Секрет фірми

ТОВариство взаємної недовіри

Іван ЗАЙЦЕВ

Як залагодити конфлікти власників, не доводячи справу до суду

Внутрішній ворог

Сварка двох підприємців згубила російсько-українську компанію. Непорозуміння між власниками почалися приблизно півтора року тому, коли російському засновникові (70% статутного фонду) стало відомо про зловживання з боку українського власника (30%), який з моменту заснування підприємства обіймав посаду директора компанії.

Юристи, які брали участь у процесі, впевнені, що сторони цілком могли домовитися, але амбіції перешкодили піти на мирову: кожен з власників заявляв про свою готовність до діалогу, але лише за умови, що друга сторона приїде й запропонує перемир’я. За півтора року розвитку конфлікту засновники жодного разу не зустрілися, воліючи спілкуватися офіційними листами, які готували адвокати.

Ситуація загострилася після того, як російський власник скористався своїм правом ухвалити рішення щодо зміни директора компанії. Другий власник своєрідно відреагував на відставку: забрав печатки, статутні документи і... зник, паралізувавши таким чином роботу підприємства. Росіянин звернувся до суду, щоб змусити партнера повернути печатки й документи, а також залучив міліцію, сподіваючись розшукати втікача. Той, своєю чергою, поскаржився до прокуратури, працівники якої провели перевірку господарської діяльності компанії і водночас порушили кримінальну справу щодо нового гендиректора, який до призначення працював бухгалтером на цьому підприємстві.

Через відсутність печаток і первинної документації підприємство вже багато місяців не звітує перед податковою і соцфондами, заробивши таким чином чималі суми штрафних санкцій. Кілька постачальників звернулися до суду з позовами про стягнення заборгованості підприємства за поставлений товар. З огляду на ці обставини власникам, навіть якщо вони дійдуть згоди, навряд чи вдасться реанімувати бізнес: надто дорого обійдуться відновлення ринкових позицій і ділової репутації компанії, а також сплата боргів і штрафів.

Сергій Кебкал, адвокат юридичної фірми VIP-CONSULTING, вважає, що на ранніх стадіях розвитку конфлікту можна було врятувати бізнес, ухваливши рішення про створення аналогічної компанії, але з іншим складом засновників.

Конструктивні розбіжності

На відміну від конфлікту акціонерів в АТ (див. Контракти, № 47, 2005, стор. 38) конфлікт власників ТОВ часто призводить до припинення діяльності компанії й завдає товариству значних збитків. Експерти виокремлюють п’ять основних конфліктних ситуацій, що загрожують цілісності й дієздатності організації:

1) принципові розбіжності учасників ТОВ при прийнятті ключових рішень на загальних зборах учасників;

2) включення до складу засновників нового учасника;

3) успадкування частки в ТОВ після смерті одного із засновників;

4) виключення несумлінного співвласника;

5) розрахунок з колишнім партнером, якщо він вирішує вийти з товариства.

Кожен з цих конфліктів має свої особливості, можливі шляхи розвитку і врегулювання. Наприклад, конфлікти, пов’язані з прийняттям рішень на загальних зборах учасників, умовно можна поділити на кілька категорій залежно від кількості співзасновників і розмірів належних їм часток.

Відповідно до Закону «Про господарські товариства», якщо одному із засновників належить більш ніж 60% загальної кількості голосів учасників ТОВ, він може одноосібно вирішувати всі питання, пов’язані з діяльністю товариства, оскільки має право самостійно скликати загальні збори учасників і приймати на них будь-які рішення. Зокрема, про внесення змін до статуту й виключення будь-якого іншого учасника з товариства незалежно від належної йому частки. Схожа ситуація складається і у випадку, коли в двох учасників сумарно набирається більш ніж 60% голосів. У такому разі, діючи за домовленістю, два засновники можуть самі вирішувати усі життєво важливі для підприємства питання, практично не зважаючи на думку третього (у якого може бути до 40%).

Якщо в кожного із засновників є 50% частка, то жодних рішень без взаємної згоди вже не може бути прийнято. Понад те, будь-хто з учасників може фактично заблокувати діяльність товариства або не з’являючись на ЗЗУ і таким чином гарантуючи відсутність кворуму, або голосуючи проти всіх пропозицій партнера, що унеможливлює прийняття будь-якого важливого рішення. Ірина Марушко, партнер юридичної фірми «Лавринович і Партнери», вважає, що правового виходу з цієї ситуації немає — у законодавстві не передбачено механізму вирішення таких конфліктів. Партнерам доведеться так чи інакше домовлятися або за взаємною згодою згортати діяльність товариства.

Не менш складною є ситуація, коли один або два власники, які діють узгоджено, контролюють понад 50% голосів, а третій (або третій і четвертий) — 40% і більше. У такому випадку без присутності власника 40% голосів кворуму теж не буде. Але щойно він з’явиться на збори, всі рішення можуть бути прийняті незалежно від його позиції, оскільки в іншої сторони більш ніж 50% голосів.

Зате, не з’являючись на зборах, він може значно ускладнити прийняття ключових для підприємства рішень, наприклад, призначення ради директорів або отримання великого кредиту. Ярослав Яременко, юрист міжнародної юридичної компанії «Александров та Партнери», зазначає, що легітимних способів змусити власника прийти на збори немає, оскільки в законодавстві передбачено право, а не обов’язок власника брати участь у ЗЗУ (ст. 10 ЗУ «Про госптовариства»). Тому експерт радить прописати у статуті підприємства обов’язок учасників бути присутніми на загальних зборах.

Цей пункт не суперечитиме законодавству. Таким чином, на думку юриста, для виконання своїх зобов’язань перед товариством, передбачених ст. 11 того самого закону, засновник зобов’язаний бути присутнім на ЗЗУ. Невиконання ж учасником своїх обов’язків може слугувати підставою для звернення до суду з позовом про виключення його з ТОВ.

Михайло Гончарук, юрист правової групи «Домініон», вказує на ще одну можливість провести загальні збори учасників за наявності в одного із співвласників блокуючої 40% частки. У випадках, передбачених статутними документами, дозволяється ухвалення рішення методом опитування (ст. 60 ЗУ «Про госптовариства»).

Для цього проект рішення або питання для голосування подаються учасникам, які зобов’язані в письмовій формі повідомити товариство про своє рішення. Тож, якщо власник 40% частки не бажає особисто з’являтися на ЗЗУ, йому можна надіслати рекомендованого листа, в якому викласти порядок денний загальних зборів, з повідомленням про вручення й описом вкладення.

У листі також можна вказати, що якщо відповідь учасника не буде надіслана у передбачений статутом термін (наприклад, два тижні), вважатиметься, що він утримався від голосування. Це дозволяє власникам, які контролюють понад 50% голосів на ЗЗУ, приймати рішення без фізичного скликання учасників. Законодавчих перешкод для здійснення такої операції немає.

На думку Максима Лавриновича, керуючого партнера юридичної фірми «Лавринович і Партнери», прийняття рішень методом опитування — порівняно новий механізм, що не часто використовується на практиці. На думку юриста, у законодавстві не міститься чітких вказівок, яким чином і в яких випадках товариство має право вдаватися до цієї процедури, не описаний механізм проведення й фіксації результатів опитування. Тому в статутних документах необхідно максимально деталізувати механізм і процедуру проведення голосування методом опитування. Інакше Максим Лавринович не виключає можливості подання з боку скривдженого учасника численних позовів про порушення своїх прав і завдання збитків діями посадових осіб товариства та інших засновників.

Стороннім В

Чимало конфліктів виникає і у випадку, якщо хтось із співвласників ТОВ зацікавлений у збільшенні кількості учасників, наприклад, у залученні до діяльності товариства фізичної чи юридичної особи для розвитку виробництва або мережі збуту. Залучення до ТОВ нового учасника, як зазначають експерти, нерідко пов’язане з великими труднощами. Насамперед необхідно, щоб статут товариства не забороняв уступку одним з учасників частки (її частини) третім особам. Інакше перед включенням до складу власників нового учасника необхідно буде внести зміни до статутних документів.

По-друге, для прийняття нового учасника потрібна згода всіх діючих членів товариства незалежно від розміру частки, якою вони володіють. Тобто навіть якщо власники 99% СФ згодні з таким рішенням, власник одновідсоткової частки може заблокувати включення до складу учасників нового члена (ст. 53 ЗУ «Про госптовариства»). Тому перш ніж залучати до ТОВ нового учасника, потрібно заручитися згодою навіть найдрібнішого співвласника. Таким чином, для збільшення кількості учасників необхідні дві обов’язкові умови: відсутність заборонного пункту в уставі підприємства і згода діючих членів товариства.

Ввести до складу засновників нову особу можна двома шляхами. Перший — прийняти рішення на ЗЗУ про збільшення статутного фонду з одночасною уступкою кожним із діючих учасників певної частини своєї частки. У цьому разі засновник, що входить, вносить до СФ певну суму, отримуючи взамін частку в товаристві. Другий шлях — звичайна передача (продаж) одним із власників своєї частки або її частини новому учасникові. Михайло Гончарук вважає, що фактично включити бажаного партнера до складу учасників один зі співвласників ТОВ може, передавши свою частку в довірче управління фізичній або юридичній особі, у співпраці з якою зацікавлений. Таким чином, новий партнер отримує право голосу на ЗЗУ, можливість увести свого представника до складу виконавчих органів товариства. Тобто, навіть не будучи номінально в числі співзасновників товариства, він може суттєво впливати на діяльність ТОВ.

Утім, Максим Лавринович зазначає, що опір власника міноритарної частки включенню до складу учасників нового партнера можна й подолати. Для цього співвласники, які контролюють більш ніж 60% загальної кількості голосів учасників, можуть провести позачергові загальні збори засновників і прийняти рішення про виключення незговірливого партнера з товариства. Фактично це єдиний спосіб увести до складу засновників нового партнера, якщо хтось із діючих учасників проти (див. «Пожежний вхід»). А вже наступні збори цілком можуть ухвалити рішення щодо передачі частки виключеного учасника новому партнерові.

Виключення з товариства

Для виключення незговірливого учасника з товариства необхідно обов’язково виконати кілька істотних умов. По-перше, за таке рішення мають проголосувати більш ніж 50% усіх учасників, причому співвласник, якого виключають, участі в голосуванні не бере.

Крім того, для виключення потрібні вагомі підстави. Серед них законодавець виокремив систематичне невиконання або виконання неналежним чином обов’язків перед товариством і перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства (ст. 64 Закону «Про госптовариства»). Однак конкретної розшифровки, що саме є неналежним виконанням обов’язків або перешкоджанням роботі підприємства, у законі не міститься.

На думку юристів, така розмитість формулювань грає на руку несумлінному співвласникові, оскільки дозволяє обгрунтовано оспорювати в суді виключення зі складу учасників. На думку Ярослава Яременка, достатньою підставою для виключення може бути, наприклад, доведене розголошення учасником комерційної таємниці або невиконання рішення ЗЗУ.

Як зазначає Максим Лавринович, якщо у статуті підприємства закріплений обов’язок засновника брати участь у загальних зборах, то систематичне невиконання ним цієї вимоги також може бути причиною для виключення. Водночас, якщо виключений учасник оскаржуватиме рішення ЗЗУ в судовому порядку і надасть документи, котрі підтверджують, що він не був присутній на зборах, наприклад, через хворобу, то ймовірність задоволення позову досить висока.

Те саме стосується й перешкоджання в досягненні цілей товариства. Приміром, засновник виступає категорично проти включення до складу учасників нового партнера. З одного боку, це можна розцінювати як створення перешкод ефективній роботі підприємства, наприклад, збільшенню продажу або залученню додаткових коштів. А з іншого — досвідчений адвокат зможе обгрунтувати позицію свого клієнта, довівши, що ефект від вступу до товариства нового учасника не визначений, а прямі економічні збитки клієнта внаслідок зменшення його частки в ТОВ очевидні.

Максим Лавринович рекомендує перед ухваленням рішення про виключення когось із співзасновників товариства ретельно підготувати доказову базу. Наприклад, якщо хтось поширював відомості, які завдають шкоди репутації компанії, варто зібрати письмові свідчення й обгрунтувати настання негативних наслідків для підприємства. Якщо причини для виключення несумлінного учасника документально підтверджені, шанси успішно оскаржити рішення ЗЗУ про виключення значно знижуються. Хоча в остаточному підсумку вердикт про законність або незаконність виключення все одно виноситиме суд.

Спадкоємці без права

Ще один варіант входження до складу учасників нової особи — успадкування частки померлого засновника членом його родини або іншою особою, зазначеною в заповіті. Втім, і тут виникають певні проблеми. Питанням успадкування частки в ТОВ або її частини присвячена стаття 55 того самого ЗУ «Про господарські товариства». У ній визначається переважне право спадкоємця або спадкоємців на вступ до товариства. Мається на увазі, що у випадку смерті співзасновника підприємства його частка не може бути відразу передана за рішенням інших членів товариства третій особі — спочатку від права вступу до ТОВ мають відмовитися спадкоємці.

Однак і тут не все так просто. Ірина Марушко зауважує, що діючі учасники товариства можуть відмовитися приймати до числа співзасновників спадкоємців свого партнера. У такому разі спадкоємцям мають видати частку в майні ТОВ, що належала померлому. Дуже важливо, що вартість цієї частки визначається на день смерті учасника товариства, а не на момент фактичного вступу у право успадкування, що настає через 6 місяців після смерті. Таким чином, решта учасників не зможуть штучно зменшити цю вартість.

Ярослав Яременко констатує, що закон не зобов’язує приймати спадкоємців до числа учасників ТОВ. Навіть якщо покійний був власником 90% частки у ТОВ. Тобто у випадку передчасної смерті мажоритарного власника щонайменше протягом півроку (до вступу в право успадкування родичів) учасник, який володіє 10% у ТОВ, одноосібно керуватиме компанією. Щоправда, всі питання, віднесені до компетенції загальних зборів учасників, вирішувати він не зможе. Утім, навіть після визначення спадкоємців і вступу їх у права він може відмовити їм у входженні до складу учасників товариства, видавши в натуральній або грошовій формі частину майна підприємства, що належала померлому власникові. У такому разі він залишиться єдиним засновником товариства. З іншого боку, виплата спадкоємцям 90% вартості підприємства може просто загубити бізнес. Тому лише за наявності партнера(ів), зацікавленого у входженні до товариства й готового виступити спонсором виплати грошей спадкоємцям, такий варіант цілком реальний.

Крім того, Максим Лавринович звертає увагу на те, що зазвичай у більшості ТОВ відсутні спостережні органи, які призначаються учасниками, і контроль за діяльністю директора здійснюється безпосередньо засновниками. Таким чином, після смерті одного із співвласників компанії за законністю дій посадовців підприємства спостерігатимуть засновники, які залишилися в живих, а спадкоємці померлого не зможуть ані контролювати, ані впливати на господарську діяльність товариства.

У такому випадку міноритарний співвласник після смерті основного засновника цілком може знецінити компанію, фактично позбавивши спадкоємців спадщини (див. «Спадщини позбавили»). Наприклад, діючи у змові з директором і продавши активи підприємства третім особам за безцінь. Після чого заявити про відсутність у компанії коштів для виплати спадкоємцю частки в майні і через афільованих осіб ініціювати процедуру банкрутства підприємства.

Вихід є

Кожен із засновників ТОВ у будь-який момент може прийняти рішення про вихід зі складу учасників й отримати свою частку в майні підприємства. Попри уявну простоту, процедура виходу учасника з ТОВ може спричинити серйозний конфлікт між власниками.

Для оформлення виходу учасника зі складу засновників необхідно внести зміни до статуту підприємства. Колишній співвласник підприємства вважається таким, що вийшов з товариства, тільки після відповідного рішення ЗЗУ (оскільки тільки вони вповноважені вносити зміни до статуту підприємства). Остаточне оформлення цього процесу — надання протоколу зборів державному реєстратору для внесення змін до держреєстру підприємств.

Однак проведення загальних зборів учасників може затягнутися на невизначений термін, мінімум до двох років (максимальна перерва між проведенням ЗЗУ згідно зі ст. 61 Закону «Про господарські товариства»), якщо інший термін не передбачено у статуті підприємства. Тож, навіть повідомивши партнерів про вихід зі складу учасників, колишній співвласник тривалий час буде значитись формальним власником у держреєстрі, базах даних податкової та інших служб, що може призвести до неприємних наслідків для екс-учасника ТОВ, наприклад, якщо залишене ним підприємство ухилятиметься від сплати податків або займатиметься протизаконною діяльністю.

У випадку, коли ЗЗУ не проводяться, а відтак не вносяться зміни до статуту і документи не подаються держреєстратору, юристи радять звернутися до суду з проханням про примусове виключення зі складу учасників. У тому самому позові можна вказати вимогу виплатити частину майна підприємства, що належала екс-співвласникові. Якщо суд задовольнить позов, рішення можна буде надати держреєстратору для виключення зі складу власників і до Державної виконавчої служби для примусового стягнення коштів.

Утім, навіть якщо решта учасників готові задовольнити вимоги свого колишнього партнера й виключити його зі складу засновників, отримати належну частину майна в натурі або грішми може бути непросто. На відміну від успадкування частки в ТОВ, коли її вартість визначається на момент смерті учасника, у разі виходу враховується ціна компанії за підсумками фінансового року, після затвердження річного звіту. Інакше кажучи, вартість розраховується на основі ціни підприємства не на дату виходу, а за підсумками року.

А за кілька місяців, що минули з дати повідомлення одним з учасників про свій вихід, ціна компанії може як зрости, так і значно зменшитися. Понад те, затвердження річного звіту й ухвалення рішення про виплату вартості частки також належать до компетенції ЗЗУ. Експерти зазначають, що бувають ситуації, коли після рішення зборів учасників про виключення одного із співвласників зі складу засновників за власним бажанням наступних ЗЗУ (які й повинні ухвалити рішення щодо виплати вартості частки) доводиться чекати не один місяць або навіть рік. Хоча в Законі «Про госптовариства» і закріплено 12-місячний термін для остаточного розрахунку з учасниками, що вийшли, на практиці його дотримують не завжди.

Михайло Гончарук рекомендує перед написанням заяви про вихід зі складу засновників вимагати проведення незалежної аудиторської перевірки, що встановить реальну вартість компанії на день виходу. Висновок аудиторів може слугувати однією з підстав для звернення до суду, якщо за підсумками фінансового року ціна підприємства, а отже, і вартість частки значно знизилися. Втім, це не означає, що суд візьме до уваги аргументи позивача, особливо у випадку, якщо відповідач як причину невдалого року вказуватиме, наприклад, несприятливу кон’юнктуру ринку або підвищення цін на енергоносії.

Максим Лавринович звертає увагу на ще один проблемний момент виходу з ТОВ. Як правило, розрахунок з учасником, що виходить з товариства, здійснюється на підставі балансової вартості основних фондів. За словами юриста, досить часто трапляються ситуації, коли товариство, яке володіє нерухомістю на мільйони гривень, виділяє екс-засновникові кілька тисяч гривень, оскільки балансова вартість об’єктів незначна. У більшості таких випадків звертатися до суду безглуздо. Хоча навіть тут може відіграти роль проведення незалежної оцінки вартості майна компанії сертифікованими оцінювачами. Але в остаточному підсумку рішення про те, чи було порушено права учасника товариства під час розрахунку, прийматиме суд. На думку Максима Лавриновича, імовірність задоволення такого позову є досить невеликою.

Автор вдячний Максиму Лавриновичу, керуючому партнеру юридичної фірми «Лавринович і Партнери», Михайлу Гончаруку, юристу правової групи «Домініон», Ярославу Яременку, юристу міжнародної юридичної компанії «Александров та Партнери», Сергію Кебкалу, адвокату юридичної фірми VIP-CONSULTING, за допомогу в підготовці матеріалу.

---

Збори вирішують все

Згідно із Законом «Про господарські товариства» (ст. 41 і 59) тільки загальні збори учасників (ЗЗУ) можуть вирішувати питання, пов’язані:

· зі зміною статутного фонду та кількості учасників ТОВ (зокрема, виключення засновника з товариства), встановленням розміру, порядку і форми здійснення додаткових внесків;

· з рішенням про придбання товариством частини одного з учасників;

· з внесенням змін до статуту підприємства;

· з визначенням основних напрямів діяльності компанії;

· з обранням і відкликанням членів керуючого органу (наприклад, ради директорів);

· зі створенням і ліквідацією дочірніх підприємств;

· із затвердженням договорів, що перевищують суму, зазначену в статуті ТОВ;

· з ухваленням рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб товариства;

· з ухваленням рішення про припинення діяльності та ліквідацію підприємства.

Утім, у статуті ТОВ можуть бути передбачені й інші питання, рішення за якими приймаються виключно на загальних зборах учасників. Наприклад, передача в оренду або суборенду нерухомості, що належить підприємству.

Кількість голосів у кожного учасника зборів пропорційна його частці у статутному фонді. Тобто 25% у статутному фонді дає 25% голосів. Крім власників товариства в ЗЗУ можуть брати участь, наприклад, члени ради директорів ТОВ, які мають право дорадчого голосу (ст. 60 ЗУ «Про госптовариства»).

Згідно із законодавством збори вважаються такими, що відбулися, якщо на них присутні учасники, які в сумі володіють більш ніж 60% голосів. Для прийняття більшої частини рішень, що належать до компетенції ЗЗУ, достатньо простої більшості голосів (понад 50% присутніх). Виняток — визначення стратегічних напрямів діяльності підприємства, зміна його статуту або виключення учасника з ТОВ. За такі рішення мають проголосувати більш ніж 50% УСІХ учасників підприємства, а не тільки тих, хто прийшов на збори.

---

Історії з життя

Пожежний вихід

Італійська компанія, виходячи на український ринок у середині 90-х, залучила в якості співзасновників трьох місцевих бізнесменів, що орієнтувалися на національному ринку. Наші підприємці володіли 20% часток у новоствореному товаристві з обмеженою відповідальністю. Нова компанія тривалий час працювала успішно, італійські менеджери швидко опанували премудрості ведення бізнесу в Україні. Поступово роль міноритарних учасників ТОВ значно зменшилася — особливої потреби в їхній присутності на загальних зборах засновників не було: усі стратегічні рішення приймалися італійським власником. Утім, італійська сторона вчасно надсилала на адресу своїх українських партнерів повідомлення про час і дату проведення зборів учасників, особливо не цікавлячись, чому вітчизняні підприємці не з’являються на заходи. Відсотки від прибутку підприємства скрупульозні західники також акуратно переказували на банківські рахунки учасників.

Згодом італійці вирішили розширити свою присутність в Україні шляхом залучення до ТОВ нового учасника — партнера італійців на європейському ринку. Численні повідомлення про проведення позачергових зборів учасників поверталися від українських міноритаріїв з позначкою «адресат вибув». Західні підприємці опинилися у скрутному становищі — прийняти до товариства нового учасника без згоди всіх діючих неможливо, а знайти вітчизняних бізнесменів після зміни місця проживання ніяк не вдавалося.

Ввести в товариство нового засновника вдалося після ретельного вивчення статуту підприємства. У документі був закріплений обов’язок власників повідомляти товариство про зміну місця проживання фізичної особи або юридичної адреси юрособи. Оскільки українські партнери не повідомили італійцям про свій переїзд, на ЗЗУ було ухвалено рішення про їх виключення з ТОВ на підставі невиконання зобов’язань перед товариством. Частку українських підприємців у майні компанії в грошовому еквіваленті було переказано на зазначені рахунки.

Оскільки італійська компанія залишилася одноосібним власником ТОВ, після завершення всіх формальностей на чергових зборах учасників було ухвалено рішення про включення до складу засновників західного партнера.

Спадщини позбавили

Коли один із співвласників процвітаючої української компанії, якому належало більш ніж 50% голосів, раптово помер, його вдова вирішила заявити свої права на вступ до товариства. Однак два компаньйони покійного чоловіка відмовилися прийняти її до складу засновників. Понад те, вони максимально затягували з виплатою частки в майні ТОВ, яка належала спадкоємиці. Безрезультатно прочекавши понад рік після смерті чоловіка, вдова вирішила звернутися до суду, вимагаючи примусової виплати. Перша інстанція позов задовольнила, однак партнери оскаржили рішення суду в апеляційному порядку.

Поки справа розглядалася в апеляційному суді, несумлінні компаньйони, діючи у змові з директором, оперативно збанкрутували підприємство. Найпривабливіші активи, передусім нерухомість, було передано в заставу при отриманні певного (порівняно невеликого) кредиту від іншої юридичної особи. Сума кредиту не перевищувала меж повноважень директора, згода загальних зборів учасників на проведення операції не була потрібна. Гроші (за документами) були витрачені на закупівлю якихось матеріалів, а також на кредитування сумнівних юридичних і фізичних осіб. Оскільки кредит у строк погашено не було, кредитор через суд звернув стягнення на закладене майно, після чого швидко перепродав його третій юрособі.

Коли апеляційний суд підтвердив рішення суду першої інстанції, практично все майно і кошти підприємства зникли в невідомому напрямку. Вимагати повернення нерухомості в її нинішнього власника неможливо — з погляду закону він сумлінний покупець, який чесно заплатив продавцеві. А продавець — та сама фірма, що видала початковий кредит, — виявився фірмою-одноденкою, яка після оборудки вже перебувала на стадії ліквідації.

Таким чином, після трьох років судових позовів та емоційних зустрічей з колишніми товаришами чоловіка спадкоємиця отримала лише 50% статутного фонду підприємства, тобто кілька тисяч гривень. Хоча на момент смерті чоловіка вартість фірми становила кілька мільйонів. Компенсувати різницю було нікому — майна в компанії не залишалося, решта учасників відповідали тільки розміром свого внеску до статутного капіталу підприємства.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар