Василь Волга, голова Всеукраїнського громадського об’єднання «Громадський контроль».

Розмовляла Марина ЩЕРБАКОВА

«Треба запровадити норми, які передбачають особисту майнову відповідальність вищого менеджменту за результати діяльності фірми»

Сьогодні значна частина суспільства вважає ідеологію атрибутом «розвиненого соціалізму». Одначе світова практика багато разів довела: аби щось створити, треба у це «щось» повірити. Вся проблема в тому — у що вірити? При цьому дивно, що майже всі суперечки зводяться до альтернативи: більше чи менше має бути державного регулювання економічними процесами. Показово, що обидва крила (і ліберали, і державники різних гатунків) цілком резонно викривають теперішній економічний режим. Редакція запросила до розмови на цю тему Василя Волгу, голову Всеукраїнського громадського об’єднання «Громадський контроль».

— Василю Олександровичу, ліберали загалом переконливо доводять, що всі пільги, які надає держава з добрими намірами, обов’язково призводять до рахунків на офшорах, що чиновництво і директорський корпус загрузли в грабунку й корупції...

— Так, кажуть вони, з такою державою жодне держрегулювання неможливе. Звідси вони роблять висновок: менше втручання держави — більше лібералізму. А державники з цифрами в руках доводять, що сучасний «лібералізм» в економіці призводить до зростання неплатежів, панування бартеру та сурогатів, неухильного скорочення інвестицій і спаду виробництва. Лібералізм вітчизняного розливу з його «пірамідами», фінансовими спекуляціями, розгулом олігархів, немислимою втечею капіталу, яка знекровлює економіку, анітрохи не стимулював економічну активність у реальному секторі, не спричинив зростання конкуренції й ефективності. Звідси бажання навести лад, скерувати економічне життя твердою державною рукою.

— Як ви вважаєте, за ким слушність у цій суперечці?

— На мою думку, всі мають рацію і ніхто! Суперечка про те, що сильніше стимулює економіку: енергія заповзятливості й ділової активності кваліфікованого менеджменту чи стратегічний дирижизм держави у виконанні непідкупних і кваліфікованих урядовців, створює враження або наївності, або святенництва. Я прихильник кейнсіанської моделі економіки, яка твердить, що економіка як наука існувати не може. Є певні аксіоми, правила, що характеризують локальні процеси в економіці, наприклад, «попит породжує пропозицію». Але загалом описати економіку як науку абсолютно неможливо, бо є безліч чинників, що впливають на економічні процеси. Якби були чіткі правила існування економіки, неблагополучних держав не існувало б зовсім: дотримуйся правил — і розквітай!

У нас товарно-грошові відносини надто спотворені позаринковими, ба більше — позаекономічними впливами і просто смішно говорити про витрати, ефективність. Невже, дивлячись на нашу економіку, можна серйозно вважати, що метою господарської діяльності є прибуток і тим більше прибуток? Наприклад, мені зовсім незрозуміло, що мають на увазі, кажучи про податковий тягар на виробництво, коли витрати на «дах» стали необхідною умовою виживання.

Я не раз чув, що в країні немає внутрішніх джерел інвестицій. Але дослідження заощаджень населення свідчать, що сьогодні на руках якоїсь частини людей ще є багато вільних валютних коштів, які вони, в принципі, готові інвестувати. Але при цьому ці люди не довірять свої гроші ні українським банкам, ні державі. Нібито все є, а інвестицій і економічного зростання (яке б відчув пересічний платник податків) немає. Це означає, що справа не тільки і не стільки у відсутності класичних ресурсів. Для відповіді треба пригадати, що інвестиції — це обмін сьогоднішніх вкладень під очікування майбутніх прибутків. Але очікування — побратим віри. А в нас панує тотальна недовіра. У такому соціальному кліматі безглуздо розраховувати на вихід економіки з кризи.

— Напевно, усе сказане вами означає, що подолання кризових явищ в економіці вимагає набагато глибшого погляду на ці проблеми?

— З теорії відомо, що функціонування економіки дуже сильно залежне від того, як поводяться і чим керуються господарські суб’єкти: люди, фірми тощо. Звідси сумнів, чи наш вітчизняний грунт придатний для культивації цивілізованого конкурентного ринку? Тонкі економічні й фінансові механізми, що використовуються в цивілізованому суспільстві, передбачають, що в масовій економічній свідомості контракт є жорстким діловим зобов’язанням, порушення якого дорого коштуватиме порушнику. Коли порушення контракту трапляються порівняно рідко, судова система спроможна боротися з порушниками. Але конкурентна ринкова економіка буксує, коли сильнішими важелями в боротьбі за прибутки є не ціна і якість, а влада і вплив.

Про яку ринкову економіку можна говорити, коли скандали із заставними аукціонами, махінації з бюджетними грошима, викиданням силоміць «чужих» зі списків акціонерів стали відмітними ознаками господарського життя. Коли ініціатива й заповзятливість неможливі без «даху», потужного силового прикриття. Коли під час ринкових реформ і приватизації номенклатурний вплив замінили на гроші і власність. Коли приватизація стала аж ніяк не засобом формування «відповідального власника», а розв’язувала політичні завдання зниження потенціалу соціального протесту населення. Коли теза про рівні права для всіх учасників ринку може викликати тільки співчутливу посмішку. Наш господарський режим можна визначати як паханат з цивільним кодексом.

— І все ж, куди треба кермувати суспільству? Чи ж «ватажки-економісти» настільки необізнані, що не знають про існування інших шляхів?

— Знають, однак ігнорують. Ігнорують, приміром, те, що реформатор повоєнної зруйнованої Німеччини Людвіг Ерхард ставив за наріжний камінь не «лібералізм» чи «державність», а експансію господарювання, експансію господарюючих суб’єктів. А така економіка передбачає зовсім інакшу систему соціально-економічних цінностей і орієнтирів. Вона акцентує статус (правовий, економічний, соціальний) справжніх суб’єктів господарювання, а держава для цих суб’єктів господарювання створює найсприятливіші умови (наприклад, пов’язані з оподаткуванням). Зрозуміло, що господарювання має потребу і в розвиненому виробництві (наприклад, засобів праці). Має потребу, оскільки здійснюється в умовах ринку — і в монетаризації, тобто в інструментах обігу, капіталізації, нагромадженнi тощо, оскільки цими процесами обслуговується господарська діяльність. Але воно потребує їх саме як інструменти (!!!), так само, як потребує грабель або лопати. Господарювання — форма економічної діяльності, де виробництво інтегроване в осмислений устрій, спосіб життя, побут і підпорядковане меті їх облаштування та вдосконалення.

Тому Ерхардова настанова про експансію господарюючих суб’єктів дала змогу чільним принципом своєї політики зробити відродження гідності, честі й ентузіазму в людей.

Справжній вибір шляху неможливий без розуміння того, що саме треба змінити в нашій країні, і сьогодні необхідно спочатку позбутися багатьох міфів, які полегшують наше самопочуття. Треба розвіяти міф, що капіталізм — це аморальна система, яка може існувати, спираючись лише на «правильні» ринкові закони і державу — «нічного сторожа». Держава може бути «нічним сторожем» лише тоді, коли основна маса учасників господарського життя хоче жити за правилами і не готова терпіти збитки від шахрайства і нечесної гри.

Сьогодні вже добре досліджено світовий досвід впровадження або «побудови» капіталізму без опори на міцний етичний підмурівок. Результат приблизно як у нас. Лише коли суспільство було спроможне на етичне піднесення, оживала економічна система. Аби змінити нашу долю, всім необхідно засвоїти, що соціальний капітал, нагромаджений на Заході, його господарська етика, рівень довіри між економічними суб’єктами, підтримка правил «чистої гри» — не менш важливі умови ефективності конкурентної ринкової економіки, ніж менеджмент і високі технології.

Не змінивши загального стану суспільства, намагатися знову піти второваною стежкою — використати перевірені Заходом монетаристські та кейнсіанські рецепти (загалом дуже хороші, але призначені для іншої кухні) — шкідливо.

— Як же збудувати міцний етичний підмурівок, на що він може спиратися?

— Цей підмурівок може постати на вірності традиціям. Але де в нас живі, значущі для всіх традиції господарського життя, крім принципу «не обдуриш — не продаси»?! По-друге, на суворому дотриманні законів; але хіба на це можна сподіватися в країні, де «суворість законів компенсується їх необов’язковим виконанням»; на релігійному й ідейному піднесенні, здатному згуртувати суспільство, але на це теж важко сподіватися в країні, де так багато зусиль доклали для деідеологізації; на корпоративному консенсусі щодо «правил гри» і санкцій для порушників. Хотілося б сподіватися на зміцнення законності, але абсолютно незрозуміло, хто і з яких причин (!) розпочне боротьбу за рівність усіх перед законом.

Повторюю, ситуація справді драматична, але, можливо, ще не безнадійна. У мене особисто великі сподівання на зміцнення і цивілізованість норм корпоративного консенсусу.

— Ви хочете сказати, що за такої ситуації менеджери вже не будуть байдуже споглядати грубі порушення контрактних зобов’язань?

— Треба запровадити в законодавстві норми, які передбачають особисту майнову відповідальність вищого менеджменту за результати діяльності фірми. Можна сподіватися, що встановлення жорсткої, в тому числі і особистої, майнової відповідальності зупинить тих, хто ще може зупинитися. За такого підходу і пільгові кредити набагато краще зберігатимуться, якщо для їх часткового (15—20%) забезпечення будуть використовувати (як це практикується в деяких випадках на Заході) особисті майнові гарантії вищого менеджменту. В економіці істотно зросте частка суб’єктів, які почнуть завзято обстоювати дотримання «правил гри». Держава, принаймні ті її представники, які щиро хочуть справжнього оздоровлення економіки, дістануть для цього точку опори.

---

Досьє

Волга Василь Олександрович.

Народився 5 березня 1968 року в м. Сіверськодонецьку Луганської області. Дитинство і юність провів на Житомирщині. Трудову біографію розпочав у 14 років робітником на Білокриницькому склозаводі Житомирської області.

Закінчив Севастопольське військово-морське училище. Служив на атомних підводних човнах Північного флоту. Із здобуттям Україною незалежності демобілізувався та повернувся на Батьківщину. Отримав другу вищу економічну освіту. Вільно володіє англійською мовою. Одружений, виховує двох синів та доньку.

Успішно займався підприємництвом. Працював Генеральним директором Міжнародної спілки українських підприємців. За підсумками 2000 року став переможцем Всеукраїнської акції «Лідер народної довіри».

Голова Всеукраїнського громадського об’єднання «Громадський контроль». Голова політичної партії «Громадський контроль».

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар