Дим під зорями балканськими

Дмитро КРАПИВЕНКО

Після невдалих спроб приватизувати «Булгартабак» болгарський уряд знову виставив компанію на продаж. Щоб уникнути монополізації, холдинг буде поділено на дві частини й передано різним власникам.

Болгарське тютюнництво, як і сама Болгарія, довгий час перебувало в імперській неволі: османській, нацистській, радянській. Болгарські тютюнові фабрики десятиріччями інтегрувалися в єдиний промисловий організм, який нині дуже хворобливо пристосовується до ринкових умов. Підвалини для виникнення цих «хвороб» виникли ще далекого 1947 року. Тоді «димна» індустрія країни, яка в роки війни була власністю окупаційної німецької компанії Reemtsma, націоналізувалася, як того вимагав «молодий болгарський соціалізм». Був і Паризький договір того ж таки 1947 року, який передбачав передачу власності Третього рейху в країнах — союзницях Німеччини як репарацій СРСР. Усе в дусі часу: Болгарія — вчорашня «нацистська пособниця», а тепер ледве не шістнадцята республіка Союзу — мусила приймати такі умови.

«Стюардесса», «Ту-134», «БТ» — ці цигарки пам’ятають усі, хто встиг у своєму житті побути бодай у жовтенятах. Продукція державної компанії «Булгартабак» була популярною в усьому соцтаборі, особливо в СРСР. Для радянського обивателя, який хоча й іронізував, що Болгарія — то не закордон, і кумедно розшифровував назви тамтешніх цигарок на кшталт «БТ — бычки тротуарные», болгарські тютюнові вироби були найдоступнішими з-поміж усіх імпортних. «А імпортне завжди якісне», — вельми поширений стереотип у Країні Рад у 70-80-х роках.

Багатомільйонний ринок «товаришів» забезпечував Булгартабаку роки безтурботного зростання. Напередодні оксамитових революцій і остаточної руйнації соцтабору з його «непорушними» економічними зв’язками болгарські тютюнники виробляли близько 130 тис. т продукції, 80% з яких експортувалися до СРСР. Проте 1990 року було покладено край болгарському пануванню на радянському тютюновому ринку: охоплена політичними та економічними змінами, Болгарія не виконала свій контракт з Москвою на експорт 5 млрд шт. цигарок. Теренами Союзу прокотилася війна тютюнових страйків: звісно, в дефіциті тютюну були винні не лише болгари, а й місцеві бюрократи — більшість радянських тютюнових фабрик було закрито на ремонт одночасно. На допомогу прийшли американці: до СРСР ввозили мільярди цигарок made in USA, які «без бою» усунули з ринку «БТ», «Родопи» та інші колись популярні тютюнові вироби. Росія ще довго не могла пробачити болгарам «зради» 1990 року: вже через три роки уряд РФ запровадив 150% мита на болгарські цигарки, в той час як мито на американські тютюнові вироби становило 70%. На 2003 рік частка Булгартабака на російському ринку не перевищувала 1%.

«Братушки» вже не ті, що колись

Єдина можливість зберегти обсяги виробництва в експортоорієнтованій тютюновій галузі Болгарії — знайти грошовитого інвестора і відвоювати ринкові позиції на пострадянському просторі. Синхронізувати ці процеси не виходило, то ж передусім Булгартабак почав відновлювати зруйновані економічні зв’язки. Створюються (вже на комерційній основі) спільні підприємства в Румунії, Україні (створене 1998 року СП «Булгартабак-Полтава», обсяг виробництва не перевіщував 90 млн цигарок на рік, 2003 року підприємство було позбавлено ліцензії на виробництво цигарок) та Росії. Російський тютюновий ринок — четвертий за обсягами у світі, і мати на ньому хоча б кілька відсотків — це вже успіх. Але замість успіхів у РФ на болгар чекали скандали та розчарування. Найбільший скандал трапився з одним із провідних дистриб’юторів і співвласників СП «Союзконтракт-Булгартабак» (Подольська тютюнова фабрика у Московській області РФ). Коли 2002 року повним ходом ішла підготовка до приватизації холдинга, відносини Булгартабака з росіянами значно ускладнилися. Директор болгарського тютюнового монополіста Георгій Попов несподівано відмовив Союзконтракту у продовженні ліцензії. Російська компанія і ще 50 дистриб’юторів подали на Попова до суду за «дискримінаційну політику» до партнерів, яких Булгартабак перевіряв на ділову благонадійність. Попов також у боргу не залишився і звинуватив Союзконтракт у виготовленні контрафактної продукції, внаслідок чого, мовляв, попит на болгарські цигарки на російському ринку значно скоротився. Під час судової тяганини виробництво на подольському СП було повністю призупинено.

Конфлікт Булгартабак — Союзконтракт потрібно розглядати в контексті приватизаційного процесу, який болгарська влада розпочала у січні 2002 року. Тоді майже всі аналітики були впевнені, що холдинг продадуть до кінця року. У Софії до цього проекту був дуже великий інтерес: якщо Болгарія приватизує холдинг, то МВФ надасть державі позику в розмірі $150 млн. Можливо, так і сталося б, якби не «російське питання». По-перше, одним з найвірогідніших претендентів на Булгартабак була російська компанія Союзконтракт, яка мала можливості втримати позиції холдинга на російському ринку. Але, як вже можна було пересвідчитися, керівництво холдинга не приваблювали такі перспективи, і воно зробило все, щоб «русифікації» болгарського тютюнпрому не відбулося. По-друге, РФ згадала давній, сталінської доби, проте чинний документ — Паризький договір 1947 року, який де-юре давав Росії як спадкоємниці СРСР підстави претендувати на контрольний пакет холдинга «Булгартабак». Але кому передавати активи? Побутувала неофіційна версія, що Софія хотіла дати росіянам 2% акцій «відступного», а решту холдинга продати західним тютюновим компаніям. Приватизації завадили і внутрішньоболгарські суперечки: у парламенті Болгарії увесь час тривали дискусії: продавати 80% активів холдинга чи передати інвесторам тільки 51% акцій.

Зрештою, влітку 2002 року таки відбувся конкурс з продажу 80% тютюнового холдинга. Переможцем було визнано нідерландську компанію Clar Innis, яка контролювалася Deutsche Bank AG і болгарським консорціумом Tobacco Capital Partners. «Голландці» готові були заплатити EUR110 млн, інвестувати у розвиток компанії EUR71 млн. Інші учасники конкурсу — передовсім росіяни — подали до суду і поскаржилися на непрозорі умови конкурсу. Суд став на бік позивачів, і результати приватизаційного конкурсу було скасовано.

Булгартабак — тільки для західного інвестора

Остаточні умови приватизації Булгартабака викристалізувалися наприкінці 2003 року. Йшлося про необхідність залучення мультинаціональних компаній, що мають досвід роботи у тютюновій галузі і зможуть реформувати та модернізувати тютюнову індустрію країни. За оцінками болгарських економістів, без ефективного власника протягом кількох років Булгартабак опинився б перед загрозою банкрутства.

Нарешті в липні цього року було затверджено план першого етапу приватизації холдинга. У мистецтві складання додаткових вимог до приватизаційних конкурсів болгарські чиновники не поступаються українським. По-перше, влада Болгарії вирішила, що неприпустимо віддавати в одні руки практично всю національну тютюнову галузь, тож активи — 12 тютюнових фабрик і 13 торгових марок — буде поділено надвоє і передано різним інвесторам. У такий спосіб болгарська влада намагається застрахуватися від можливої монополізації ринку. Потенційний інвестор повинен мати чималий досвід роботи на тютюновому ринку і оборот за результатами 2003 року не менш як EUR 500 млн.

Додаткових умов безумовно може бути й більше. Проте вже зараз цілком зрозуміло, що умови конкурсу прописані таким чином, щоб унеможливити участь російських інвесторів у приватизації Булгартабака — жодна російська тютюнова компанія торік не мала обороту на рівні EUR500 млн. Але, як повідомляє болгарська преса, інтерес до холдинга виявляють усі провідні транснаціональні корпорації. На думку маркетологів, інвестору, який прийде на Булгартабак, було б недоречно переорієнтовувати болгарські тютюнові фабрики на своє, приміром, Marlboro. На старих радянських торгових марках можна буде непогано заробити — рекламна кампанія на зразок «ностальжі» плюс акцент на новій якості цигарок забезпечать приватизованому Булгартабаку успіх принаймні на теренах СНД.

---

Ціна питання

• Холдинг «Булгартабак» об’єднує 12 тютюнових фабрик.
• Компанія контролює 90% тютюнового ринку країни.
• За підсумками минулого року має обіг $ 400 млн.

---

До речі

Остання спроба — в Білорусі

Гродненська тютюнова фабрика «Неман» — єдина, що залишилася в Білорусі після розпаду СРСР. Розчаровані економічною політикою Лукашенка, західні транснаціональні тютюнові компанії швидко відмовилися інвестувати у це підприємство. У Булгартабака 1998 року були непогані шанси заволодіти останнім радянським тютюновим бастіоном і закріпитися у колишній радянські республіці з населенням близько 10 млн. Проте болгари не знайшли спільної мови і з білорусами: Булгартабак продавав «Неману» ліцензію на випуск цигарок під болгарськими марками (1 цент за 1 пачку), до того ж за кожен вироблений 1 млрд цигарок білоруська сторона мала сплачувати болгарській $500 тис. Водночас увесь збут мав бути клопотом «Немана», та й інвестувати необхідні $70 млн у технічне переозброєння підприємства болгари погоджувалися лише за умови, що вони матимуть контрольний пакет СП. А Лукашенко не звик віддавати контрольні пакети білоруських підприємств навіть «братам-росіянам». До того ж керівництво «Немана» пропонувало Булгартабаку розрахунки за бартерними схемами, що не влаштовувало болгар. Тож кожен лишився при своєму: болгари так і не створили СП, а фабрика «Неман» залишилася у держвласності і після реконструкції виробляє 8 млрд цигарок на рік.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар