Подорож на північний схід

Вячеслав ДАРПІНЯНЦ, оглядач

Вячеслав ДАРПІНЯНЦ

Мої попутники — громадяни Росії, Білорусі й України — захлинаючись і перериваючи один одного, обговорювали політико-економічні тенденції у своїх колись братерських республіках. Сперечалися росіянин, білорус і українець, з неприхованою заздрістю доводячи, що живеться в сусідніх країнах куди краще, ніж у власній: і реформи, мовляв, у вас відбуваються, і інфляція вщухла, і пенсії старим платять, та ще й які!

Я тим часом на верхній полиці «зрів у корінь», як того й вимагало видання (четверте, виправлене й доповнене) збірника цікавих задач і питань П. В. Маковецького (чудову книгу, треба сказати, перевидали 1979-го у Москві). Причому не просто «зрів», а намагався з’ясувати: куди прийдеш, якщо весь час іти на північний схід? Припустивши, що поїзд відправився не з Мінська в Адлер, а виїхав з Києва на північний схід і вже дістався до Москви (тобто змінив широту на більш північну), я раптово виявив: якщо й надалі дотримуватися північно-східного курсу, то назад до Києва не потрапиш. А потрапиш...

«А у нас в Росії газ!», — перервав мої роздуми різкий приступ патріотизму російського громадянина. Білорус і українець у відповідь дійшли абсолютно несподіваного консенсусу — там добре, де нас, слов’ян, немає! У Прибалтиці добре! Як тільки в купе запанувала тиша, розбурхалися глибинні струнки національної самосвідомості, я не витримав: ні, панове, якщо рухатися строго на північний схід, то в вихідну точку СВОЄЇ траєкторії ми, хоч якою там кулею є Земля, не потрапимо. І південного заходу, отже, не побачимо. Адже сама траєкторія «північний схід», хоч як її крути, закінчується Північним полюсом...

До станиці Каневська (що на Кубані), де я зійшов з поїзда, росіянин, білорус і два українці розплутували цікавіші, ніж вагонні політико-економічні клубки, задачі Маковецького.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар