Надбання невизнаної республіки

Дмитро КРАПИВЕНКО, Олег КРАСНІКОВ

Молдавський металургійний завод — один з небагатьох промислових активів Придністровської республіки. Незалежне від Кишинева підприємство завжди тяжіло до України — тут сировина, а віднедавна — і власники заводу.

Металургійний «курорт»

Бажаючих поміняти холодний Сибір чи Урал на теплу Рибницю 1985 року було чимало — нехай не гігант (виробнича потужність 1 млн т нерафінованої сталі та 960 тис. т прокату на рік), не ударне будівництво п’ятирічки, але все-таки сучасне підприємство у сонячній республіці, і для кар’єри місце непогане. На Молдавський металургійний прийняли 900 фахівців з Магнітки, Череповця, Караганди і українських меткомбінатів. Учені, зокрема працівники донецьких і дніпропетровських НДІ, спроектували доволі «просунуте» як на ті часи підприємство: електропічі, технологія «піч-ківш», установки безперервного лиття заготівок. Радянські чиновники відводили новому заводу доволі скромну роль: забезпечувати арматурою, кутниками й катанкою Молдавію і південні регіони України.

Старт молдавської «кузні» був невдалим: 1985 року завод випустив лише 205 тис. т металу за збитків у 23 млн крб. Майже одразу було проведено реконструкцію, і вже 1987 року підприємство випустило 680 тис. т і вибралося зі збитків. Керівництво Молдавського металургійного скоро відчуло смак в експортному постачанні і почалося відвантаження за кордон катанки і малої арматури. Під «завісу» Союзу, 1991 року, колектив заводу отримав державну премію.

Але радощів від премії було небагато: сировина й енергоносії опинилися за кордоном, вчорашні друзі — Криворіжсталь, Єнакіївський меткомбінат й інші — стали конкурентами. Та й у республіці неспокійно — самопроголошена Придністровська Молдавська республіка (ПМР) вела війну з Молдавією. Беззмінний директор Молдавського металургійного Анатолій Белітченко бере сторону сепаратистів — заводська багатотиражка «Рибницький металург» стає бойовим листком придністровців, а сам завод — надбанням республіки: у різні часи підприємство забезпечувало від 30 до 50% податкових надходжень до бюджету ПМР.

Проти лому немає прийому

Дев’яності не ознаменувалися на Молдавському металургійному заводі затяжною депресією: максимальне падіння виробництва сталося 1993 року і становило 14%, тоді як російські й українські меткомбінати втрачали до 50%. У крихітному Придністров’ї споживання сталі мізерне, завод майже всю свою продукцію відправляє на експорт — до СНД, ЄС, країн третього світу. Молдавському метзаводу складно змагатися зі своїми найближчими конкурентами — російськими й українськими підприємствами, які працюють на дешевших енергоносіях. На думку топ-менеджерів підприємства, в умовах РФ завод отримував би додатковий прибуток $32 млн, в Україні — $15 млн. Придністровські металурги намагаються вигравати на інноваціях. На заводі вже понад десять років триває перманентна реконструкція і модернізація, що дозволило вчетверо скоротити тривалість плавлення, втричі — використання графітованих електродів, і вдев’ятеро підвищити стійкість футерування сталерозливального ковша. Інновації не залишилися непоміченими — 1995 року підприємство отримало сертифікат ISO EN BS DI №‑9002:94.

Але з хронічними проблемами — боргами із зарплати і за енергоносії, перебоями з постачанням металобрухту з України — підприємство не в змозі справитися самостійно. 1997 року придністровський уряд вирішує приватизувати завод, точніше, віддати його за борги російському постачальнику газу — компанії «Ітера». Росіянам дістається 75% акцій Молдавського металургійного заводу.

«Ітера» володіла підприємством сім років. За цей час компанія вклала в нього понад $100 млн. Як тепер кажуть менеджери «Ітери», великого прибутку завод не приносив, і тому «Ітера» вирішила позбутися непрофільного активу. Можливо, терпіння росіян вичерпалося внаслідок значного погіршення постачання Молдавського металургійного заводу брухтом у першій половині цього року. Після того, як українські металурги домоглися зведення всіх можливих бар’єрів на шляху вивозу брухту з країни, постачання сировини до Рибниці різко скоротилося.

Якщо 2003 року Молдавський металургійний зміг закупити майже 600 тис. т українського брухту (а це більше третини загального обсягу експорту лому), то нинішнього року обсяги скоротили в кілька разів. Українські держоргани запідозрили, що брухт, який постачається до Рибниці, реекспортується, і припинили дію міжурядових домовленостей про безмитне постачання брухту до сусідньої країни.

Придністровська сторона категорично відкинула обвинувачення у реекспорті, а в квітні проблема постачання брухту вирішилася зовсім по-іншому. Спочатку з’явилася офіційна інформація «Ітери» про те, що вона продала свої 75% акцій Молдавського металургійного заводу австрійсько-українській компанії Hares Group. Потім представники Hares повідомили українських брухтоторгівців, що закупівлю металолому в них припинено, і тепер постачання цієї продукції на Молдавський метзавод ексклюзивно здійснюватиме кіпрська «донька» заводу — компанія Panfermag Holding Ltd.

В руках у олігархів

Hares Group — відомий в Україні металотрейдер, який реалізовує на Близькому Сході продукцію Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча, комбінату «Криворіжсталь» і металургійного заводу ім. Петровського. До акцій Молдавського метзаводу Hares почала підбиратися ще восени 2003 року — тоді вона придбала 15,6% у ліхтенштейнської компанії EI Energy Investment & Management Corporation (офшор «Ітери»). Аналітики загалом оцінюють операцію з купівлі Hares Group 90% акцій Молдавського металургійного не менш як у $50 млн. Якщо це так, можливо, «Ітера» продешевила. Адже Молдавський метзавод — сучасне високоефективне підприємство, визнане експертами Європейського банку реконструкції та розвитку одним з найкращих підприємств цього профілю в Центральній і Східній Європі, і ціна купівлі, та ще й зараз, коли ринки на підйомі, могла бути набагато вищою.

Власником Hares Group є Юзеф Харес. Важливу роль у компанії грають кілька великих російських бізнесменів, зокрема Алішер Усманов, власник пакетів акцій кількох метпідприємств Росії і англо-голландської сталелитейної компанії Corus Group, а також Вадим Новінський, якому належать російська «Лукарт-північний захід» і компанія «Смарт-груп», яка контролює Інгулецький ГЗК. Металургійна інформагенція «Метал-Кур’єр» спантеличила експертів, повідомивши, що близько 30% акцій Молдавського металургійного заводу нині належать Алішеру Усманову, а по 20% контролюють Вадим Новінський, Григорій Суркіс і Віктор Черномирдін.

Нові власники підприємства повідомили, що майже вся продукція експортуватиметься переважно до країн ЄС. Hares планує продовжити програму реконструкції, що передбачає відновлення роботи законсервованої електропічі (потужністю близько 500 тис. т сталі на рік) і машини безперервного лиття заготівок №‑1 з метою збільшення виробництва заготівок з 900 тис. т на рік до 1,2 млн т. Цього року поки що справи на заводі йдуть доволі успішно. За результатами другого півріччя минулого року і першого півріччя нинішнього молдавський металургійний вже дав перший мільйон тонн сталі.

Однак хоч би яким привабливим було це підприємство, слід пам’ятати, що цей «пиріг» гіркуватий. Невизначений статус Придністров’я — серйозний «мінус» для підприємства. У разі чергового загострення відносин між Кишиневом і Тирасполем Молдова може припинити видачу сертифікатів походження товарів Молдавському металургійному заводу й іншим підприємствам Придністров’я. Можлива й блокада експорту продукції заводу. Однак це ще не все. Президент Молдови Володимир Воронін погрожує, що інвестори, які приватизували власність у Придністров’ї (зокрема, Молдавський металургійний завод) без згоди офіційної молдавської влади, можуть її втратити.

---

Довідка

Обсяг річної виручки Молдавського металургійного заводу, за різними оцінками, становить $180-250 млн. 2003 року завод виплавив близько 860 тис. т сталі, виробив близько 350 тис. т арматури і близько 340 тис. т катанки. Майже 80% обсягів продукції ММЗ експортує в далеке зарубіжжя (країни ЄС і Східної Європи), решту — в СНД, зокрема в Росію.

Флагман молдавської металургії

65-річний Анатолій Белітченко очолював Молдавський металургійний завод 18 років. Саме він лобіював у 1980-х роках будівництво заводу в Рибниці. До 1985 року він вже був готовий стати «червоним» директором — пройшов загартування на керівній роботі в комсомолі та інженером на Новолипецькому меткомбінаті. У роки перебудови активно включився в політичну боротьбу. Депутат Придністровського парламенту. Прихильники бачать у Белітченку талановитого господарника, який зумів зберегти підприємство у важкі часи й сам ініціював інновації на виробництві. Критики кажуть про диктаторські амбіції директора Молдавського металургійного, про те, що забагато коштів витрачає на закордонні поїздки, а в ремонт адміністративної будівлі вклав $1 млн, тоді як завод мав борги із зарплати. Як і можна було передбачити, Белітченка ганьбить молдавська преса, а придністровська підносить його на п’єдестал. У квітні цього року Анатолій Белітченко залишив пост гендиректора заводу й очолив міжнародну компанію, яка займатиметься збутом продукції підприємства й залученням інвестицій.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар