Секрет фірми

Ефір у шоколаді

Яніна КУДЬ, Фото Романа ДЕВ’ЯТОВА

Влад Ряшин створив компанію з оборотом $100 млн, експортуючи український телепродукт до Росії

В інтерв’ю Контрактам Влад Ряшин, голова спостережної ради компанії «Стар Медіа», розповів про те, що:
1) до роботи на телебаченні його долучили прапорщик і капітан з військового училища
2) на дискотеках можна було заробити більше, ніж на виробництві телепрограм
3) не завжди те, що здається істиною, є нею насправді

Ви в дитинстві чули щось про Теда Тернера?

— У дитинстві?.. Здається, ні. Але я, схоже, здогадався, до чого це ви запитуєте. Якщо говорити про якісь телевізійні авторитети та ідеали, то мене надихали швидше Волт Дісней і брати Ворнери. Їхні біографії, їхня манера вести бізнес, їхні моделі бізнес-процесів... Те, що вони зуміли створити не просто бізнес, а бізнес-імперії, причому з нуля, практично з нічого, само по собі гідне і поваги, і захвату.

Стривайте, ви що, у дитинстві мріяли про власний бізнес?

— Та що ви! У мене було класичне щасливе радянське дитинство. Який бізнес?! Я абсолютно щиро пишався своєю Батьківщиною. Пам’ятаю, ми з хлопцями жваво обговорювали, мовляв, яке щастя, що ми народилися в СРСР, а не, наприклад, в Африці чи Америці й не є (боронь Боже!) неграми. Це був би кошмар!

Якщо серйозно, то я і зараз вважаю, що в ті часи Радянський Союз був найщасливішим місцем на Землі. Хоча б тому, що це була країна моєї юності.

— Люди діляться на дві категорії: одні миготять у телевізорі, інші — біля нього

Про телевізійну кар’єру ви теж не думали?

— Ні. Після восьмого класу вирішив навчатися у Запорізькому технікумі електронних приладів. Начебто непогано склав іспити і був упевнений, що вступив. А коли прийшов дізнатися розклад, то не знайшов свого прізвища у списках. Вирушив до деканату і там з’ясував, що дуже багато абітурієнтів добре склали вступні іспити, тому прохідний бал було підвищено. Кілька людей набрали однакову кількість балів, серед них вибрали кілька зайвих. Ним виявився я! Найсмішніше, що я мешкав в одному під’їзді з директором цього технікуму.

1 вересня довелося проситися назад до школи. А ввечері того самого дня мій батько пішов до сусіда, пояснив йому ситуацію, і мене взяли тридцять першим, хоча в групі мали навчатися тридцять осіб. Проте нам повідомили, що за підсумками першого року одну особу відрахують, оскільки місць все ж таки тридцять. Тоді, в технікумі, я став іншою людиною.

Чому?

— Я багато думав про це. У школі був середняком: так, ні риба ні м’ясо: одна п’ятірка з фізкультури, одна трійка з хімії, решта — четвірки. Нещасливе перше шкільне кохання... Начебто непогані стосунки з хлопцями, але сказати, що я особливо з кимось товаришував, теж не можна. Але з початком студентського життя буквально за кілька місяців зі мною відбулася грандіозна трансформація. І почалося нове життя!

Один із ключових чинників — мотивація. У технікумі звичайна стипендія становила 20 крб, а підвищена — 37 крб 50 коп., тобто майже вдвічі більше. Це було серйозно! Особливо з огляду на те, що на п’ять карбованців можна було з дівчиною в хорошому ресторані посидіти. Я відчув себе людиною, яка почала заробляти гроші власним розумом. Свої гроші! Для мене це було дуже важливо. Крім того, мені було цікаво вчитися. В нас у групі утворилася досить дружна компанія, попри те що дівчата були в дефіциті й, здавалося б, хлопці повинні були активно конкурувати за них, влаштовувати «чоловічі розбірки»... Натомість усі дуже дружили, було душевно. І ця студентська дружба збереглася донині, ми стали один одному кумами і досі підтримуємо стосунки, хоча майже всі хлопці залишилися в Запоріжжі.

Чому ж вас потягнуло в гуманітарії?

— Річ у тому, що паралельно з вивченням інженерних наук я і мої друзі почали займатися творчістю. Я вже казав, що дівчата в технікумі були в дефіциті. Хороших клубів тоді не було. Де знайомитися? Не в бібліотеці ж! Тож ми вирішили організувати низку вечірок — дискотек. Офіційно звернулися до керівництва технікуму, і нам виділили для цього приміщення їдальні. Зібрали якусь апаратуру: підсилювач і колонки знайшли в технікумі, світломузику самі спаяли. Зрештою, ми ж навчалися за спеціальністю радіоапаратобудування! І почали запрошувати на ці заходи групи з педучилища і торгового технікуму, де все навпаки: багато дівчат і немає хлопців.

І, мабуть, спрацювало «сарафанне радіо». Нам почали пропонувати організовувати такі заходи для інших курсів, інших факультетів нашого технікуму. Ми взялися за цю справу, і всі були задоволені. Потім подумали: а чому б не почати заробляти на цьому гроші? Тут саме надійшла пропозиція організувати випускний вечір у школі. З нього почався наш «бізнес».

На другому курсі, як зараз пам’ятаю, до нас прийшов керівник молодіжного кафе-клубу «Штурвал» судноремонтного заводу. Він хотів якось освіжити цей заклад і запросив нас як «резидентів». Ми отримували відсоток від вартості вхідних квитків. Отже  паралельно з технічними науками у моєму житті постійно було щось творче. Я навіть брав участь у студентському театрі естрадних мініатюр, в армії організовував дискотеки в Будинку офіцерів.

Щоправда, після закінчення технікуму спочатку сам хотів стати офіцером і вступив до Мінського військового інженерного училища. Але швидко охолонув до військової служби і через два роки подав рапорт про звільнення. Проте піти з військового ВНЗ було не так просто: перш ніж потрапити на цивілку, довелося півроку прослужити рядовим. Потім навчався у Запорізькому машинобудівному інституті й наприкінці третього курсу раптом відчув, що з мене вже вистачить точних інженерних наук, хочеться творчості. Тому з третього курсу інституту перевівся на другий курс Запорізького університету, факультет романо-германської філології.

Коли і як ви потрапили на телебачення?

— Оскільки півроку в армії я дослужував у дивізіоні забезпечення при військовому училищі, мене залучили до створення кабельного телебачення у військовому містечку. Тож моя перша телекомпанія складалася з трьох осіб: я, прапорщик і капітан.

Коли опинився на цивілці, продовжував ді-джейство, зі своїми хлопцями працював у кафе, ресторанах, на випускних. До речі, непогано заробляли, щоправда, зараз важко згадати, скільки саме. Тоді була епоха купонізації...

Ви хочете сказати, що заробляли мільйони?

— Так, мільйони. У доларах сума була, звісно, скромніша: від ста до трьохсот. Наш основний дохід становили відсотки від продажу вхідних квитків.

Впровадив відрядну систему оплати праці, спеціальні коефіцієнти, які дозволяли прораховувати, хто скільки працював і на яку плату може претендувати. Аналогічна система коефіцієнтів була придумана моїм другом Сергієм Матвієнком, з яким ми донині працюємо разом. Він наприкінці 80-х керував кафе «Юність» — першим справжнім клубом у тому вигляді, в якому вони існують зараз. Дуже модний, у ньому все було правильно: дискотека, бар, хороша кухня, кілька зон для ентертейменту... На ті часи це був шик!

Бандити в епоху купонізації не турбували?

— Та якось Бог милував. Мабуть, ми не ті гроші заробляли, щоб бандити нами цікавилися.

І все ж таки, як ви стали ведучим на телебаченні?

— Якось до клубу, де я працював, зайшли люди, які представляли запорізьку телевізійну компанію «Хортиця». Вони шукали приміщення, де можна було б провести вікторину «Щасливий паспорт». Я взявся за організацію цього заходу, заодно написав для нього сценарій. Їм сподобалося. Потім ми випадково зустрілися напередодні Фестивалю гумору в Запоріжжі. Мені запропонували зробити цикл передач на цю тему — так з’явилося Море сміху. Там, на фестивалі, я познайомився з  талановитим, але сором’язливим хлопцем з Полтави Андрієм Данилком. Він дав мені перше у своєму житті інтерв’ю. Це було і моє перше інтерв’ю як журналіста. Відтоді ми з Андрієм товаришуємо і часто з посмішкою згадуємо нашу першу зустріч...

Незабаром у мене народилася ідея створити музичну телепрограму. Так з’явився Стробоскоп, прообраз Мелорами, що виходив в ефір три роки. У той час я познайомився з артистами Ірою Білик, гуртом «Грін Грей», Кузьмою Скрябіним... Можна сказати, ми починали разом.

Як у ті часи на телебаченні заробляли гроші?

— Гроші?.. Так само, як і зараз, на рекламі. Керівники низки регіональних телекомпаній заснували об’єднання «Уніка ТБ», до якого увійшла і наша телекомпанія «Хортиця». Суть у тому, щоб створити якийсь спільний банк програм й обмінюватися ними. Наш творчий колектив з чотирьох осіб не займався продажем рекламного часу. Але Стробоскоп був затребуваною програмою серед учасників Уніка ТБ. А система була такою: що популярнішою в телекомпанії є програма, то більше інших програм вона може брати зі спільного банку безплатно. Стробоскоп показували у вісімнадцяти обласних центрах.

Працювати на телебаченні було вигідніше, ніж організовувати дискотеки?

— Ми займалися і тим й іншим паралельно. Дискотеки, звісно, були вигіднішими. На них я особисто заробляв близько $100 на місяць. Це було здорово! Працювати на телебаченні мені було просто дуже цікаво, як, власне, і зараз. Крім того, доводилося створювати імідж, працювати на ім’я. Адже люди охочіше приходитимуть на дискотеки, які веде ді-джей, що мелькає на екрані телевізора. Це додатковий стимул, і я це добре розумів.

Пам’ятаю наш перший бартер на телебаченні! Ми розповідали в ефірі про пейджинговий зв’язок і за це отримали від першої пейджингової компанії в місті два пейджери! (Сміється.) Один я, звісно, віддав директору телекомпанії, а другий лишив собі. Тож ми були щасливими власниками двох перших пейджерів у Запоріжжі.

Як виникла ідея переїхати до Києва?

— Це було на 1995-1996 року. Мені стало нудно. Зрозумів, що ми вже виросли з цих штанців, хочеться чогось більшого. Якщо чесно, я взагалі збирався їхати до Москви. Тоді саме призначили Владислава Лістьєва генеральним директором «ОРТ». Чомусь був упевнений, що Влад мене прийме, я йому покажу свої ідеї, він мене зрозуміє і я зможу влаштуватися у «ВИД» або на «ОРТ». А коли його не стало... Я подивився на обличчя нового керівника «ОРТ» і зрозумів, що він мене і не прийме, і не зрозуміє...

Ви зрозуміли це по його обличчю на екрані?

— Так. Побачив його обличчя по телевізору і все зрозумів...

Словом, вийшло те, що вийшло. А невдовзі я дізнався, що в Києві відкривається якийсь телеканал «Інтер», і переконав команду Стробоскопу переїхати до столиці. Сам вирушив напрошуватися на зустрічі й знайомитися з керівництвом.

Ви запросто потрапили на прийом до генерального директора?

— Ні, до генерального не потрапив. Зустрівся з Олександром Синіциним, який був кимось на кшталт програмного директора. Він подивився програму і сказав, що не бачить у ній нічого цікавого, на що я відповів: «Не квапся, давай поговоримо!». Ми спустилися в кафе і просиділи там годину. Просто розмовляли. Я розповідав про якісь свої думки, проекти... І він захопився! Запропонував зняти пілотний випуск програми «Мелорама». Забезпечив нас технікою, найняв за свої гроші квартиру. Я дуже вдячний йому.

Що ж ви йому говорили? Як зуміли вмовити?

— Сам не знаю... Ми просто розмовляли, і в процесі бесіди з’явилися довіра і розуміння. Ці почуття були взаємними. Але після третьої або четвертої програми і його, і наші гроші закінчилися. Потрібно було щось робити. Тоді ми пішли до керівника каналу Олександра Зінченка і знайшли вихід, програма залишилася в ефірі.

Який вихід?

— Знайшли партнера. Витрати на виробництво програми взяв на себе Володимир Орлов, директор компанії «Аіті», що займалася, зокрема, музичним продюсуванням.

Дуже допомогло й те, що я і мої товариші були командою, стояли один за одного горою. І, звісно, опинилися в потрібний час у потрібному місці. Дуже хотіли робити те, що робили, і, мабуть, своїм бажанням «притягли» дійсність.

А 1998 року Мелорама перетворилася на самостійну телевізійно-продюсерську агенцію «Мелорама Продакшн».

Чому вирішили зайнятися продакшном?

— Ось так і працюємо: від клацання до клацання

— У 1998 році стався дефолт. І знову виникли проблеми з грішми. Ми вирішили організувати тур по країні «Мелорама у твоєму місті», щоб просто підтримати імідж програми, а в підсумку проект виявився комерційно успішним. Збирали стадіони, концертні зали, об’їхали всі обласні центри, навіть провели два концерти «Мелорама в Лондоні» для діаспори.

Така діяльність не укладалася в бізнес телевізійного каналу, під неї потрібно було зареєструвати окрему компанію. А оскільки я все це ініціював, акціонери каналу запропонували мені її очолити. Так творці Мелорами стали партнерами й отримали 40% частку на всіх. Я був щасливий! Хоча в успіх підприємства ніхто особливо не вірив. Акціонери розсудили так: «Зможете заробити — чудово! Головне, щоб у нас гроші не просили».

І ви знову почали заробляти на продажу квитків?

— Так. Домовлялися з артистами і вирушали в дорогу, возили з собою декорації. Обов’язково у програму заходу включали прем’єри пісень, організовували інтерв’ю з «несподіваними» запитаннями і нібито несподіваними відповідями. Звісно, у сценарії все було продумано заздалегідь. Словом, проводили акцію з розкручування програми «Мелорама», щоб таким чином підтримати бренд «Інтер». Це була справжня маркетингова кампанія.

Скажіть, у вас було бажання стати генеральним продюсером Інтеру?

— Коли 1998 року Олександр Зінченко пішов у парламент, почався складний період. Два роки поспіль мінялися голови правління каналу. Ця чехарда дуже всіх стомила: постійна невизначеність, зміна правил... Якось ми виходили з кабінету після чергового засідання й один мій приятель запитав: «Коли ти вже станеш головою правління?». Я пожартував у відповідь: «Скоро». А місяців через два-три мені запропонували очолити канал. Впевнений, багато хто думав, що я теж довго не затримаюся, мовляв, хлопчисько, 29 років. Але так сталося, що я очолював канал протягом майже шести років.

Що нового відкрили для себе, коли очолили канал?

— Я спеціалізувався на розважальному мовленні, а тут довелося розбиратися в усьому. Мені це дуже сподобалося і згодом стало в пригоді. Звісно, спочатку на нарадах руки тремтіли. Усяке бувало. Але це була чудова школа. І якби в каналу не змінився власник, я, напевно, працював би на Інтері донині. Це був би інший канал — монстр зі значно більшою капіталізацією! Хоча і зараз, провівши структуризацію, купивши нові активи, Інтер — дуже потужна структура. Я вчасно пішов і безмежно щасливий з цього.

Хто приймав рішення щодо вашого звільнення?

— Я! Хто ж ще?

Чому вирішили піти?

— Тому що розчарувався. Спочатку я сприйняв нових людей, які прийшли з власником, з великою симпатією, але в деяких з них помилився. І обговорив це з Валерієм Хорошковським. Він запропонував мені залишитися і працювати в тій структурі каналу, яку він собі уявляв. Я запропонував зустрічний варіант. Його як власника мій варіант не влаштував. Про що можна далі говорити? Я чесно сказав, що заберу з собою кількох людей. Він попросив мене написати список прізвищ.

Щоб знати, кому шукати заміну?

— Звісно. І щоб обмежити мене цим списком. Але це нормально. Звичайні ділові домовленості.

Які уроки винесли з цього випадку?

— Зрозумів, що ніколи не треба робити поспішних висновків. Необхідно мати витримку. Розібратися, поспостерігати, послухати. Не завжди те, що видається істиною, є нею насправді. Я надто швидко для себе вирішив, що нові люди будуть разом зі мною командою, і розслабився. Надто швидко погодився зі звільненням кількох топ-менеджерів. А команди не вийшло. Що, до речі, згодом зрозумів і сам власник, який привів на канал нових працівників. Тому зараз біля керма інші, набагато професійніші керівники.

Зате в мене тепер новий виток у житті, дуже цікавий етап. Я став набагато вільнішим й отримую більше задоволення від того, чим зараз займаюся.

Водночас пишаюсь тим, що брав участь у будівництві найбільшого медіахолдингу країни. Цей досвід допоміг мені створити «Стар Медіа». Компанію, яка має у своєму активі не лише студійні комплекси в Росії та Україні, а й потужні кадрові, творчі сили. Ми, приміром, тільки цього року плануємо зняти більш ніж 200 годин коротких серіалів і понад 500 годин довгих, більш ніж 50 телевізійних фільмів. Ми вийшли на прокатний ринок, закінчуємо знімати свій перший фільм. Ще три в стадії сценарної та підготовчої роботи. Почали займатися анімацією, хочемо вийти з нею на європейський ринок. Міцно закріпилися з анімацією в Росії, де з успіхом іде «Історія держави Російської» за Карамзіним, озвучена Юрієм Шевчуком.

Три чверті доходів наша компанія отримує на російському ринку, де конкуренція надзвичайно висока. В Україні вона слабша в рази, і почасти це об’єктивно. Російський рекламний ринок набагато більший, тому тамтешній канал, що має 4-5% аудиторії, може собі дозволити вкладати великі суми у виробництво якісного продукту.

З 1 квітня ми почнемо наш фінансовий рік переходом на міжнародні стандарти фінансової звітності й через рік публікуватимемо фінансові звіти. Відповідно до плану річний оборот компанії становитиме $120-140 млн. Хочемо завершити реструктуризацію, стати прозорою компанією. Допускаю, що ми вийдемо на IPO або продамося профільному інвесторові. Можливо, об’єднаємося з кимось із мейджорів. Наша стратегія — мати потужну, постійно зростаючу бібліотеку авторських прав, сильну продакшн-компанію, студійно-виробничі комплекси з усіма щаблями продакшну і постпродакшну в різних жанрах: зйомках теленовел, коротких телевізійних серіалів, телевізійного кіно, прокатного кіно, 3D-анімації.

Досьє

Персона

Владислав Ряшин народився 12 липня 1970 р. у Запоріжжі

Освіта: закінчив Запорізький державний університет, факультет романо-германської філології, спеціальність — англійська мова

Ким пишається: донькою

За що соромно: за поки що відсутність сина

Життєве кредо: формуй позитив

Хобі: футбол, шахи

Остання прочитана книжка: Йоахім Фест «Злет і падіння Третього рейху»

Кар’єра

З 1993 р. — ведучий програми «Стробоскоп» комерційної телекомпанії «Хортиця» (Запоріжжя);

З 1996 по 2000 р. — ведучий програми «Мелорама» на телеканалі «Інтер»;

З 1998 по 1999 р. — директор телевізійно-продюсерської агенції «Мелорама»;

З 1999 по 2006 р. — генеральний продюсер телеканалу «Інтер»;

З 2006 р. — голова спостережної ради групи компаній «Стар Медіа».

Продюсував: довгі серіали — «Ангел-хранитель», «Сестри по крові», «Затьмарення», «Рідні люди», «Мій жаркий лід» та ін.; короткі серіали — «Смерть шпигунам», «Врятуйте наші душі», «Загін», «Стрибок Росомахи», «Секунда до...», «Хороші хлопці»; телевізійні фільми «Рік золотої рибки», «Ситуація 202», «Уроки зваблювання», «Третій зайвий», «Фото моєї дівчини», «Презумпція вини», «Антиснайпер» та ін.; телевізійний проект «Танці з зірками» та ін.

Компанія

Компанія «Стар Медіа» утворена 2006 р.

Займається виробництвом і дистрибуцією теленовел, коротких телевізійних серіалів, телевізійного і прокатного кіно, 3D-анімації та телевізійних програм.

Кількість працівників: даних не надано

Обороти за останні три роки: щорічне зростання 50%

Зростання заробітної плати за останні три роки: даних не надано 

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар