|
|
|||||
| 22 Листопад 2008, Субота |
|
Українською На русском | ||||
![]() |
Ділові новини | Прес релізи | Бізнес-події | Форум | Власний рахунок | Авто | Нерухомість | Робота |
| Український дiловий тижневик "Контракти" / № 27 вiд 03-07-2006 | РЕКЛАМА | ПЕРЕДПЛАТА 2009 | ||
|
Секрет фірми Він шукає йогоКонтракти оголошують тест-драйв рекрутерів, щоб знайти штатного оглядача
Як читати резюме Якби люди були чесними, вони писали б приблизно такі резюме або оголошення: «Поганий економічний журналіст шукає роботу. Від 500 у. о. плюс гонорар. Досвід роботи в неприбуткових, нікому не відомих газетах і журналах. Основна тематика: комунальні проблеми мешканців смт Підколодне, криза світового капіталізму й економічні аспекти розвитку народних ремесел Запупинської області. Бажання навчатися і змінювати тематику немає. Не креативний. Мета: отримати роботу в Києві». Натомість акула пера пише: «Маю досвід роботи в журналістиці (газетній і телевізійній), редагування, коректури, верстки (послужний список додається). Проходив стажування за кордоном. Особисті якості: працездатність, комунікабельність, цілеспрямованість, ініціативність, порядність. Мета: реалізувати творчий потенціал». Буває, що під час першої ж зустрічі стає зрозуміло — кандидат нам не підходить (наприклад, якщо від нього тхне перегаром). Тоді ми просимо його написати щось, не конкретизуючи, що саме, але так, щоб було гостро, актуально й талановито. Зазвичай журналіст іде й не повертається. Якщо ж кандидат нас зацікавив, ми даємо йому більш-менш конкретне редакційне завдання. Після цього багато хто теж не повертається. У кращому разі. У гіршому — на роботу з текстом нового автора редактор витрачає два дні: день на збирання інформації і день на написання статті. Найстрашніше, якщо такий позаштатний кореспондент усе повертається й повертається... Цього разу все було трохи інакше. Ми доручили рекрутинговій агенції «Екшн Груп» пошук оглядача до відділу «Секрет фірми» (тематика — управління бізнесом, маркетинг, кадровий менеджмент, бізнес-освіта). Дмитро Клим, директор агенції, погодився брати участь в експерименті з пошуку журналіста. Уже наступного дня фахівець з добору персоналу Ірина Іванова прийняла заявку на пошук оглядача. Перша зустріч і «зняття вакансії» (так мовою рекрутерів називається оформлення заявки) справили найсприятливіше враження. Особливо потішило, що менеджер агенції сама заповнила багатосторінковий бланк заявки. Цей документ складений таким чином, щоб по ходу заповнення незліченних граф і табличок рекрутер отримав вичерпне уявлення про компанію, характер роботи, умови оплати і, звісно, кандидата на заміщення вакансії. Крім стандартного набору запитань про рівень освіти і досвід роботи майбутнього здобувача зустрічалися й несподівані, що стосувалися зовнішності, статі й віку потрібного працівника. Рекрутера цікавило абсолютно все — від причини появи вільного робочого місця до конкретних імен журналістів і назв компаній, звідки можна було б черпати кадри. Результатом півторагодинної бесіди стали домовленість про співпрацю і обіцянка агенції вислати електронною поштою стислий опис усіх критеріїв пошуку, щоб остаточно пересвідчитися, що ми правильно зрозуміли один одного. З листа, якого ми отримали наступного дня, випливало, що взаєморозуміння було досягнуто — заявка цілком відповідала нашим вимогам. Підписавши відповідний договір (нічого особливого, стандартний документ), ми з нетерпінням почали чекати на результати. Агентура діє Наш досвід показує, що знайти оглядача, який цілком відповідає заявці, значно складніше, ніж підібрати менеджера середньої ланки у просунуту компанію. Крім того, обрана нами агенція раніше не займалася пошуком журналістів. До того ж ми поставили завдання знайти автора, якого не потрібно навчати, перепрофілювати або довгими понаднормовими вечорами переписувати його тексти. На думку нашого редактора розділу «Секрет фірми» Вадима Кульпінова, безробітних журналістів, здатних без адаптації стати до роботи й під час підготовки перших же публікацій виконати численні вимоги і побажання керівництва, просто не існує. Через тиждень після початку пошуків Ірина Іванова надіслала так званий стоп-лист — список імовірних кандидатів. Як ми й очікували, перші кандидатури, запропоновані агенцією, виявилися зовсім «з іншої опери». У першій трійці значилися двоє журналістів-початківців, які, як з’ясувалося згодом, не надто зацікавлені у зміні місця роботи. Третій кандидат виявився автором з такою вузькою спеціалізацією, що його перепрофілювання можна порівняти з навчанням непідготовленого працівника. Щоб відкоригувати критерії пошуку, знадобилася ще одна зустріч з Іриною. Цього разу до нашою уваги пропонувався звіт про виконану роботу зі схематичним описом етапів пошуку й застосовуваних методів роботи з добору персоналу. Завершували документ новий список кандидатур, який розрісся до 14 прізвищ, і докладні резюме двох найбільш придатних, на думку рекрутера, авторів. Переглядаючи загальний перелік, Вадим Кульпінов натрапляв на знайомі прізвища, невиразно бурмочучи собі під ніс: «Ні-ні, цей не потягне... Так, розумна тітка, але із зірковою хворобою. Велосипедов? Шизик». Редактор попросив рекрутера розшифрувати незрозумілі словосполучення, які супроводжували характеристики журналістів, на кшталт «зверталися за рекомендаціями» і «в процесі роботи». Хоч як дивно, саме ці деталі дозволили представникові редакції дізнатися про деякі методи роботи рекрутерів. Технологія пошуку Спрощено алгоритм пошуку виглядає приблизно так. Фахівець з добору персоналу звертається до імовірного кандидата і просить його допомогти в пошуку необхідного фахівця. Наприклад, просить порекомендувати когось зі знайомих. При цьому рекрутер не називає компанію, куди потрібен новий працівник. Таким чином він страхується від можливих звинувачень у переманюванні працівника, водночас виявляючи приховане бажання працівника змінити нинішнє місце роботи. Якщо працівник зацікавлений пропозицією, він через деякий час телефонує рекрутеру. Якщо дзвінка немає, через кілька днів (максимум тиждень) рекрутер виходить на зв’язок ще раз. Після цього необхідна інформація про вакансії надсилається на особисту поштову скриньку кандидата. Ще на стадії пошуку відбраковуються особистості, які цікавляться виключно фінансовим боком справи. «Насамперед необхідно побачити зацікавленість фахівця, а не говорити з ним про ставку. Ми взагалі не повинні орієнтуватися на тих, кого цікавлять лише гроші», — пояснює менеджер позначку «виключно матеріальна мотивація» напроти прізвища редактора одного регіонального тижневика. Як же він потрапив до цього списку? Виявляється, туди вносять усіх, з ким розмовляв працівник агенції, щоб роботодавець мав уявлення про те, хто опинився в полі зору рекрутера. Тому в переліку виявилися не лише журналісти, а й такі персони, як засновник якогось видання і генеральний директор одного з регіональних видавничих домів. У результаті з 14 прізвищ, представлених у списку, реальних претендентів було щонайбільше три. «Це нічого, — заспокоювала нас Ірина Іванова, — зрозумійте, ідеальних працівників не існує, і вибирати можна тільки з тих, хто є на ринку й готовий змінити роботу». Після нетривалої дискусії було вирішено зустрітися з двома здобувачами. Вирішальну роль у виборі відіграв той факт, що автори самі запропонували виконати якесь редакційне завдання. Є контакт Через три тижні після укладання договору настав довгоочікуваний момент зустрічі з кандидатами. Обидва інтерв’ю призначили на один день з інтервалом у дві години. Цього часу, як запевнили нас в агенції, для виявлення потрібного працівника має цілком вистачити. Прибувши до агенції точно в призначений термін, ми вже в коридорі зустрілися з першим кандидатом — акуратно одягнений хлопець у світлому костюмі з серйозним виразом обличчя чекав нас біля дверей кімнати переговорів, вертячи в руках шарикову ручку. Його попросили трохи почекати, доки рекрутери проводили з нами останній інструктаж перед інтерв’ю. «Пам’ятайте, що неправильних запитань не буває. Ваше завдання — визначити, що за людина перед вами, докопатися до самої її суті. Зрозуміти, що вона хоче отримати від цієї роботи й навіщо взагалі її шукає, — налаштовувала нас на діловий лад менеджер агенції. — Ставте відкриті запитання, на які не можна відповісти тільки так чи ні. Виняток — надмірно балакучі працівники. Переходьте від загального до часткового, не бійтеся повторювати одне й те саме запитання в різний час бесіди. І перестаньте ховати під стіл резюме кандидата — він же його писав для роботодавця!» — закінчила вступну промову менеджер з добору кадрів. Взявши участь у співбесіді як представники роботодавця, ми отримали воістину унікальний досвід. Чесно кажучи, спочатку почувалися не надто впевнено. Здавалося, що саме нам, а не здобувачеві належить доводити свою профпридатність і відповідність обійманим посадам. Пікантність ситуації зумовлена ще й тим, що вести бесіду нам довелося з такими самими журналістами, як ми самі, що, між іншим, обіймають далеко не останні посади у своїх виданнях. «Добридень, сідайте, — сказав Вадим Кульпінов й одразу зробив у своєму блокноті якусь позначку. — Як вам наше видання? Відійшло від висвітлення проблем малого бізнесу й зовсім не цікавиться питаннями енергозбереження? Цікаво. А чим би ви хотіли займатися? Вести нову рубрику? Гм...» Перший же здобувач, автор-початківець, одразу запропонував своє бачення ролі ділових ЗМІ, які, на його думку, публікаціями про передові технології могли б допомогти не лише врятувати комунальне господарство країни, а й розпочати власний бізнес працівникам, звільненим з великих промпідприємств. Ідея, звісно, цікава, але, на жаль, не цілком відповідає концепції розділу «Секрет фірми». Тільки-но закінчилася розмова, до кімнати нерішуче увійшов хлопець у джинсовому костюмі. «Чим займався?» — «Там у резюме все написано...» Ось про що нас попереджали рекрутери — кандидат замкнутий, хвилюється, його треба розговорити, щоб витягнути інформацію, яка нас цікавить. Резюме справді вражає: журналістська освіта, стажування за кордоном, робота на посаді головного редактора регіонального видання, активна участь у проектах, фінансованих міжнародними фондами. Знання усіх мислимих програм редагування і верстки текстів, готовність працювати без відпусток і вихідних. При цьому єдиною своєю слабкою стороною вважає надмірну любов до праці. Усі ми любимо свою роботу, але щоб настільки... Чим більше здобувач прагнув сподобатися, тим гірше враження він справляв. Наприклад, стверджуючи, що хоче набратися журналістського досвіду на посаді оглядача, він змушував засумніватися в ефективності своєї роботи на посаді головного редактора невеликого видання. Зрештою кандидат відчув, що не влучає з відповідями, і, помітно хвилюючись, вимовив: «Я не можу довго чекати на відповідь, тож дайте якнайшвидше мені завдання, щоб стало зрозуміло, підходжу я вам чи ні». На тому й розійшлися. Чекаємо. До честі Екшн Груп слід сказати, що на відміну від кадрових агенцій, які зазвичай направляють на співбесіду з роботодавцем усіх, хто відгукнувся на його пропозицію, рекрутери провели певний відбір. Завдяки рекрутерам згаданої компанії ми дійшли висновку, що пошуки автора, який відповідає всім нашим вимогам, заберуть надто багато часу і сил. У нашій ситуації було б доцільно знайти тямущого журналіста, який здатен чітко викладати свої думки на папері, і допомогти йому освоїти тематику розділу. Потішило, що працівники агенції не намагалися за будь-яку ціну довести, що перед нами саме той працівник, який потрібен. Після розбірливого пояснення причин, з яких нам не підходить той чи інший здобувач, вони продовжували пошук. Після закінчення місяця, відведеного договором на пошук кандидата, нам знову зателефонували з агенції. Ми очікували нових зустрічей з потенційними оглядачами. Уже тепліше, але все одно це не ті люди, яких ми шукаємо. P.S. Схоже, на ринку журналістської праці немає кваліфікованих працівників. Якщо хтось із рекрутерів готовий спростувати це твердження й підібрати працівника для Контрактів, чекаємо на пропозиції (vk@gc.kiev.ua). У цієї історії має бути щасливий фінал.
|
В рубрицi ...
|
|
|
|
|
Редакцiя: т/ф:(044) 391-51-75. Iнтернет-проект: |
|