Тема номера

Третій зайвим не буває

Розмовляв Сергій ДЕМЕНТЬЄВ

Імпортер дорогоцінного каміння, що побажав залишитися інкогніто, розповів, як за чотири роки з $200 заробив $200 тис.

Як і коли ви почали робити бізнес на дорогоцінному камінні?

— Усе почалося з того, що завідуючий кафедрою (я навчався на геологічному факультеті) сказав мені, що одній спеціалізованій державній установі потрібні недурні люди... Я пропрацював на державу років шість, а потім зрозумів, що більше в цій установі мені робити нічого. Відчуття ступору в 27-28 років змусило шукати вихід із ситуації. Ну і якось зустрілися «два гобліни», випили пива, вирішили, що треба з чогось почати, і почали.

Коли і з чого, власне кажучи, почали?

— 2003 року купили на $200 рубінів, смарагдів, сапфірів і гранатів.

У кого?

— В індусів, на яких вийшли через інтернет. Зайдіть на азійські сайти — побачите там безліч пропозицій.

Кого зацікавили ваші $200?

— Не дивуйтеся. На наш погляд, було небезпечно замовляти більшу партію, а продавець, вочевидь, розраховував на поступове збільшення обсягів закупівель. Індуси взагалі лізуть на ринок за будь-яких умов, це їхній торговельний принцип. Погляньте, що відбувається на ринку РФ — там індуси не просто збили ціну на кольорове дорогоцінне каміння, вони завалили росіян дешевими ювелірними виробами. Тож місцеві виробники були змушені переорієнтуватися на преміальний сегмент і доводити, що можуть ставити кращі камені у кращі вироби. Гадаю, щось подібне відбудеться в Україні через 2-3 роки. У покупців вже є відчуття ювелірної моди, якого раніше не було, хоча, звичайно, не в усіх. У нашій країні дуже міцні традиції передачі дорогоцінностей у спадок по жіночій лінії. Каміння при цьому навіть не чистять! Як у тому анекдоті: «Чорний не тому, що негр, а тому, що не мився».

У 2003 році ви, напевно, над цим не замислювалися.

— Розуміння того, що зрештою доведеться орієнтуватися на торгівлю якісним камінням, прийшло з часом. Перші партії ми взагалі не оцінювали. Фактично продавали те, що отримували. Закупівельні ціни були низькими і якість товару відповідною. Але зараз ми працюємо не лише з індусами, а й з бельгійцями (по діамантах), і з швейцарцями (по якісному кольоровому камінню машинного огранювання) тощо.

Якою була перша виручка?

— В абсолютному вимірі не скажу. Націнка становить від 20 до 250% митної вартості, а, наприклад, на ексклюзивні і супермодні камені може бути ще більшою.

Коли купили першу велику партію каміння?

— Приблизно через півроку після того, як почали працювати. Ми розвивалися досить швидко. Мій партнер знав галузь з одного боку — він займався продажем каміння, працюючи до цього у приватній компанії, я — з іншого... Ми вдало зробили ставку на широкий асортимент каміння. Зараз наш склад оцінюється приблизно у $200 тис., але протягом перших 2-3 років ми реінвестували близько 90% прибутку.

А які функції третього співзасновника вашої компанії?

— Третій партнер прийшов трохи пізніше. Давайте не будемо на цьому зупинятися.

Чи знаєте ви заздалегідь, кому продасте каміння?

— Ні, але ми уважно стежимо за попитом. Взагалі, коли починали бізнес, клієнтів було дуже багато, а постачальників кольорового каміння (загалом ми спеціалізуємося на цьому сегменті) — приблизно 5. Зараз у нас близько 20 конкурентів, але ринок України порівняно з іншими країнами Європи ще не розкручений. Значно краще в нас ідуть вироби з діамантів — це товар відносно швидкого продажу. Але бізнес на діамантах — окрема історія, він багато в чому схожий на газовий бізнес.

Чи є у ваших пасивах камені, які ви не можете продати понад рік?

— Якісні кольорові камінці вагою понад 3 CT ми зазвичай не поспішаємо продавати — з часом вони лише зростають у ціні. Такі камінці чекають на своїх клієнтів. Якщо говорити про неліквід, то ці камені не перевищують 10-15% загальної кількості, але нічого не вдієш: іноді індуси постачають не те, що очікуєш.

Яким чином вирішуєте такі проблеми?

— Жодним. Відносини з постачальником не розриваємо, просто пишемо йому, що він козел.

Не ображається?

— Ні, вони, до речі, усі так працюють. Дві партії каміння нормальні, третя — так собі, пишеш постачальнику листа — знову дві партії нормальні... Така ментальність, нічого не вдієш. Можна довго сперечатися, до якої цінової категорії належить той чи інший камінець, висувати претензії, але сенсу в цьому, за великим рахунком, немає.

Чому?

— З України дуже складно вивезти дорогоцінне каміння — експорт підлягає ліцензуванню і квотуванню. Дехто має практику повернення неякісних камінців, але це забирає стільки часу, що краще їх продати за півціни, ніж відповідати на цілком резонні запитання наших чарівних податківців. Дорогоцінне каміння — це ж не олівці, важко буде пояснити, що ти експортуєш саме те каміння, яке імпортував.

Як просуваєте свій товар?

— У принципі, клієнтура вже напрацьована. Ринок доволі вузький, усі один одного знають. У кожної ювелірної компанії свій стиль роботи. Одні ювеліри просто замовляють каміння, інші приїздять і вибирають, до когось доводиться їздити самим. Загалом психологію вибору каміння українськими ювелірами важко збагнути. Хтось купує найбільш ходові, на його думку, камінці, хтось орієнтується на власні уподобання, хтось влітку бере жовте і зелене каміння, а взимку — червоне та фіолетове. Львів’яни, приміром, віддають перевагу смарагдам, у східних та центральних областях — сапфірам.

При цьому питання якості каміння мало кого цікавить. Один мій знайомий, наприклад, поїхав до Таїланду і купив лот, умовно кажучи, не за $25, а за $5. Розробив відповідну технологію виготовлення ювелірних прикрас, почав виробництво, а потім, коли каміння закінчилося, з’ясував, що воно було некаліброване і що камінці такого діаметра в Україні дістати неможливо. Почав вставляти більші камені, вони відповідно почали випадати. Добре, що випадали відносно недорогі гранати. А якби діаманти!.. Потім споживачі дивуються, чого їхнє каміння так дешево коштує! Хоча є й такі підприємства, які вивчають попит і стежать за модою.

Як забезпечуєте безпеку при транспортуванні каміння?

— Це питання актуальне для тих, хто займається діамантами.

---

Держрегулювання

Закон «Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль операцій з ними» класифікує дорогоцінне каміння — таким чином:

1-й порядок — алмази, рубіни, сапфіри сині, смарагди, олександрити;

2-й порядок — демантоїди, евклази, імперіали, сапфіри рожеві та жовті, опали благородні чорні, шпінель благородна;

3-й порядок — аквамарини, берили, кордієрити, опали благородні білі та вогняні, танзаніти, топази рожеві, турмаліни, хризоберили, хризоліти, цаворіти, циркони, шпінель;

4-й порядок — адуляри, аксиніти, альмандини, аметисти, гесоніти, кварци димчасті, кварци рожеві, кліногуміти, кришталь гірський, кунцити, сподумени, топази блакитні, винні та безколірні, фенакіти, фероортоклази, хризопрази, хромдіопсиди, цитрини тощо.

Дорогоцінним камінням органогенного утворення є перлини і бурштин у сировині, а напівдорогоцінним, згідно із Законом:

— бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та кошаче око, хауліт, хризокола, цоізит, чароїт — 1-й порядок;

— агат, амазоніт, гагат, гематит, дерево скам’яніле, джеспіліт, егіриніт, епідозит, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік — 2-й порядок.

Згідно з Правилами роздрібної торгівлі ювелірними виробами (урядова постанова № 460 від 25.03.1999 р.) і Правилами атестації (постанова № 1396 від 06.09.2000 р.) суб’єкти господарювання зобов’язані здійснювати торговельні операції з дорогоцінним і напівдорогоцінним камінням виключно за наявності документів про його атестацію. Право здійснювати атестацію має будь-який учасник ринку за умови, що кваліфікація відповідного експерта підтверджена свідоцтвом:

— Державного гемологічного центру України

— Державної пробірної служби

— профільного середнього спеціального та вищого навчального закладів

— спеціалізованих підприємств.

---

ЕКСПЕРТиза

Юрій КУРИЛЮК, експерт-гемолог, бізнесмен

— Для осіб, які прагнуть здійснювати підприємницьку діяльність у ювелірній галузі, норми українського законодавства створюють багато проблем. При розробці Закону «Про державне регулювання видобутку...» до дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння віднесли майже всі матеріали, які можна використати у виробництві не лише ювелірних, а й побутових виробів. Саме такий перелік можна знайти у термінологічному довіднику CIBJO (Міжнародної конфедерації виробників ювелірних виробів із золота, срібла, діамантів, дорогоцінних каменів, перлів), але ж його головне завдання — приведення до єдиних стандартів ювелірної термінології з метою прозорого і чіткого інформування споживачів про продукцію. У нашому випадку перелік використано з метою обмеження вільного руху каміння. Інакше кажучи, крім ювелірної справи закон регулює видобуток і використання природних будівельних матеріалів (наприклад, граніту, до складу якого входить кварц), металургійну галузь (той самий гематит є залізною рудою) тощо. На практиці прагнення держави контролювати обіг майже безмежної кількості різновидів каміння, з одного боку, автоматично послаблює цей контроль, а з іншого — дає підстави контролерам будь-коли зайти на будь-яке підприємство.

Атестація каміння. Сертифікуючи діаманти, не можна використовувати радянські ТУ 25-07.1319-77, адже 2002 року вони втратили чинність (так само, до речі, як і ТУ на рубіни, сині сапфіри, смарагди тощо). Водночас нові ТУ, затверджені ПП «Центурі», Державним гемологічним центром України та ДП «Вінницький завод «Кристал», є власністю їхніх розробників. Відтак використовувати ці ТУ (насамперед на бірці ювелірного виробу) можна лише після отримання відповідного дозволу. Це призводить до того, що ювелірні підприємства зазвичай перекладають відповідальність за атестацію каміння на постачальників. Ті, своєю чергою, якщо і сертифікують каміння, то не завжди можуть підтвердити відповідні висновки.

Облік та зберігання. Інструкція з обліку дорогоцінних металів і каміння, затверджена наказом Мінфіну № 84 (від 06.04.1998 р.), пропонує нелогічний універсальний підхід обліку та зберігання діамантів, рубінів, смарагдів і, наприклад, сердоліку.

Вторинний ринок. Урядова постанова № 802 зобов’язує підприємства купувати дорогоцінне каміння виключно в суб’єктів господарювання, що мають ліцензію на торгівлю камінням. Тобто звичайні споживачі за відсутності в країні вторинного ринку ювелірних виробів можуть перепродати свої прикраси лише через ломбарди, комісійні відділи ювелірних крамниць або на чорному ринку.

Фінансові інструменти. У країнах з ринковою економікою дорогоцінне каміння відрізняється від просто красивих камінців передусім тим, що виконує функцію повноцінного фінансового інструменту. Вважаю, що дорогоцінним камінням логічно було б визнати лише алмази природного походження (масою не менш ніж 1 СT) у сировині, (не)обробленому вигляді або виробах. Адже діаманти є найпопулярнішим і найліквіднішим камінням, система оцінки їхньої якості досить чітка — існують загальноприйняті індикатори ціни. Кольорове ж каміння не підпадає під належним чином деталізовані системи оцінки якості, ціна на нього у більшості країн світу є договірною, а питаннями сертифікації цього каміння переймаються не так органи влади, як асоціації виробників.

Що вставляють в ювелірні вироби в Україні*, %

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар