Донецькі корені

Світлана НЕСТЕРЦОВА, Володимир НЕСТЕРЦОВ

Петро Миколайович Горлов (1839-1915) стояв біля витоків зародження вугільної промисловості Донбасу. Саме топ-менеджерам такого рівня належали технічні винаходи і досягнення, які й лягли в основу техніко-економічної бази регіону.

Сибірський технар

Промислова еліта Донбасу кінця ХIХ — початку ХХ століття активно використовувала знання і талант фахівців-професіоналів, які, маючи необхідну технічну освіту, не лише обслуговували великий бізнес, а й поступово посідали гідні місця серед підприємців регіону. Зазвичай це були вихідці з вищих прошарків суспільства, які з успіхом закінчили вищі технічні навчальні заклади Петербурга, Москви та Києва. Отримавши безцінний досвід участі в економічному облаштуванні Донецького регіону, вони успішно застосовували його в різних регіонах царської Росії. Акціонерні товариства охоче надавали таким фахівцям керівні посади. Серед засновників і директорів багатьох АТ Донбасу, які виникли в період промислового підйому на рубежі століть, багато «вихідців» з Міністерства шляхів сполучення, Гірського департаменту імперії. Особливе місце в цьому списку посідає потомствений дворянин, надворний радник Петро Миколайович Горлов, який стояв біля витоків зародження вугільної промисловості Донбасу.

Петро Горлов народився 1839 року в сім’ї високопоставленого сибірського чиновника, голови Іркутського губернського правління, дійсного статського радника Миколи Петровича Горлова — людини доволі прогресивних поглядів. Працюючи у вищих ешелонах влади, Микола Петрович, проте, не був бездушним «гвинтиком», мав свої погляди на політичний і економічний розвиток країни. Що, зрештою, і позначилося на його кар’єрі. 1828 року Микола Петрович за самовільне полегшення режиму перебування декабристів у сибірському засланні під тиском царя Миколи I був змушений подати у відставку. Сім’я з Іркутська переїхала до Підмосков’я, де її голова почав займатися бізнесом — виробництвом шерстяної пряжі.

Дитинство Петра Горлова в підмосковному Ізмайлові, як він потім згадував, пройшло в атмосфері поваги до науки і літератури, сімейного взаєморозуміння. Батько часто брав сина з собою на фабрику. Там маленький Петро вперше побачив машини й обладнання, на яких виготовляли пряжу. Ці враження виявилися найсильнішими. Після успішного закінчення 1-ї Московської гімназії Петро вступив до престижного Петербурзького інституту Корпусу гірських інженерів, який закінчив із золотою медаллю: його ім’я було занесено на почесну Золоту дошку.

Початок кар’єри

Як одного з найкращих випускників Петра Горлова 1859 року було направлено в розпорядження Російського товариства пароплавства і торгівлі, де він продовжив вивчення гірництва. 1864 року як молодший помічник інспектора гірського промислу на землях Війська Донського він ближче знайомиться з фахівцями гірського промислу, власниками шахт. І незабаром нова кар’єрна сходинка — посада в. о. начальника доволі складного в геологічному відношенні II Гірського округу. Молодому фахівцеві довіряють будівництво водовідведення на Грушевській копальні. У вільний від будівництва час він встигає скласти перший гірничо-геологічний атлас Грушевської копальні (з картами покладів пластів вугільних родовищ і геологічною картою із зазначенням виходів кам’яновугільних пластів на поверхню). Атлас було складено так професійно, що він отримав високу оцінку крупного фахівця вугільної справи того часу академіка Г. Гельмерсена і без змін був ним включений до першої пластової карти вугільних родовищ Донбасу.

Зустріч із залізничним королем

У цей період на діловому небосхилі Донбасу з’явився один з найбільших підприємців Росії, фінансовий магнат, близький до імператорського дому Романових, «залізничний король» і «російський Вандербільд» Самуїл Поляков. 1868 року Поляков отримав від царського уряду підряд на будівництво Курсько-Харківсько-Азовської залізниці і приїхав на Донбас, щоб ознайомитися з умовами будівництва Азовсько-Донецької ділянки залізниці, а головне — підібрати фахівців для будівництва магістралі. Одним з перших йому рекомендували Петра Горлова. Горлов сподобався Полякову, і той призначив його керівником будівництва першої великої залізниці на Донбасі.

Як годиться, провели гірничо-геологічні розвідувальні роботи, склали карту прокладення магістралі і — неподалік траси біля ріки Корсунь — виявили багате вугільне родовище. Вивчивши запаси і якість вугілля, Горлов вирішив саме тут видобувати дешеве вугілля для паровозного парку майбутньої залізниці (не зайвим він був і для всієї залізничної імперії Полякова). Дві селянські шахти, розташовані поблизу траси, що будувалася, було переобладнано: поглиблено стволи, побудовано систему кінної тяги. До роботи залучили селян із сусідніх слобід — Залізної та Микитівки. Видобута сировина дала можливість повністю забезпечити потреби донецької ділянки дороги, а потім стала вивозитися і на продаж. Горлов закінчив будівництво залізниці в рекордно короткі терміни — 23 грудня 1869 року відбулося урочисте відкриття руху поїздів лінією Харків — Слов’янськ — Таганрог. Фактично Донбас отримав першу залізничну магістраль, яка зв’язувала його з центром Росії, що відкрило донецькому вугіллю загальноросійські ринки збуту.

Народження Горлівки

Вже як відомий фахівець після успішного завершення будівництва залізниці Петро Миколайович на запрошення поміщика Іловайського поїхав до Макіївки, щоб допомогти йому в облаштуванні кам’яновугільної копальні. Але Поляков не хотів відпускати тямущого інженера і керівника. Він прислухався до порад Горлова вкладати кошти не лише в будівництво залізниць. Зокрема, Горлов пропонував побудувати металургійний завод поблизу річки Корсунь, де вже успішно працювали дві вугільні шахти.

Поляков добився найвищого указу царя Олександра II про виділення 500 десятин землі неподалік річки Корсунь під будівництво Азовського рейкового заводу і запросив Горлова очолити будівництво. Скориставшись зв’язками, магнат виклопотав у Петербурзі переведення Горлова у своє розпорядження. Збереглася вказівка міністра фінансів генерала-ад’ютанта Грейга: «Гірський інженер, надвірний радник Горлов, що значився за Головним гірським управлінням, переводиться у розпорядження комерції радника Полякова для управління облаштуванням і розробленням двох кам’яновугільних копалень».

Горлов запропонував побудувати для майбутнього заводу кам’яновугільну копальню, будівництво якої розпочалося у вересні 1871 року. Корсунська копальня (сьогодні шахта «Кочегарка») будувалася й експлуатувалася з урахуванням останніх досягнень гірництва. Уперше в гірській практиці Горлов застосував тут стелеуступну систему видобутку кам’яного вугілля із закладенням виробленого простору, яка дала можливість розпочати промислову розробку крутопадаючих пластів і з успіхом застосовується й нині. Устаткована новітніми механізмами і обладнанням того часу копальня включила всі гірські виробітки раніше реконструйованих Горловим шахт і стала одним з найбільших вугільних підприємств Донбасу. Вже 1879 року тут працювали понад тисяча осіб, які видобували більш як 5 млн пудів кам’яного вугілля. Поряд з копальнею було збудовано селище з відповідною інфраструктурою, яке отримало назву Горлівка.

З ініціативи Петра Миколайовича будується залізнична гілка, що з’єднала шахти зі станцією Корсунь (яку з середини 80-х років ХIХ століття було перейменовано на станцію Горлівка). Журнал «Горное дело» 1875 року писав: «Корсунська копальня облаштована вельми раціонально, міцно і за своїми технічними пристосуваннями має бути поставлена чи не на першому плані».

Однак будівництво Азовського рейкового заводу з низки технічних причин відбувалося повільно, і, зрештою, Поляков відмовився від нього, поступившись своїми правами на завод Юзу, який з’явився в регіоні.

Корпорація

Бум у галузі залізничного будівництва та освоєння природних ресурсів Донбасу потребували збільшення видобутку кам’яного вугілля. За порадою і за активної допомоги Горлова «залізничний король» розробив статут і затвердив у квітні 1872 року «Товариство Південно-Руської кам’яновугільної промисловості» зі статутним капіталом 1,25 млн рублів (25 000 акцій по 50 рублів). Економічну основу Товариства становила Корсунська копальня, вугілля якої за своїми характеристиками виявилося одним з найцінніших у Донбасі. Намагаючись залучити сюди іноземні інвестиції, Поляков за порадою улюбленого інженера 1873 року виставляє зразки вугілля з цієї копальні на промисловій виставці у Відні.

Товариство розширюється: за незмінного технічного керівництва Горлова 1877 року закладається нова Чегарська копальня (нині шахта «Південнодонбаська»), ведеться розвідка нових вугільних родовищ.

Примітно, що Горлов переймався не лише технічним боком справи. Він розумів, що створення найпотужнішого вугледобувного комплексу в регіоні неможливе без відповідної інфраструктури. Тому брав участь не лише в облаштуванні копалень і коксового виробництва, а й у будівництві народної бібліотеки, шкіл, лікарні, церков, розсадника для вирощування декоративних і фруктових дерев.

Петро Горлов за правом вважається батьком училища з підготовки кадрів для галузі, що розвивалася, оскільки саме він лобіював цю ідею на зборах акціонерів Товариства. Йому ж і доручили створити цей навчальний заклад. Згідно зі статутом, розробленим Горловим, чотирирічне навчання було платним, до училища за рекомендацією впливових осіб приймали дітей гірників, чиновників, священнослужителів. Будівлю звели за рік, вклавши 34 500 руб. «Гірниче училище С. С. Полякова» — перший у Донбасі технічний навчальний заклад — урочисто відкрилося 16 серпня 1878 року. Горлов особисто добирав викладацький склад, брав участь у наборі студентів, подарував училищу близько 200 книг. Випускники училища (штейгери, машиністи та інші фахівці) працювали практично на всіх гірничих підприємствах регіону. З 1881 до 1914 року Горлівське училище лише штейгерів випустило 1134.

Успіхи «Товариства Південно-Руської кам’яновугільної промисловості» було відзначено на всеросійській виставці 1881 року вищою нагородою — Державним гербом, а на промисловій виставці в Одесі 1884 року — Золотою медаллю. У документах, що супроводжували нагороди, зазначалося: «Приклад Горлівки заслуговує наслідування на інших копальнях і заводах».

Петро Миколайович також був одним з п’яти ініціаторів заснування З’їзду гірничопромисловців Півдня Росії, до кінця своїх днів — почесним членом ради З’їзду. Він багато зробив для припливу в Донбас іноземних інвестицій. З його ініціативи 1895 року бельгійці побудували тут машинобудівний завод.

Менеджер всеросійського масштабу

Вдало складалося й особисте життя Петра Миколайовича. 1862 року він одружився з донькою французького підданого Софією Міллер, виховував сімох дітей, щедро обдарованих талантами.

1885 року Горлов переїжджає до Харкова, де стає співзасновником багатьох акціонерних товариств. За проектом Горлова і під його керівництвом було зведено унікальну будівлю Харківської біржі.

Наприкінці 90-х років Горлова запросили на Середньо-Азійську залізницю, де він поєднував практику з науковою роботою (склав «Опис кам’яновугільних родовищ Туркестанського краю»). Горлов брав участь у розвідці й організації видобутку вугілля в Маньчжурії і по трасі Східно-Китайської залізниці. З його ініціативи у Владивостоці було засновано відділення імператорського технічного товариства, головою якого він одностайно обирався до 1900 року. Пам’ятають Петра Миколайовича Горлова і на Кавказі, де він займався будівництвом шахт на Тквібульському родовищі кам’яного вугілля. Заслуги знаменитого інженера відзначено орденами Святої Анни і Святого Володимира.

Останні роки життя Горлов провів у Санкт-Петербурзі, працюючи в Департаменті гірництва. Водночас цікавився питаннями водопостачання Петербурга прісною водою, виклавши результати свого дослідження в науковій праці з поетичною назвою «Петербург Неви ще не знає». За дорученням ради З’їзду гірничопромисловців Півдня Росії почав писати «Історію гірничозаводської справи на території Донецького кряжу і поблизу Керчі», однак завершити працю не встиг. З життя Петро Миколайович Горлов пішов 20 листопада 1915 року. На згадку про нього залишилося місто, яке носить його ім’я. Ім’ям Горлова також названо два гірських перевали на Памірі й Тянь-Шані. 1999 року в центрі Горлівки було встановлено пам’ятник фундатору міста, вклонитися якому з Петербурга часто приїжджає внук Петра Миколайовича Вадим Петрович Горлов.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар