«Петро Міколяш і Спілка» могла стати українським «Бауером»

Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК

Навіть у «золотий вік аптекарства», яким в Європі іменують період від середини ХIХ до середини ХХ століття, треба було мати особливий підприємницький хист, аби звичайну аптеку на околиці тогочасного міста «розкрутити» до великої фармацевтичної фабрики «Лаокоон», яка 1913 року була удостоєна золотої медалі та Почесного диплома на міжнародній спеціалізованій виставці у Відні. Родина Міколяшів, передаючи справу від діда до правнуків, з нуля створила у Львові цілу фармацевтичну галузь. Усі її технологічні підрозділи — від першої аптеки на вулиці Коперніка, в якій збережено інтер’єр та умеблювання середини позаминулого століття, до фармфабрики на вулиці Опришківській, яка стала одним з найбільших підприємств України, працюють досі. І якби не глобальна націоналізація 1939 року, то «Петро Міколяш і Спілка», котра розвивалася крок у крок з відомими західними фармацевтичними монстрами, мала б усі шанси зі своїми традиціями вирости в українських «Шерінга», «Мерка» чи «Бауера».

Петро Міколяш

Складова успіху Міколяша: товарні кредити і власне виробництво

Коли чех Петро Міколяш у 20-роках ХIХ століття прибув до Львова із західного краю Австро-Угорської імперії, тут налічувалося не більше десятка аптек: з розрахунку — одна на 25 тисяч людей. Але незважаючи на таку скромну їх кількість втиснутися в фармацевтичний ринок столиці королівства Галичини й Лодомерії (автономія Австро-Угорської імперії) було далебі складно.

Закони того часу, щоб обмежити конкуренцію між аптеками (так само як це сьогодні відбувається в приватному нотаріаті), жорстко регламентували кількість фармацевтичних закладів з розрахунку наявності здорових і хворих городян.

Щоб проникнути в штучно зарегульований фармацевтичний ринок, Петро Міколяш мусив дочекатися, поки вдова померлого аптекаря Леопольда Ренінга вдруге вийде заміж за нефармацевта, і лише тоді придбати в неї особисте право на відкриття аптеки. Аптека дістала назву — «Під зіркою».

Утвердити заклад на вже сформованих ринкових теренах Петрові Міколяшу вдалося завдяки двом головним управлінським рішенням. З одного боку, він налагодив добрі партнерські стосунки з європейськими виробниками фармацевтичних засобів — «Бауер», «Кнолль», «Мерк» та іншими, що сприяло закупівлі в них гуртових партій продукції з вигідними знижками і на умовах товарного кредиту. З іншого боку, Петро Міколяш в середині ХIХ століття на базі своєї хіміко-фармацевтичної лабораторії розгорнув власне невелике виробництво нескладних препаратiв.

Зірка, під якою з легкої підприємницької руки «варяга» була закладена аптека, виявилася для неї, направду, щасливою. Прибутки, що вона давала, Петро Міколяш реінвестував у розвиток. З часом динамічному розквіту аптеки «Під зіркою» почав сприяти також і влучний вибір географічного розташування: Петро Міколяш «оселив» її в місці, де формувався новий «капіталістичний» центр Львова.

Онук Міколяша зробив ставку на дистрибуцію

Після смерті засновника аптеки Петра Міколяша його добре відлагоджена справа перейшла до сина Кароля. Молодший Міколяш не зіпсував ані батьківського іміджу у фармацевтичному світі, ані його практичних досягнень. Як свідчать архівні матеріали, наприкінці ХIХ — початку ХХ століття аптека «Під Золотою зіркою» (тоді її назву доповнили красномовним епітетом) була однією з найбільших в Європі.

Виробництво хімічних та фармацевтичних засобів в аптеці Міколяшів набрало таких обертів, що вже син Кароля — Генрик Міколяш змушений був узятися за створення окремого дистрибуційного підприємства, яке б зосередило у своїх руках продаж ліків та іншого товару, що ним тоді традиційно торгували фармацевтичні заклади, — лаків, фарб тощо.

Такі масштабні плани Міколяшів викликали неабияке занепокоєння в конкурентів та роздрібних клієнтів аптеки «Під Золотою зіркою», які, побоюючись монополізації гуртової торгівлі, лобіювали у владних структурах затримку дозволу (концесії) на відкриття «небезпечного» дистрибуційного підприємства.

Але 1900 року, знайшовши підходи до місцевих чиновників, Генрик Міколяш разом з молодшим братом Юліушем та чоловіком сестри — банкіром Андрієм Ромашканом все ж зареєстрували та відкрили нову фірму, назвавши її на честь патріарха роду — «Петро Міколяш і Спілка».

Команду менеджерів для фармації сформував... банкір

Однак де-факто вистраждане підприємство не змогло розпочати роботу через його бойкот роздрібними клієнтами. Внаслідок протистояння на складах «Під Золотою зіркою» накопичилися великі запаси товару, що призвело до замороження обігових коштів та блокування роботи фірми. Генрик Міколяш впав у розпач і, пригнічений ще й смертю рідного брата, вийшов зі спілки. Всю відповідальність за підприємство взяв на себе швагро Андрій Ромашкан, який тоді очолював контору крайового банку.

Добрий менеджер з персоналу, він підібрав таку команду фахівців-фармацевтів, яка за кілька років зуміла вивести фірму «Петро Міколяш і Спілка» з критичного стану. І вже наприкінці 1910 року «Петро Міколяш і Спілка» утримувала третину всього ринку ліків та медпрепаратів Східної Галичини.

Але щоб не втратити своїх, важкою кров’ю відвойованих позицій, треба було, за законами жорстокого ринку, рухатися далі. Андрій Ромашкан і команда для зменшення витрат і оптимізації роботи підприємства задумали обмежити імпорт лікарських засобів від німецьких та віденських фірм та налагодити їхнє виробництво в Галичині. Зокрема, без проблем безпосередньо на місці можна було випускати мазі, настоянки, пластирі, екстракти та інші препарати.

Однак, як тільки власники фірми «Петро Міколяш і Спілка» почали клопотати у владних інстанціях про дозвіл на створення та реєстрацію нового підрозділу, повторилася ситуація, яку фірма пережила раніше — при створенні дистрибуційної структури. Тільки через два роки «Петро Міколяш і Спілка» спромоглася відкрити новий підрозділ — фабрику, що отримала символічну назву «Лаокоон» (античний жрець, який, рятуючи Трою від підступних греків, загинув від великих водяних змій, насланих на нього богами).

Від занепаду фірму врятувала логістика

Перша світова війна, втрата напрацьованих зв’язків з австро-угорськими виробниками, девальвація крони, прихід на місцевий ринок варшавських конкурентів (Східна Галичина після розпаду Австро-Угорщини 1918 року перейшла під владу Польщі), смерть Андрія Ромашкана, який перед кончиною, щоб застрахувати обігові кошти, частину з них вклав у землю, та інші несприятливі фактори знову похитнули становище фірми «Петро Міколяш і Спілка».

Розпорядники спадщини Ромашкана, яка залишилася його малолітнім дітям — правнукам Петра Міколяша, змушені були позичати гроші в банках — уперше за історію підприємства, яке раніше послуговувалося лише власними коштами. Щоб вивести фірму з «коми» та вчасно повернути кредити, її керуючий Броніслав Височанський енергійно взявся за чергову перебудову організаційної структури підприємства та удосконалення технологічних процесів. Головний акцент він зробив на систематизації руху та посиленні контролю за товарними потоками — ази логістики. Бо до того часу всі хімікати та медпрепарати були розпорошені по дрібних складах: «Петро Міколяш і Спілка» не мала централізованого дистрибуційного центру і документально не відстежувала надходження та витрати товарів.

За рік топ-менеджер Броніслав Височанський запровадив кілька суттєвих нововведень — відділив роздрібну торгівлю від гуртової, для кожного з цих напрямів створив окремі картотеки і поділив фірму на сім відділів. Новий адміністративний порядок посилював відповідальність кожного керівника за роботу його підрозділу, обмежував доступ персоналу до виробничих приміщень та складів, де зберігалися матеріальні цінності. На фірмі були запроваджені до болю популярні сьогодні форми регулярного контролю — переоблік, інвентаризація.

Дешеві грошові ін’єкції в «Лаокоон» зробили акціонери

Щоб стимулювати роботу ще одного підрозділу фірми — фармацевтичної фабрики «Лаокоон», потрібні були додаткові грошові вливання. Банківські позики були дорогими і непевними. Натомість дешеві кредитні ресурси можна було одержати лише у вигляді акціонерного капіталу. Тому 1923 року «Лаокоон» був виокремлений в акціонерне товариство. Але контрольний пакет акцій у новому підприємстві фірма «Петро Міколяш і Спілка» завбачливо залишила за собою. Завдяки такій стратегії прихід нових співвласників, які в різний час утримували від 1% до 32,5% акцій фабрики, не розхитав управління підприємством. «Лаокоон» мав злагоджене тверде керівництво, чітку виробничу політику і динамічно розвивався. Навіть господарська криза, що почалася 1929 року і призвела до зупинки різних підприємств та безробіття в регіоні, не позначилася на успішній діяльності фабрики Міколяшів. Акції «Лаокоона» завжди були ліквідними, на них регулярно нараховували дивіденди. Тому ці цінні папери не поспішали продавати на фондовому ринку.

За наступні 14 років капітал «Лаокоону» збільшився з 115 тисяч до понад 400 тисяч злотих у 1937 році. Тоді на підприємстві виробляли майже 70 тонн продукції вартістю 850 тисяч злотих. Асортимент налічував понад шість десятків медпрепаратів, дев’яносто ампульних лікарських засобів, гаму кислот. Ринок, на якому продавали продукцію від «Лаокоону», не обмежувався теренами Галичини — її можна було придбати також в аптеках Польщі. На фабриці дістали робочі місця півтори сотні працівників.

Останнім важливим промисловим проектом фабрики — 1939 року, до якого персонал цілком підготував виробництво, але не встиг розпочати його, мав стати масовий випуск інсуліну. Цьому наміру 1 вересня перешкодила Друга світова війна, а два тижні потому — радянська націоналізація.

1853 року в аптецi Міколяша було винайдено i запалено першу в Європi гасову лампу

Схема розвитку і структура фармацевтичної фірми "Петро Міколяш і Спілка"

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар