Airbus набирає висоту

Віталій МУХІН

«Наздоженемо Америку!» — цей лозунг відповідав корпоративному духу європейської авіабудівної компанії Airbus у 1960-х роках. Сьогодні вже американцям доводиться наздоганяти Airbus, яка обійшла навіть Boeing.

Важке дитинство

У повоєнній авіації домінували американці. Європейські виробники авіаційної техніки рік за роком здавали позиції. У середині 1960-х років Старий Світ вирішив узяти реванш: створюється корпорація Airbus — франко-британський проект, до якого згодом приєдналася Німеччина. Менеджмент Airbus формувався з досвідчених технарів і кадрових управлінців з Німеччини, Франції й Англії. Так, наприклад, на посаду голови ради директорів Deutsche Airbus Франц-Йозеф Штраус прийшов з крісла прем’єр-міністра федеральної землі Баварія. Саме він свого часу переконав керівництво Lufthansa услід за Air France розмістити замовлення на літаки виробництва Airbus A300. Француз Роже Бетей міг суміщати обов’язки виконавчого директора з конструкторською діяльністю. Саме він запропонував зменшити діаметр поперечного перерізу фюзеляжу першої моделі Airbus А300 до 5,64 м і трохи підняти підлогу пасажирського салону. Завдяки цьому ноу-хау літаки Airbus змогли рентабельно перевозити велику кількість вантажів.

Формально Airbus було засновано лише 18 грудня 1970 року як «Товариство з економічних інтересів» (Groupement d’Interet Economique, GIE). Офіційній реєстрації концерну передували кілька раундів переговорів між європейськими авіабудівниками і презентація літака на авіасалоні в Ле Бурже 1969 року. Головний офіс Airbus спочатку розміщувався в Парижі, з січня 1974-го — в Тулузі.

1971 року до консорціуму увійшла іспанська CASA, а в січні 1979-го — British Aerospace (зараз BAE SYSTEMS). Крім того, в рамках GIE можна було об’єднуватися з фірмами, які беруть участь лише в окремих програмах. Так було наприкінці 1970 року з нідерландською фірмою Fokker і з бельгійською Bellairbus 1979-го.

Першим дітищем пан’європейського концерну став літак А300. Конструктори бачили його як авіалайнер на 300 місць із двома новими двигунами RB207 виробництва Rolls-Royce. Однак проект ледве не загинув у зародку, тому що, водночас вівши переговори з Airbus, Rolls-Royce пропонував американській фірмі Lockheed двигуни RB211 для її нового широкофюзеляжного тридвигунного літака L-1011 ThreeStar. Пропозиція могла призвести до закриття програми А300, оскільки до цього відсутність відповідної двигунної установки стримувала створення L-1011 — прямого конкурента А300.

Програму Airbus врятувало несподіване з’ясування однієї обставини. Авіакомпаніям США для їхніх міжконтинентальних маршрутів потрібен був тридвигунний авіалайнер, який вміщає 300 і більше пасажирів. При цьому перевізники з інших регіонів світу, зокрема з Європи, відчували потребу в широкофюзеляжному дводвигунному літакові приблизно на 250 місць. Зменшення розмірності літака давало змогу відмовитися від потужніших, але абсолютно нових і невипробуваних двигунів, а замість них використовувати модернізований варіант уже перевіреної в експлуатації силової установки. У результаті для А300 було обрано двигуни CF6-50 виробництва General Electric, які вже стояли на літаку DC10 фірми McDonnell-Douglas.

Тривожне отроцтво

У жовтні 1972 року відбувся перший політ нового А300. Спочатку авіакомпанії зацікавились європейським новачком. Першим замовником нового літака в листопаді 1971 року стала Air France, яка розмістила шість твердих замовлень з опціоном ще на шість літаків. Потім, у травні 1973 року, було підписано контракт з Lufthansa, який передбачав три твердих замовлення і опціон на чотири літаки. Третім і першим неєвропейським замовником консорціуму у вересні 1974 року стала корейська компанія Korean Air.

Але гучного й успішного старту не було. Першими замовниками Airbus стали компанії, які стикнулися з проблемою оновлення авіапарку. До того ж у французької Air France і німецької Lufthansa були підстави довіряти землякам. Але масового попиту на А300 на початку 1970-х років не спостерігалося. Головною перешкодою виходу Airbus на світовий ринок магістральних літаків була відсутність довіри до його машин. Більшість авіакомпаній були замовниками трьох найбільших авіабудівних фірм з Північної Америки. Природно, вони прагнули зберегти лояльність до своїх давніх партнерів, техніка яких до того часу мала непогану ринкову репутацію.

Протягом 16 місяців не вдалося продати жодного літака, жоден опціон не було переведено у тверде замовлення. Порятунком для Airbus став конкурс однієї з найбільших американських авіакомпаній Eastern Airlines. Там А300 став переможцем, і 2 травня 1977 року в Тулузі президент Eastern Airlines Френк Борман оголосив про своє рішення взяти в лізинг чотири А300В4 (варіант А300В2 зі збільшеною дальністю польоту). А трохи раніше замовником Airbus Industry стала тайська компанія Thai Airways International. Ці дві події перервали мертвий сезон у житті консорціуму і поклали початок новій хвилі замовлень. Впродовж 1979 року консорціум отримав 133 твердих замовлення. Через 10 років після старту програми А300 його частка на ринку становила 26% у доларовому еквіваленті. До кінця 1979 року в Airbus Industry було розміщено 256 замовлень від 32 компаній, 14 перевізників експлуатували 81 літак Airbus.

Бойова юність

У липні 1978 року почалася реалізація програми А310 — нової моделі Airbus. До цього пан’європейський авіаконцерн був фірмою «одного літака». Він не міг, як це впродовж багатьох років практикували американські літакобудівники, запропонувати авіакомпаніям сімейство літаків, експлуатація якого має безліч переваг. Для таких масштабних проектів бракувало коштів. Запуск програми А310 ясно показав, що Airbus і авіапромисловість Західної Європи вирішили всерйоз поборотися із заокеанськими конкурентами.

У березні 1984 року консорціум приступив до реалізації програми А320 (розвиток проекту SA). До цього часу на майбутній літак вже було отримано замовлення від Air France (червень 1981 року) і British Caledonian (жовтень 1983 року), а також від авіакомпаній Adria Airways, Air Inter. Світова економічна криза кінця 1970 — початку 1980-х років багато в чому сприяла комерційному успіхові нового лайнера, виробництво якого почалося в самий розпал кризи. Таким чином, на ринку літак з’явився. Коли після економічного спаду почалася хвиля заміни старіючих літаків — попит знову став зростати.

До кінця 1984-го, через 15 років після початку програми А300, Airbus Industry зумів повністю відновити втрачені позиції європейського літакобудування, отримавши 414 твердих замовлень від 50 компаній. Вже 44 авіакомпанії експлуатували 282 надійних і рентабельних літаків Airbus.

Сімнадцять років знадобилося консорціуму на те, щоб у березні 1986 року досягти позначки у 500 замовлень, розміщених 55 компаніями. Ще 500 замовлень Airbus Industry отримав протягом трьох подальших років і, таким чином, у квітні 1989-го досяг позначки в 1000 замовлень від 77 компаній. У березні 1996 року було досягнуто чисельність у 2000 замовлень від 123 компаній. Через два з половиною роки (у вересні 1998-го) було пройдено рубіж у 3000 замовлень (155 компаній-замовників).

Створивши цілу низку сучасних авіалайнерів — від 107-місного вузькофюзеляжного А318 до 380-місного наддалекомагістрального широкофюзеляжного А340 — Airbus Industry почала роботу над абсолютно новим 555-місним літаком, введення в експлуатацію якого очікується 2006 року.

Забезпечена старість?

2001 року Airbus акціонувався, водночас завершивши внутрішні перетворення з оптимізації усіх видів діяльності для організації ще ефективнішого управління й оперативності, а також посилення контролю над витратами.

Після теракту 11 вересня 2001-го і різкого спаду авіаперевезень корпорація змогла запропонувати літаки за конкурентними цінами. З цим пов’язують зростання компанії під час кризи 2001-2003 років.

2003 року Airbus обійшов Boeing на тендері, який проводила англійська авіакомпанія EasyJet. «Англійка» зрадила свого давнього постачальника, уклавши контракт з Airbus на постачання 120 лайнерів А319. Вартість контракту значна — 4 млрд фунтів стерлінгів. За оцінками експертів, надані Airbus знижки становили до 45% каталожної ціни літаків.

До кінця 2001 року Airbus контролювала 53% світового ринку літакобудування в літаковому обчисленні і 61% — у грошовому еквіваленті. 2003-го вперше у своїй історії Airbus поставила більше літаків, ніж її американський конкурент Boeing. І в найближчі три роки, за прогнозами фахівців, рентабельність компанії зростатиме. Один з останніх успіхів Airbus — контракт з Etihad Airways, який передбачає подальше придбання авіакомпанією 24 літаків А330, А340 і А380 з 12 опціонами на суму $7 млрд. А до 2006 року літакобудівники збираються збільшити обсяги виробництва літаків основних моделей на 50%. Для цього компанія планує створити 1 тис. нових робочих місць. Аналітики розділяють оптимізм менеджменту Airbus — після трьох років галузевої кризи і подальшого економічного оздоровлення попит на літаки має зрости.

---

Довідка

Компанія Airbus належить чотирьом провідним європейським авіавиробникам: по 37,9% мають французька Aerospatiale Matra і німецька DaimlerChrysler Aerospaсe Airbus GmbH, 20% — British Аerospace і 4,2% — іспанська CASA.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар