Два полюси ядерної істини

Дмитро КРАПИВЕНКО

Сьогодні у Франції три чверті електроенергії має атомне походження, у Німеччині — близько третини. При цьому французи плекають свої АЕС як рятівниць від нафтових криз, а німці взяли курс на цілковиту ліквідацію екологічно небезпечної галузі.

Авантюрний роман з ураном

Свій мирний атом Франція отримала наприкінці шістдесятих років минулого століття завдяки своїм традиційно теплим відносинам із СРСР та нестандартним, «позанатівським» взаєминам із Вашингтоном. У ті часи радянське Міністерство середнього машинобудування запропонувало країнам, що приєдналися до угоди про нерозповсюдження ядерної зброї, продавати уран і надавати послуги щодо його збагачення. Така щедрість Кремля не могла не турбувати США, і вони терміново запровадили 115% ввізного мита на ядерне паливо з «імперії зла», намагаючись схилити до цього своїх союзників по Північно-Атлантичному альянсу. Французи на правах союзників за вигідною ціною придбали у Штатів кілька реакторів та технології видобутку електроенергії з них і водночас не відмовилися від уранових контрактів з Країною Рад.

По-справжньому переваги АЕС Париж оцінив під час енергетичної кризи 1973 року. Франція не могла й надалі залишатися залежною від арабської нафти. Почалася розробка альтернативної енергетичної програми: було вирішено до 1980 троку побудувати півсотні атомних станцій. А поки АЕС будувалися, запрацювала національна програма заощадження енергоресурсів. Головним енергоконтролером країни тоді був Жан Сірота — жорсткий адміністратор, що мав рейтинг, якому могли позаздрити публічні політики. 1976 року він очолює державну корпорацію COGEMA, під дахом якої гуртувалася ядерна галузь Франції.

Енергетична незалежність шляхом розвитку атомної енергетики — ця теза була частиною державної ідеології Франції кінця ХХ століття, і речником її довгий час був Жан Сірота. Проблему палива французи вирішили по-господарськи: відпрацьований уран звозиться на спеціальні репроцесингові підприємства, на яких відновлюється паливо. За мирним атомом французькі спецслужби стежили не менш пильно, аніж за ядерною зброєю: обіг урану в країні був великою таємницею.

Першим грізним попередженням мирного атома стала аварія на АЕС в американському штаті Пенсильванія 1978 р. — відтоді США на 20 років відмовилися від будівництва атомних станцій. У професійних колах і поза ними почалася дискусія: чи така вже безпечна наймолодша галузь енергетики? Після Чорнобильської катастрофи сумнівів стало ще більше. Але Франція від АЕС не відмовляється. Сьогодні у країні функціонує 59 реакторів, у галузь інвестовано понад $160 млрд. На користь атомної енергетики Париж ліквідував власну вугільну галузь (Контракти, № 22).

Однак з часом тиск на французьку владу з боку лівих та «зелених» посилювався. Кілька років тому на посаді голови COGEMA Жана Сіроту замінила Анн Ловержон, яка відразу ж розгорнула масштабну PR-кампанію на захист атомної енергетики. В офісі державної корпорації стали частіше з’являтися журналісти, лідери «зелених» почали відвідувати круглі столи та семінари COGEMA. Школярські та студентські екскурсії на АЕС узвичаїлися. Головні акценти «атомної мадам»: АЕС під контролем, безпека понад усе. Для більшої переконливості Ловержон навіть погодилася виставити на фондовий ринок 5% акцій компанії.

Однак «зелені» не відповіли Ловержон взаємністю. Торік активісти радикальних екологічних організацій захопили машину з радіоактивними відходами, щоб переконати громадськість, що влада недостатньо пильнує небезпечне «сміття». Та й у AREVA (після реформи і злиття ще з кількома компаніями національний ядерний концерн COGEMA перейменували) почалися збитки та скандали зі звітністю щодо утилізації відходів. Виникла проблема старіння енергоблоків, побудованих у 70-х роках, — щоб замінити їх на нові потрібно вдвічі більше коштів, аніж свого часу було витрачено на їх конструювання. Та й після 11 вересня 2001 року значно зросли витрати на охорону АЕС від імовірних терористичних атак. Можливо, мадам Ловержон була б змушена подати у відставку і Франція почала б активно шукати альтернативу атомній енергетиці, якби не розпочалася війна в Іраку і не підскочили ціни на нафту — Франція вкотре переконалася у правильності історичного вибору на користь АЕС. Самі ж французи до вітчизняної атомної енергетики ставляться неоднозначно: за даними опитувань компанії IPSOS, близько 70% громадян республіки позитивно ставляться до АЕС, водночас 56% опитаних цілком припускають можливість аварій, які за масштабами не поступатимуться Чорнобильській.

Капітуляція АЕС

Німеччина свого часу також будувала свою енергетику всупереч волі США: у 70-х попри численні запечення Вашингтона ФРН підписала масштабний контракт з СРСР на постачання газу. Вагомою складовою німецької енергетичної галузі є ТЕС, і хоча нині не всі вони працюють на газу, саме цьому енергоносію в Берліні віддають перевагу. Німецькі економісти і «зелені» наполягають на тому, що блакитне паливо є одним з екологічно найчистіших. Сьогодні коефіціент корисної дії теплових станцій у Німеччині вельми високий — близько 50%.

А ось з атомними станціями Берлін вирішив покінчити. 2001 року «червоно-зелена» коаліція в бундестазі таки змогла пролобіювати рішення про відмову від атомної енергетики. Коли ухвалювалося відповідне рішення, спершу йшлося про 15-річний термін закриття реакторів. Потім з’явився термін 20 років. Деякі аналітики нині припускають, що для розв’язання такої проблеми потрібно щонайменше 35 років. Німецькі праві обіцяють, що коли візьмуть гору в парламенті, то докладуть якнайбільше зусиль, щоб припинити дію легковажних рішень «червоно-зелених».

Ліквідувати 20 енергоблоків, які забезпечують країну електрикою більш як на 30%, — завдання складне. Екологічні аргументи зрозумілі: ніхто не може гарантувати безпеку АЕС — навіть на найнадійніших японських станціях трапляються аварії. Заводи з утилізації відпрацьованого урану — найбільша загроза для довкілля. Реактор не perpetum mobile, і з часом його треба «глушити». Що лишиться на його місці? Пустка! Але не можна ігнорувати економічних міркувань: чи не потрапить після закриття усіх своїх АЕС нині енергетично самостійна країна в залежність від інших, менш екологічно стурбованих країн. Розробники «антиатомної» програми запевняють, що не потрапить: збільшиться питома вага теплових станцій, більше уваги приділятиметься видобутку електроенергії з відновлюваних джерел (вітрові станції, сонячні батареї тощо). Побутує думка, що консолідація зусиль довкола пошуку альтернатив атому стане поштовхом для інноваційних процесів, пошуку нових технологій в енергетиці та суміжних галузях, що загалом позитивно вплине на національну економіку.

Першим практичним кроком втілення антиатомної програми в Німеччині стало закриття торік найбільшої у країні АЕС «Штаде» у Нижній Саксонії: реактори станції зразка 1972 року потужністю 660 МВт було зупинено. На сьогодні у ФРН навічно замовкли вже дві атомні станції.

У своєму прагненні позбутися атомної енергетики Німеччина не є самотньою. Приклад має намір наслідувати Бельгія — 60% електрики у країні дають АЕС, однак це не стало на заваді «зеленій» більшості в бельгійському парламенті ухвалити рішення про зупинення всіх реакторів у країні до 2025 року. Подібні наміри висловлювали й тайванські політики. Своє «ні» атомній енергетиці вже сказали Швеція, Данія та Австрія. Однак не бракує і послідовників французького шляху: у США віднедавна працює програма відновлення свого часу законсервованих енергоблоків, робить ставку на ядерну енергетику Іран, запускає нові реактори Україна.

---

Атомна конверсія

У США майже десять років працює програма «Мегатони у мегавати», спрямована на закупівлю урану з утилізованих російських ядерних ракет, подальше його збіднення і перетворення на паливо для АЕС. Ідея у Вашингтона з’явилася у 90-х, коли американські чиновники були серйозно занепокоєні можливістю потрапляння російського збагаченого урана на чорний ринок або просто до країн третього світу, що займають ворожу позицію до США. Так розпочалася програма «Мегатони у мегавати», вартість якої становить $12 млрд. На сьогоднішній день американці вже отримали уран із 8 тис. знищених боєголовок. І зараз уже 10% електроенергії у США має «конверсійне» російське походження. До 2013 року американський енергоринок має прийняти до себе на переробку збагачений уран з 20 тис. боєголовок, що відповідає 500 т збройного урану.

Український акцент

Альтернатива на папері

За прогнозами аналітиків Центру Разумкова, протягом найближчих 20 років українська економіка залишатиметься енергодефіцитною, щорічна потреба імпорту паливно-енергетичних ресурсів становитиме 110-140 т умовного палива. Зараз Україна забезпечує себе енергоресурсами. Половину української електроенергії виробляють атомні станції. Після закриття Чорнобильської АЕС на двох вітчизняних станціях — Рівненській та Хмельницькій — активізувалися роботи з добудови реакторів. 9 серпня цього року на Хмельницькій АЕС було запущено енергоблок потужністю 1000 МВт, здатний виробляти 6,3 млрд кВт на рік.

З певною умовністю можна сказати, що Україна повторює французький шлях. Утім є одна суттєва відмінність: попри свою «прив’язаність» до мирного атома, Франція дбає і про отримання енергії з відновлюваних джерел. Як заявляють нині французькі політики, до 2010 року щонайменше 20% електроенергії у країні матиме «альтернативне» походження — із сонячних батарей, «вітряків», приливних станцій. На ці програми у Франції та й загалом у ЄС виділяється чимало коштів. В Україні також є урядова Комплексна програма енергозбереження, ухваленна 1996 року, і Закон 2001 року «Про альтернативні джерела енергії», але реальної фінансової підтримки чи то податкових преференцій українські «альтернативники» не мають. Країнам Євросоюзу знадобилося 20 років, щоб зменшити вартість вітрової енергії з 40 до 5 центів за кВт-годину — на це пішли мільйони субсидій. Альтернативна енергетика ЄС зараз тільки виходить на рентабельні показники, в Україні ж енергетична диверсифікація здебільшого залишається на папері.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар