Правила цегельного руху

Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК

Будівельна лихоманка дає карт-бланш розвитку суміжного бізнесу.

Країна переживає будівельний бум. Дані Мінекономіки свідчать, що за сім місяців 2004 року приріст загального обсягу будівельних робіт в Україні становив 26,4%. Виробництво керамічної цегли зростало скромніше — плюс 11,2% за аналогічний період. Враховуючи стрімкий розвиток будівництва в країні, а також ціни на цеглу в Польщі та Угорщині ($500-1000 за тисячу штук), Контракти з’ясували, що інвестиції в цегельне виробництво виглядають вельми перспективно. Треба лише отримати ліцензію на освоєння глиноземного родовища, «підняти» цегельний завод і... домовитися з місцевою владою.

З брудного аркуша

Практика свідчить, що вкладатись у реконструкцію старих підприємств вигідніше, ніж будувати нові. Відновлення старого цегельного заводу дозволяє оминути цілий букет бюрократичних процедур: відведення землі, отримання технічних дозволів на інженерні комунікації тощо. Зазвичай найдешевші варіанти модернізації цегельних заводів не перевищують 4-5 млн грн. Хоча є в Україні й об’єкти (на кшталт руїн Городоцького заводу у Львівській області), ціна відновлення яких сягає кількох десятків мільйонів доларів — чимало підприємств з виробничою потужністю 60 млн цеглин на рік було «порізано на брухт» за податкові борги.

Окрім стану основних фондів обсяг реанімаційних інвестицій залежить також від виробничого потенціалу того чи іншого підприємства. Завідувач лабораторії кераміки ЛьвівНДІпроекту Олег Шкарлінський радить вкладникам чітко уявляти оптимальну модель виробництва, передусім — визначати розрахункову потужність цегельних заводів. Адже цей показник не лише впливає на собівартість та якість продукції, а й, своєю чергою, є втіленням амбіцій інвестора. Так, якщо йдеться про орієнтацію підприємства на районний ринок, то достатньо підняти цегельний завод річної виробничої потужності від 5 до 10 млн штук. Натомість приціл на обласний масштаб потребуватиме інвестицій у 30-60-мільйонник.

Головний інженер Львівської асоціації будматеріалів Микола Савчихін вважає, що бізнес-ставка на дрібні цегельні заводи (річною потужністю до 1 млн штук) не є виправданою, оскільки незалежно від обсягів виробництва підприємство має нести суттєві витрати на під’єднання до мереж газо- та водопостачання, ліній електропередач тощо. За підрахунками експерта, «оптимальне підприємство повинне орієнтуватися на випуск 20 млн штук цегли на рік». Підрахунки близькі до дійсності, адже в Україні практично відсутнє географічне позиціювання цегельних заводів: через наявний дефіцит київські замовники женуть машини на Галичину, що автоматично здорожує цеглу на 10-15%. Утім, відстань до кінцевого споживача стане визначальним чинником для виробників цегли не раніше, ніж відбудеться насичення ринку.

Від кар’єру до кар’єри

Розгортати виробництво цегли вигідніше біля родовищ сировини (її питома вага в кінцевій собівартості — 15%), адже в такому випадку власника не обтяжуватимуть зайві транспортні витрати. На Заході, до речі, широко практикують відпрацювання кар’єру «до дна» з подальшою передислокацією підприємства на нове родовище глини. В Україні пошуки і відведення глиняних копалин нагадують боротьбу за золотоносні жили (до якої краще готуватися заздалегідь).

Найцінніші глини (з яких продукують, зокрема, вогнетривку цеглу) залягають у Донбаському щиті. В Західній Україні найбільші сировинні поклади є на Закарпатті — там, як кажуть обізнані люди, «де не копнеш — всюди глина». Перспективна гряда проходить через Яворів, Городок, Судову Вишню, Самбір, Дрогобич (Львівщина). Втім, цегельні заводи Львова стають через відсутність сировини: її завезення бодай за 30 км робить виробництво нерентабельним.

Трапляються випадки, коли нові власники викуповували підприємства без прив’язки до кар’єрів (або з прив’язкою до неякісної сировини) і через це несли серйозні збитки. Наприклад, Новороздільський завод (Львівська область), що працював на кар’єрних розробках колись потужного державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», після зупинки ДГХП залишився без сировини — довелося домовлятися про закупівлю глини з сусідами-конкурентами.

Вхідні бар’єри

Проблема грамотної дислокації цегельного виробництва ускладнюється тим, що геологи майже не проводять планових пошуків нових родовищ глини. Таким чином, боротися за давно розвідане українським виробникам доводиться насамперед з місцевою громадою (яка зазвичай протидіє відведенню землі під кар’єр). Іноді процес набуває особливого драматизму. Директор Солонського цегельного заводу Анатолій Ліхицький розповів Контрактам, як дрібні землевласники лишили «не при справах» сили, зацікавлені в експорті 200 тис. т глини до Канади.

Ліцензія від Держкомітету з природних ресурсів — путівка в цегельний бізнес. Теоретично отримати дозвіл на експлуатацію кар’єру можна лише за умови, що його сировинних запасів вистачить на 20 років (орієнтовно близько 100 млн кубометрів глини). Зважаючи, що на випалення тисячі штук цегли потрібно 2,5 куба глини, а збільшена з 1 січня 2004 року плата за користування надрами становить 1 грн за кубометр, можна дійти висновку, що освоєння глиняних родовищ — справа перспективна, але важка на підйом.

Головний геолог ДП НАК «Надра України» Михайло Решко переконує, що проблем з отриманням ліцензії зазвичай не виникає: на рівні областей підрозділи Держкомітету готують, візують у Києві й активно видають усі необхідні дозволи. «Лише на Львівщині розвіданих і нерозвіданих кар’єрів вистачить для сотні підприємств», — рекламує ліцензійні можливості держави Решко.

Складніше передбачити реакцію на появу нових гравців з боку конкурентів. Звісна річ, цегельний бізнес не потребує тісних зв’язків на Банковій (принаймні в заводи вкладаються як середняки, так і крупні бізнесмени), що дає підстави говорити про відносно низькі політичні ризики інвестицій. Проте деякі чиновники все ж не радять конкурувати за кар’єри та споживачів з Роздільським цегельним заводом і відправляти 80% продукції на Київ, не маючи представництва у ВР. Або, наприклад, з Городоцьким цегельним підприємством, відносини якого із Західною регіональною митницею цілком ділові.

Загалом технологія відкриття цегельні традиційна. Головне — порозуміння з райдержадміністрацією, все інше — додасться. Ліхицький, до речі, запевняє, що «виконавча влада не ставить палиці в колеса, оскільки місцеві чиновники повинні регулярно звітувати про податкові надходження, а отже, зацікавлені у збільшенні обсягів виробництва на своїх територіях».

Міокард технології

За бажання, можна дібрати десятки індивідуальних варіантів комплектації цегельного підприємства, але серцем і детермінантою потужності заводу є піч. Печі, звісно, бувають різні.

Кільцеву піч будують, маючи на меті здешевлення її експлуатації та використання дешевої ручної праці. Вона не дає такої якості випалу, як керовані тунельні печі, здатні забезпечити безперервну технологію виробництва. Хоча, як помітив Шкарлинський, вже є сучасні модифікації кільцевих печей зі знімним склепінням, які не потребують додаткового обладнання (вагонеток, колії та штовхачів).

Спорудження печі, яка щороку випалюватиме 12 млн штук цегли, потребує 50 тис. штук вогнетривкої та 200 тис. штук звичайної цегли. Плюс робота — піч коштуватиме до 1,5 млн грн. Однак можна піти й імпортним шляхом — завезти готову піч із жаростійкого бетону в комплекті з іншим обладнанням. Оснащення заводу коштуватиме в такому разі понад EUR5 млн.

Наступна фундаментальна споруда будь-якого цегельного підприємства — сушарка. Тут альтернативи майже немає — тунельна або камерна. Савчихін згадує, що раніше перевагу віддавали простішій у механізації тунельній сушарці. Виробничий комплекс виглядає масштабно: навколо печі 12-мільйонника викопували понад 20 тунелів (з розрахунку на 1 млн 200 тисяч штук цегли). В кожен тунель «заправляли» по 20 вагонеток і ще 50-70 вагонеток тримали в запасі. Коштував тунельний комплекс від 2 до 2,5 млн грн.

Зараз, коли вітчизняні технології дозволяють застосовувати камерні сушарки, вагонетки, що виходили з ладу раз у п’ятирічку і коштували 1 тис. грн за штуку, швидше за все, починуть у Бозі. Камерні сушарки потребують тільки рамки (ціна однієї — 12 грн), але — на 20% більше, ніж потребували тунельні.

Особливий погляд щодо сушарок у Шкарлинського. Експерт вважає, що найкращими є так звані прохідні сушарки (обладнані системою вентиляторів), які коштують 1,7 млн грн і дозволяють виробляти близько 30 млн цегли на рік.

Гроші з повітря

Фахівці переконують, що попит на комплектацію цегельного заводу цілком задовольняється пропозицією на вторинному ринку вітчизняного та російського обладнання. Зазвичай ціни «секонд хенд» утричі нижчі за ціни на нове обладнання. Проте, як стверджує директор МД-Техно Олександр Мархайчук, «підприємці все більше дивляться на Захід».

Зокрема, на Німеччину, яка останнім часом активно розпродує 10-річні заводи, здатні пропрацювати ще 15-20 років. Ціна на таке обладнання, включаючи розмитнення, не перевищує EUR1 млн. Для порівняння: повний комплект нової вітчизняної техніки для цегельного виробництва коштує понад EUR 2,4 млн.

Термін окупності інвестицій у цегельний завод не останньою чергою залежить від марки цегли, а марка — від сировини, технології та обладнання. Експерти ЛьвівНДІпроекту наголошують, що повнотіла цегла (яка раніше переважала на ринку) зараз фактично неконкурентоспроможна — її виробництво потребує великих енергозатрат. Крім цього, якщо на 1 тис. штук порожнистої цегли потрібно 2,2 т глини, то на випалення повнотілої — 4 т (при цьому теплоізоляційні характеристики останньої гірші). Відповідно завод, що торгує порожнистою цеглою, перетворює половину повітря, що в ній міститься, на гроші.

---

Ефективність капіталовкладень у виробництво керамічної цегли*

Річний обсяг виробництва, млн штук	Термін підготовкивиробництва, міс.	Обсяг капіталовкладень,тис. грн	Термін окупності,міс.	Річна норма доходу,тис. грн	Технологічнерішення
Від 3 до 10	Від 9 до 12	Від 4000	Від 48	Від 1400,0	Сушарки камерні, пічка
		до 10 000	до 32	до 4 000,0	зі знімним склепінням
Від 10 до 25	Від 12 до 18	Від 10 000	Від 36	Від 3500,0	Сушарки камерні, пічка
		до 15 000	до 24	до 8500,0	тунельна
Від 30 до 60	Від 18 до 36	Від 15 000	Від 24	Від 10 500,0	Сушарки тунельні
		до 35 000	до 18	до 21 000,0	для кліток. Блок пічок

*Розрахунок щодо експлуатації нового обладнання виробництва країн СНД

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар