Сфера впливу

Розвал-сходження

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ, В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ

Бізнесмен Ринат Ахметов може підтримати на наступних президентських виборах не того Віктора

Фото УНІАН.

26 грудня 2004 року лідер Партії регіонів Віктор Янукович програв вибори президента України Вікторові Ющенку, який набрав 51,99% голосів. 26 березня 2006-го, за підсумками парламентських виборів, регіонали отримали 186 місць у Верховній Раді й зуміли створити урядову коаліцію, Віктор Янукович очолив Кабмін. 30 вересня 2007-го у результаті дострокових виборів до Ради чисельність фракції ПР скоротилася до 175 депутатів, Віктор Янукович став лідером опозиції. На президентських виборах 2009 року бізнес-крило ПР може підтримати Віктора Ющенка... Принаймні керівництво Секретаріату глави держави докладає для цього максимум зусиль. Призначення Раїси Богатирьової секретарем РНБОУ і збереження status quo на Дніпроенерго, контрольованому стру-ктурами Рината Ахметова, — лише видимі результати цієї роботи.

Джерела Контрактів у Секретаріаті стверджують, що з Ахметовим і Колесниковим активно ведуться переговори про створення регіональної політичної сили європейського зразка на базі ПР. Тактична мета — посилити стартові позиції Віктора Ющенка, який, найімовірніше, конкуруватиме на наступних виборах з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Стратегічна — послабити позиції противників НАТО і прихильників надання російській мові статусу державної. По ходу справи оточення президента розраховує розширити його повноваження, в ідеалі — шляхом внесення змін до Конституції.

Час для переговорів з впливовими регіоналами обрано слушний: Партія регіонів ще не отямилася після втрати влади, її активні прихильники вже втомилися від екскурсій до Києва. Утім, і без цього очевидно, що східноукраїнські бізнесмени не створені для опозиційної діяльності. Для них важлива не політика у чистому вигляді, а особиста участь у «підгортанні» держави, такі люди завжди готові співпрацювати з владою, хоч би хто нею розпоряджатиметься. Багато в чому саме тому ПР хоча і є провідною українською політичною силою, але не є монолітною. У її лавах, крім власників промислових підприємств (для яких питання НАТО вже неактуальне, оскільки газ, імпортований в Україну, неухильно дорожчає), достатньо прагматиків, які приєдналися до неї у 2006-му (на кшталт групи Анатолія Кінаха) і ще раніше, у 2005-му (приміром, Юрій Бойко, Сергій Льовочкін та ін.). Цей конгломерат бізнес-інтересів навіть американські політтехнологи не зуміли поставити на чітку ідеологічну платформу. Багато в чому міцність партії пояснюється лояльністю до неї східноукраїнських виборців, однак наївно вважати, що цей ресурс невичерпний.

Зараз бізнесменам-регіоналам запропоновано увійти у владу, а на наступних виборах цю владу підтримати і електорально, і фінансово. Характерно, що «владою» у цьому випадку є президент, а не прем’єр (який у нинішній редакції Конституції наділений значно більшими повноваженнями). І цьому є низка пояснень. По-перше, напружені відносини між донецькою і дніпропетровською бізнес-групами — спадщина правління Лазаренка або — якщо ще глибше — протистояння номенклатурно-регіональних еліт часів СРСР. По-друге, переговори про створення союзу між ПР і Нашою Україною перманентно ведуться з 2004 року.

По-третє (і це, мабуть, головне), закрита президентська модель правління більш зрозуміла, звична і прогнозована для донецьких бізнесменів, ніж відкрита парламентська. Цілком закономірним у цьому зв’язку видається той факт, що під час торішньої політичної кризи регіонали чинили опір Ющенку, який розпустив парламент на вельми сумнівних підставах, швидше для проформи. По-четверте, прозахідний президент може бути корисний людям, чиї бізнес-інтереси давно вийшли за національні межі, але яких приймають не завжди і не в усіх найкращих домах Філадельфії.

Контакти бізнесменів-регіоналів з керівництвом президентського Секретаріату викликають невдоволення формального лідера ПР Віктора Януковича, однак запас його політичної міцності обмежений. Для представників фінансово-промислових груп партії важливий не кар’єрний інтерес одного персонажа і навіть не членство у найбільшій парламентській фракції, а прямі виходи на Кабмін і президента. Останньому, вочевидь, лестить, що до нього за підтримкою звертаються шановані люди.

Заради справедливості зауважимо, що схожу ситуацію внутрішнього конфлікту переживає й НУ—НС. Достатньо згадати демарші політичних лідерів Юрія Луценка і В’ячеслава Кириленка, які тяжіють до БЮТ і готові підтвердити це, якщо союз президента і Рината Ахметова стане публічним. Це фактично виключає відкрите зближення НУ—НС і ПР, але аж ніяк не заважає прихованим формам взаємної підтримки. Хай там як, щоб внести зміни до Конституції в інтересах глави держави, зовсім необов’язково реєструвати політичний шлюб. Щоправда, не укладаючи його, регіонали ризикують — у 2009-му розширені президентські повноваження може отримати Юлія Володимирівна Тимошенко (шанси у прем’єр-міністра більш ніж високі). І за такого розкладу аж ніяк не факт, що на наступних парламентських виборах Партія регіонів європейського зразка одержить 175 депутатських мандатів.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар