Секрет фірми

Алфізик факторингу

Наталя РЕЗНІЧЕНКО, Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Олексію Сисоєву 30 років, а він уже встиг створити свою концепцію факторингу і стати першим віце-президентом компанії «Українська фінансова група» з оборотом 1,5 млрд грн

В інтерв’ю Контрактам Олексій Сисоєв, заступник голови правління комерційного банку «Українська фінансова група», перший віце-президент АТ «УФГ», розповів про те, що:
1) вміє рахувати чужі гроші, як свої
2) немає великих ризиків, є маленька ціна за ризик
3) якби банки розраховували тільки на застави, кредитний бізнес неминуче перетворився б на ломбард
4) нові проекти найкраще презентувати колишнім роботодавцям

Як зробити кар’єру фінансиста?

— Щоб досягти успіху в банківській галузі, важливо навчитися рахувати чужі гроші, як свої. Я не пам’ятаю, хто саме сказав мені це на самому початку моєї кар’єри, але ця наука пізніше мені неабияк допомогла. Щоправда, спочатку довелося розібратися з власними фінансами. Гроші переслідували мене з дитинства.

Точніше, їх нестача?

— Так, хоч як це сумно. Мої батьки — вчені-фізики. Після перебудови сім’я фактично опинилася у злиднях. Батько і мати підробляли приватними уроками, але грошей, як і раніше, не вистачало. У 14 років на пішохідному переході мене збив автомобіль. Після довгих дев’яти місяців постільного режиму мені треба було заново навчитися ходити. Я багато переосмислив за той час і після важкого періоду реабілітації продовжив навчання в школі. Мої зусилля увінчалися успіхом: школу я закінчив із золотою медаллю. Але щойно став на ноги, батьки розлучилися. Батько працював доцентом на фізичному факультеті у КНУ імені Тараса Шевченка. Мати разом з однодумцями вирішила розвивати новий напрям у педагогіці, працюючи в педучилищі. Таким чином, коли настав час вступати до ВНЗ, у мене був вибір: педагогіка або фізика. Вибрав друге. Але фізика давалася мені дуже важко, і незабаром я переконався у правоті тих, хто стверджує, що на дітях геніїв природа відпочиває.

Але ж у вас були зв’язки в деканаті?

— Так, батько допомагав мені, але його допомога полягала лише в тому, що він сідав поруч і пояснював, як правильно вирішити те чи інше завдання. Нічого іншого й не треба було. У 1994 році на одне місце на фізичний факультет претендували лише два абітурієнти. ВНЗ був вкрай непопулярним. Після розлучення батьків я залишився жити з мамою, яка доклала всіх зусиль, аби я не залишив фізфак. Після третього курсу вона запропонувала мені попрацювати під час канікул у банку. Мене взяли на посаду молодшого фахівця кредитного відділу на півставки до Київінвестбанку. Слід зазначити, це була велика удача, оскільки 1998 року навіть фахівцю з профільною освітою влаштуватися на роботу в банк було не так просто.

У вашої мами були хороші знайомі?

— Одна зі співробітниць банку, а саме начальник кредитного відділу, колись була маминою ученицею. Бажаючи віддячити викладача за науку, вона запропонувала цей підробіток для мене. Я потрапив у гущу банківського бізнесу. Це було літо, більшість працівників пішли у відпустку. Мене просили підсобити то в одному, то в іншому відділі. Довелося швидко вчитися укладати договори, а невдовзі я став брати участь у видачі кредитів і прийомі депозитів, у стислий термін освоїв і міжбанківські процедури. Я вчився, як треба оформляти документацію, спілкуватися з клієнтами, а також поводитися з офісною технікою. Адже тоді для мене ксерокс і факс були в дивину.

Прораховувати свої кроки так само важливо, як рахувати гроші

Відпрацювавши три місяці, зрозумів: якщо я хочу й надалі залишатися в банку, потрібно здобути профільну освіту. Так я став студентом КНЕУ, успішно склавши іспити на заочне відділення за спеціальністю «фінанси». Фізфак полишати не поспішав. Батьки завжди вчили мене робити більше за можливе. Зараз це неабияк допомагає мені в побудові кар’єри. Заради досягнення успіху у своїй справі потрібно жертвувати всім, чим тільки можна, і використовувати всі шанси. У ті часи деякі мої знайомі примудрялися вигідно продати блок сигарет і цілий місяць нічого не робити. А я був змушений проводити дні в роботі й навчанні, бо розумів можливі перспективи своєї кар’єри в банку. Але не всім моїм планам вдалося здійснитися.

Вас не оцінили по достоїнству?

— Не в цьому річ. Так склалося, що власник Валерій Бабич вирішив продати нашу фінустанову московському Альфа-Банку. Валерій Георгійович, заступником якого я зараз є, переживав не найкращі часи. Основну увагу йому довелося приділяти політиці, адже він балотувався на посаду президента України.

Коли в банку з’явилися москвичі, багатьом працівникам запропонували залишитися. Було призначено куратора з Москви, у якого я багато чого навчився. На відміну від багатьох теоретиків-викладачів у ВНЗ, він зумів чітко пояснити мені логіку побудови кредитного бізнесу в банку. Наприклад, я зрозумів, що на кредитах можна втрачати гроші й при цьому заробляти на втратах. Урок був такий: немає великих ризиків, є маленька ціна за ризик, тобто кредити можуть бути взаємозамінними, а отже, втрат не завжди треба боятися.

Поки наш банк був невеликим, мені вдалося попрацювати в багатьох підрозділах, вивчити багато банківських продуктів на практиці. Але що більшим ставав бізнес, то складніше мені було в ньому залишатися. З приходом нових власників з’явилося нове програмне забезпечення. Достатньо було заповнити форму, решту підраховував комп’ютер. Звісно, оптимізація процесів — це добре. Але я раптом відчув себе гвинтиком у величезній банківській машині. Тому вирішив піти, попри перспективу зростання: мені запропонували очолити кредитний відділ.

Невже вся справа лише в програмному забезпеченні?

— Не хотів звужувати свою спеціалізацію. Я звик працювати з різними банківськими продуктами: кредитами, депозитами, цінними та вексельними паперами і навіть займатися бюджетуванням.

Знання про стандарти видачі кредитів, необхідні для того, щоб продовжити кар’єру в іншому місці, я вже здобув. Поспіхом зібрав усю потрібну інформацію з формалізації цього процесу, яка перебувала у відкритому доступі. Я збирався відполірувати цю процедуру в іншій компанії, де робочі процеси були ще не такими стандартизованими. Крім того, мене трохи пригнічувало те, що я не відчував командного духу в компанії. Коли акціонером був Валерій Бабич, влаштовувалися різні зустрічі й корпоративні заходи, на які я зрідка потрапляв. Звісно, я був ще надто молодий, але мені хотілося спілкуватися з топами — однодумцями, які приймають рішення, ведуть бізнес. Надалі моя кар’єра будувалася на вибірковому ставленні до людей, з якими планував працювати. Уже тоді я був готовий брати на себе відповідальність за запропоновані ідеї.

На той момент я не лише розібрався в механізмі видачі кредитів, а й опанував комп’ютер, а також навчився читати галузеву документацію англійською мовою. Але профільне навчання вирішив залишити і після третього курсу написав заяву про відрахування.

Теорія не збігалася з практикою?

— Не в цьому річ. Навчання як аперитив перед їжею: воно пробудило смак, але ще не було їжею. А в мене саме розігрався апетит. Тому я відразу перейшов до магістратури, яку, попри неабияку завантаженість, закінчив з однією четвіркою.

Зі своїми вкрай амбітними планами влаштувався на роботу в банк «Синтез», обійнявши посаду начальника управління розвитку банку, і почав працювати під безпосереднім керівництвом Олександра Лойфенфельда.

Завдяки чому ви потрапили на керівну позицію?

— Довелося використати зв’язки і рекомендації в банківському бізнесі, які вже на той час з’явилися. Запропонував Лойфенфельду свою концепцію розвитку банку. Нас познайомили особисто, ми поспілкувалися і незабаром мене взяли на роботу. При цьому мені відразу дали зрозуміти: якщо незабаром не буде зроблено конкретних кроків з реалізації запропонованої концепції, я на новій позиції довго не протримаюся.

У чому полягала ваша концепція?

— На жаль, ця інформація — банківська і комерційна таємниця. Йшлося про те, як зробити бізнес на видачі кредитів прибутковим. У будь-якому разі мені не вдалося реалізувати свої плани. Зі 100% персоналу банку «Синтез» лише 2% були чоловіки.

Тобто вам завадили жінки?

— Я потрапив у зону істерії, інтриг, психологічного тиску й абсолютно неадекватного підходу до бізнесу. Але справа не тільки в цьому. Як виявилося, акціонер не хотів доносити свої плани і думки до найближчих підлеглих. У тих поодиноких випадках, коли надходила якась інформація, я не міг її правильно витлумачити, для цього мені бракувало досвіду. Акціонер висловлював мудрі й правильні думки, але тоді я не розумів його. Зараз, зізнаюся, у своїй роботі використовую деякі з його методик. Після того як мені не вдалося реалізувати запропоновану концепцію, мене призначили керівником кредитного напряму банку. Уже перебуваючи на новій посаді, вкотре переконався, що підхід до видачі грошей в нашій країні неправильний і, залишаючись у цьому банку, не зможу нічого змінити.

У чому, на вашу думку, недоліки кредитування?

— Мені не раз доводилося спостерігати, як люди, які звернулися до банку за кредитом на розвиток бізнесу, не розуміють, що робити далі з отриманими грішми. Отримавши на руки кредит, людина сподівається, що службовці банку допомагатимуть їй розпоряджатися коштами і реалізовувати бізнес-план. Але ж у кредитних відділах працюють співробітники, далекі від бізнесу і розуміння того, як будуються бізнес-процеси. Усе це призводило до того, що дуже часто кредити не повертали. Я спілкувався з працівниками не лише нашого банку, багато хто з них навчався зі мною в одному ВНЗ. Усі вони говорили про цю проблему. Приміром, у банку тисяча позичальників, і всі вони з якихось причин не розрахувалися за кредитом. Забрати в них майно, яке було оформлено в заставу, означає знищити бізнес. Якби банки розраховували на застави, кредитний бізнес неминуче перетворився б на ломбард. Я бачив, що багато клієнтів потребували допомоги у реалізації бізнес-проектів і, головне, були готові за це додатково платити. Вони очікували від банку не лише грошей і регулярних нагадувань, коли потрібно платити відсотки, а й надання консалтингових послуг.

З такими міркуваннями я вийшов з банку «Синтез». Прогулюючись містом, вивчав місцеві фінустанови. У провулку Рильського зайшов до банку Сергія Тігіпка «Київ-Приват»

(з 2001 року АКБ «ТАС-Комерцбанк». — Авт.). Як годиться, на першому поверсі розташовувалася служба безпеки, яку очолював мій давній знайомий. Ми поспілкувалися, і тут з’ясувалося, що в банку проблема: почастішали неповернення за кредитами. Я зрозумів, що можу запропонувати своє бачення вирішення цієї проблеми, і наступного дня вийшов на роботу в свій третій банк.

Ви почали працювати в службі безпеки?

— Ні, знайомий дав рекомендації начальникові кредитного управління. Мовляв, ця людина може зайнятися проблемними кредитами. Не довго думаючи, мене взяли у відділ рядовим співробітником.

Але ж для вас це було пониження на посаді.

— Так, але я надто не переймався, усвідомлював, що побудова кар’єри як такої ще не почалася. Зате на новому місці мене як рядового співробітника не чіпатимуть і не вимагатимуть втілення поки що нереалізованої концепції, яку я ризикнув запропонувати в Синтезі. Я був одним з багатьох, займав невеликий стіл в офісі оупен-спейс, і за великим рахунком всім було байдуже, чим я там займаюся. Мене не запитували, мовляв, як там твоя концепція, не давали непосильних завдань. Я почав вивчати кредитні справи, прострочення за якими сягало двох років. Через півроку допоміг повернути всі ці кредити.

Як?

— Почав займатися переуступкою боргів. Після вивчення документації помітив, що договори цесії з переуступки права вимоги боргу були лише формальністю. На них ніхто не звертав належної уваги. І я почав переуступати існуючі борги іншим кредиторам, яких потім змушував платити за договорами цесії, укладеними раніше.

Змушував?

— Швидше спонукав. Мені довелося опанувати акторську гру: читав документи вголос з аркуша й робив акценти на положеннях, на які хотів звернути увагу нового клієнта, і навпаки. Зрештою знаходив людину, яка повертала банку борги. Приміром, одним з клієнтів банку був колгосп, який за відкат отримав кредит у розмірі $200 тис. Колгосп розпався, паї розгубилися, залишилися лише печатка і підпис. Але я з’ясував, що колгосп віддав у заставу овочесховище під Дніпропетровськом. Я вирушив туди, влаштував скандал, мовляв, зараз ваше овочесховище буде опечатано з усіма овочами, приїде ОМОН і зрівняє все з землею. Блеф був потрібен для того, щоб вийти на контакт з новими власниками колгоспу. Як і очікувалося, вони вирішили поговорити зі мною. Я пояснив ситуацію, запропонував підписати договір цесії, майстерно прочитавши текст документа, натомість пообіцявши за переуступку боргу віддати овочесховище. Новий власник колгоспу вирішив, що це лише формальність, і підписав документ. Після чого я пояснив, що він купив вимоги до компанії, яка заклала овочесховище, тому тепер він має розраховуватися за договором цесії. Назвав суму, і клієнтові довелося заплатити.

Залякували його?

— Аж ніяк. Зі мною був лише юрист, який за потреби міг пояснити суть документа. Найчастіше погоджувалися без тривалих роздумів. І все через небажання читати документи, які підписували.

Невже вони не намагалися вирішити проблему якимись обхідними шляхами?

— Ні. Все було офіційно, адже я представляв банк, який мав усі повноваження з роботи з проблемними кредитами.

Хто напоумив вас діяти за такою схемою?

— Сам впорався. Тоді я зрозумів: хочеш досягти успіху — треба розробляти механізми, про які мало кому відомо, і братися за роботу, яку ніхто не хоче виконувати. Після кількох успішних угод на мене звернули увагу в банку й запропонували стати кредитним експертом. Паралельно я почав розвивати невеликі власні проекти: надання туристичних і консалтингових послуг.

Поки керівник думає, інші працюють

У цей час у банку з’являється поважна персона — Борис Зенкін, одержимий ідеєю факторингу. Факторинг — це комплекс фінансових послуг, які банк надає клієнтові при переуступці прав вимоги грошових коштів, що включає захист ризиків, облік стану дебіторської заборгованості та регулярне надання відповідних звітів клієнту, контроль за своєчасністю оплати, роботу з дебіторами, а також інкасацію рахунків. Якщо цесія — це лише уступка вимоги боргу і зміна осіб у зобов’язанні, то факторинг — фінансування під уступку грошової вимоги і продаж дебіторської заборгованості. Тільки-но вищі керівники почули нове для себе слово «факторинг», вони з’ясували деталі й вирішили надавати названі вище послуги. Борис Михайлович — епатажна людина. Його ставлення до бізнесу, до спілкування у багатьох викликало подив. З ним було важко працювати. Щоб осадити екстраверта Зенкіна, до нього приставили мене. У банку мене вважали людиною, байдужою до всього, що відбувається, тому вирішили, що я інтроверт, і запропонували попрацювати в тандемі з Борисом Михайловичем. На той час банк було перепрофільовано у ТАС. Працювати в новому проекті було так цікаво, що я залишив усі паралельні власні проекти і цілковито присвятив себе факторингу. Дохідність від факторингу в ті часи, коли кредити видавалися під 20%, сягала 40-60% річних. А головне — факторингові послуги забезпечували стабільний дохід.

У такому разі що змусило вас піти з ТАС-Комерцбанку?

— Не всі мої надії справдилися. Робота в цій компанії залишила найприємніші враження, адже там я відбувся і як керівник, і як менеджер проектів. За один рік я виріс з посади начальника відділу факторингу до начальника управління. На той час вже розумів, що кожен підрозділ у межах одного проекту має бути окремою «капсулою». Украй небажано залучати до його роботи фахівців ззовні, що й сталося в нашому випадку. Факторинговим бізнесом почали цікавитися фахівці інших служб банку. Звісно, акціонерів банку можна зрозуміти, адже 30% активів було зосереджено в руках двох менеджерів.

Тобто тільки-но у вашій роботі почали шукати помилки, ви вирішили піти?

— Якби справа була лише в пошуку помилок! У підрозділі, який встиг «закапсулюватися», з’явилися внутрішня конкуренція, розбіжності і, як наслідок, конфлікт інтересів. Не можна нав’язувати чужорідні цінності в працюючому, злагодженому бізнесі. Не спричинити розколу команди таке становище не могло. Я задумався про звільнення з компанії. Взяв невеликий тайм-аут. Поки розмірковував, як бути, більшість боргів, куплених раніше, повернули. Мені видали величезну на ті часи премію. Проте я все ж таки повідомив про своє звільнення. Намагався відбутися жартами, мовляв, не в грошах щастя. Пізнавши радість від вдалих проектів, мені хотілося й надалі працювати з цікавістю, творити, формувати команду.

Чому не перейшли до іншого відділу?

— Усвідомив, що виріс з відносин начальник — підлеглий. Мені потрібен був інвестор, партнер, власник бізнесу, зацікавлений у моїх послугах не як менеджера, а як керівника інвестиційного проекту.

Використав свої зв’язки. Зваживши всі за і проти, вирішив звернутися до одного з колишніх роботодавців, про якого в мене залишилися найтепліші спогади, а саме Валерія Бабича. Розумів, що, співпрацюючи з ним, можна досягти успіху. Через спільних знайомих домовився про особисту зустріч з Валерієм Георгійовичем. У мене було 5 хвилин на презентацію своїх ідей. Я готувався до цієї події цілий тиждень, але мало не провалив операцію. А все через бороду! (Сміється.) Після звільнення з ТАС я перестав голитися. Готуючись до презентації, зовсім забув про підтримку ділового іміджу. В результаті прийшов на зустріч з 3-тижневою бородою. Валерій Георгійович досі згадує про це.

Як готувалися до презентації?

— Дуже просто. Цілий тиждень нічого не робив, а тільки думав, як би розповісти про факторинг за 5 хвилин, щоб Бабич зрозумів, що я хочу і можу це зробити. Але спеціально нічого не читав, не готував жодних записів. На щастя, в останню мить настав момент істини, я знайшов правильні слова й аргументи. Відтоді часто так вчиняю. Перед відповідальним завданням не переобтяжуюся. У крайньому разі можу підготувати графіки, начерки, схеми або невеликі таблиці. Намагаюся уявити собі бізнес-процес, і коли терміни спливають, чекаю осяяння. Ця методика виправдала себе. Валерія Георгійовича зацікавила моя пропозиція, він передав мені повноваження, і я запустив свій проект протягом тижня. До 2007 року наш банк «Українська комерційна група» був на третьому місці серед організацій, які надають факторингові послуги. Того самого року управління факторингу Укрексімбанку очолив Борис Михайлович Зенкін, з яким ми працювали в ТАС-Комерцбанку. Звісно, сперечатися з гуру важко, але ми намагаємося чітко дотримуватися технології продукту й основний акцент робимо на ставлення до клієнта, а саме застерігаємо клієнтів від можливих ризиків, підказуємо, як правильно вчинити в тих чи інших випадках.

Чому ви не звернулися до великого банку?

— Вважаю, там неможливо реалізувати свої ідеї. Адже для цього потрібно спілкуватися з власником бізнесу, який стояв біля джерел банку, розробляв ідеї та концепції для його подальшого просування. Працювати з ними комфортно, оскільки у власників бізнесу завжди є чого повчитися. А мені, як і раніше, подобається переймати чужий досвід і копіювати найкраще з того, що роблять інші. Утім, УФГ — це остання організація в галузі, в якій я працюю. Більшого від роботи в банках мені вже не треба. Стати головою правління для мене не проблема.

Якщо не проблема, чому ви все ще в заступниках?

— Мені не подобається рутинна робота. Найімовірніше, в майбутньому я займуся консалтинговою або громадською діяльністю. Тепер розумію, що сенс бізнесу і кар’єри не в тому, щоб помірятися банківським рахунком зі своїм колишнім однокласником.   

ПЕРСОНА

Олексій Сисоєв народився 2 лютого 1978 р. у Києві

Освіта: у 1999 р. закінчив магістратуру КНУ імені Тараса Шевченка за спеціальністю «фізика».

У 2001 р. — магістратуру КНЕУ за спеціальністю «магістр бізнес-адміністрування»

Кар’єра

1997-2000 рр. — АКБ «Київінвестбанк» (до 1998 р. — КБ «Київінвестбанк», з 2001 р. — ЗАТ «Альфа-Банк»), спеціаліст кредитно-фінансового управління, спеціаліст управління ризиків, спеціаліст управління цінних паперів, спеціаліст кредитного управління

2000-2001 рр. — АБ «Синтез», начальник управління розвитку банку, начальник кредитного відділу

2001-2004 рр. — АКБ «Київ-Приват» (з 2001 р. — АКБ «ТАС-Комерцбанк»), спеціаліст кредитного департаменту, начальник відділу факторингу, начальник управління факторингу

З 2004 р. працює в комерційному банку «Українська фінансова група». До того як обійняти посаду заступника голови правління банку, очолював департамент активно-пасивних операцій, а також департамент продажу.

За сумісництвом:

2006-2007 рр. — перший віце-президент АТ «Українська фінансова група»

З 2005 р. — керуючий партнер National factor group ltd.

Сім’я: одружений, виховує доньку

Чим пишається: можливістю спілкуватися з цікавими людьми

За що соромно: за те, що іноді марнував час

Життєве кредо: Сherche pas a comprendre (не можу зрозуміти — фр.)

Хобі: література, написав і видав у 2006 р. роман під назвою «Сага про самотність»

Остання прочитана книжка: останнім часом рідко дочитував книжки до кінця

Компанія

АТ «Українська фінансова група» засновано в 1991 р.

Комерційний банк «УФГ» зареєстровано 23 червня 2004 р.

Кількість працівників: загалом у компанії близько 1500, у банку — 180

Річний оборот: щорічний оборот капіталів АТ «Українська фінансова група» — більш ніж 1,5 млрд грн, комерційного банку — 1 млрд грн

Зростання заробітної плати за останні три роки: даних не надано

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар