єра Віктора Януковича в порушенні домовленостей. Виявилося, що Віктор Федорович не обіцяв підтримати закон про пропорційні вибори в обмін на голоси СПУ за першу програму свого Кабінету — з соціалістами домовлявся «регіонал» Андрій Клюєв. Або ще приклад. Дорого коштувало екс-голові аграріїв Катерині Ващук прийняття держбюджету-2004: фракція АПУ за бюджет проголосувала, а пільги з ПДВ для сільських господарників так і не реанімували.

Мотивацію як спосіб просування рішень у ВР уперше використали «Громада» Павла Лазаренка і лобісти, об’єднані бюджетною боротьбою з повенями поблизу річки Тиса. Парламентські старожили стверджують, що голоси середньої фракції (до 30 чоловік) на початку роботи ВР третього скликання купувалися і продавалися всього за $100 тис. Тепер, коли «голосування за гроші стало звичним», а значна частина парламентаріїв — мільйонерами, «ціна нормативного рішення нерідко перевищує $1 млн».

Схема «купівлі-продажу» голосів примітивна. Зазвичай «операцію» ведуть уповноважені депутати під контролем голів фракцій. Під час розподілу «доходів» не виключені банальні «кидання»: траплялося, що $2 млн, виручені за підтримку програми уряду (річної індульгенції Кабміну від ВР), оминали кишені рядових депутатів. Результатом було переобрання голови фракції.

Загалом якщо в конфедеративному парламенті Швейцарії лобістська діяльність здійснюється у спеціальних лобі-залах (де професійні лобістські структури мотивують представників різних політичних сил), то у Верховній Раді парламентарії-бізнесмени оптом, без посередників (іноді — своїм коштом) скуповують голоси колег. Домовляються, за словами першого заступника голови Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності Василя Цушка, «в барах і ресторанах». Мабуть, атмосфера сприяє, а компроміси знаходяться легше.

Недоліком «великого» лобізму є його вузькокорпоративні цілі. Чи не єдиною фракцією, що обстоює інтереси конкретної галузі, є аграрії. Хоча й тут — є сумніви, що 126 млн грн, викроєні в держбюджеті-2004 на «молоді сади й виноградники», Мінагрополітики розподілить між садоводами-виноградарями на прозорій тендерній основі.

Успіх «просування рішень» у ВР передбачає яскраво виражену синергію. Проте далеко не всі члени, наприклад, фракції «Регіони України» причетні до освоєння 4,26 млрд грн, виділених в держбюджеті-2004 на потреби Мінпаливенерго. Як і законодавча ініціатива екс-посла України в Угорщині позафракційного Ореста Клімпуша (корпоратизувати 32 промислових залізничних підприємства) не означає його безпосередню зацікавленість у результатах приватизації.

Комітетники

Утім, просування рішень у ВР залежить не тільки від мотивації голів, неформальних лідерів фракцій і ФПГ. Успішне розв’язання проблеми багато в чому визначається позиціями профільного комітету. Найапетитнішими, з погляду лобістських можливостей, визнано комітети ВР з питань: бюджету; економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій; паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки; промислової політики і підприємництва; фінансів і банківської діяльності.

Про те, які питання вирішує той чи інший комітет, можна здогадатися з його назви. Далеко за межами ВР відомо, що проблемами ринку алкогольних і тютюнових виробів займається Василь Цушко, реструктуризувати заборгованість з ПДВ може його колега по комітету Сергій Терьохін, латифундистам радо допоможуть Михайло Гладій і Катерина Ващук, скромнішим фермерам — Іван Томич, великі промислові проблеми вміло «розрулює» Юрій Єхануров, вітчизняне автомобілебудування захищають друзі Таріела Васадзе та ін.

Ключовими постатями в будь-якому комітеті є голова і його перший заступник (в Бюджетному комітеті їх два — «регіонал» Валерій Коновалюк і досвідчена НДПістка Людмила Супрун). За вкоріненою останнім часом депутатською традицією (не ходити на засідання комітетів, якщо не розглядаються «свої» або конфліктні питання), перші особи без великих зусиль можуть підмінювати думку комітету власною. Таке інколи призводить до конфліктів, але загалом ця послуга при голосуванні в сесійному залі неоціненна (не кажучи про те, що головам комітетів просувати питання «своїх» простіше без предметного обговорення).

Професійна, системна і довгострокова робота депутатів-комітетників убирає «дикий лобізм» у цивілізовані форми. Є чимало позитивних (не шкідливих для галузі й економіки країни) прикладів активної співпраці комітетників з представниками ділових асоціацій. Винагорода за допомогу просунутих депутатів у розв’язанні проблем (приміром, аргументована дискусія з колегами) зазвичай не має відверто матеріальних форм. Винагородою може бути як добровільний внесок до фонду певного інституту, так і підтримка парламентарія (його політичної сили) з боку замовника на чергових виборах.

Найдешевший ($100-200), але без гарантії результату спосіб розв’язання локального питання — заохочення апаратників профільного комітету. Безпосередні автори законопроектів зазвичай не мають відношення до їх просування, але цілком можуть вписати в проект потрібний пункт. Якщо ж вписане виявиться корисним і нешкідливим, то шанси пройти у профільний комітет у нього досить великі.

---

Торги під куполом

Передвиборчі витрати 2002 року в мажоритарних округах коливалися від $1 до $1,5 млн. Стільки само коштувало й бізнес-місце в прохідній частині партійного (блокового) списку. Рекордну суму, витрачену на здобуття депутатського мандата 2002-го, зафіксовано на позначці $11 млн. Фракції збільшують свою чисельність, застосовуючи різні методи «переконання» депутатів — від загроз стабільності їхньому бізнесу до пропозиції взяти $500 тис. З часу створення фракція «Регіони України» збільшила свої лави з 35 депутатів до 68, СДПУ(О) — з 31 до 38, «Трудова Україна» — з 38 до 42. Натомість «Наша Україна» втратила 19 депутатів, КПУ — п’ять, БЮТ — чотирьох, НДП — трьох, СПУ — двох.

ТАРИФИ ДУМИ

За інформацією, що дійшла до лідера фракції ЛДПР Володимира Жириновського, ціна проведення важливого закону через Думу третього скликання коливалася від $500 тис. до $1 млн.

Технічні працівники Думи наводять набагато менші цифри. За важливу зустріч з впливовим парламентарієм треба було викласти $1,5-3 тис., за дзвінок депутата, який переговорив би з важливою персоною (зазвичай з чиновником рівня заступника міністра) і попросив про допомогу певній структурі, — $2-4 тис. Депутатський запит до державного органу коштував трохи дорожче — $2-5 тис. Внесення потрібних поправок до законопроекту, що обговорюється, — від $30 до $50 тис., а супровід законопроекту в усіх трьох читаннях з урахуванням побажань зацікавлених осіб — від $100 до 200 тис.

Ціна депутатського голосу варіювалася залежно від законопроекту. Найдорожче він коштував, переказує «Фокусу» старі чутки депутат-комуніст Іван Мірошников, під час голосування щодо імпічменту Бориса Єльцина — за голосування «проти» імпічменту депутатам пропонували до $30 тис. В інших випадках сума нижча й залежить від важливості законопроекту.

У четвертій, пропутінській Думі багато змінилося. За словами Жириновського, «партії більшості нічого не треба робити, тож усе поменшало». Читай: стало менше і грошей, і лобізму.

За матеріалами www.russianfocus.ru

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар