Великі гроші

Фонд у мішку

Олена ШКАРПОВА

Уряд обіцяє створити стабілізаційний фонд на 3 млрд грн, що залишилися від продажу Криворіжсталі. Розраховувати на довге життя фонду не варто

Розподіл грошей, отриманих за Криворіжсталь, завершується. Після роздачі боргів, покриття дефіциту бюджету і виплати колишнім власникам коштів, витрачених на приватизацію півторарічної давнини, уряду спільно з парламентом залишилося розподілити 3 млрд грн. Один з можливих шляхів вирішення приємного завдання — створення так званого стабілізаційного фонду. Автор ідеї — міністр фінансів Віктор Пинзеник, який і вніс відповідну пропозицію до мінфінівського проекту бюджету. Задум як такий не є новим — нафтові економіки Росії, Норвегії тощо вже давно складають гроші на чорний день.

Гаманець — в мішок

Терміном «стабілізаційний фонд» умовно можна назвати недоторканний запас грошової маси, цінних паперів, товарів etc, який використовується в умовах економічного форс-мажору. Наприклад, за рахунок коштів стабфонду уряд може балансувати державні видатки і доходи в періоди рецесії або несприятливої експортної кон’юнктури на світових ринках. Таким чином, фонд є страховим полісом в умовах серйозних економічних проблем: високого рівня дефіциту бюджету, зростання соціальних виплат, дефолту держборгу, структурних реформ, товарного дефіциту. Будучи джерелом антикризових грошей, фонд також зберігає частину непередбаченого припливу капіталу в країну на майбутнє, на випадок, якщо розраховувати на експортне чи приватизаційне благоденство буде марно.

Інша мета стабілізаційного фонду — фінансування проектів, які приватний капітал не може потягнути за визначенням. Це насамперед інфраструктура — прокладення нових доріг, розвиток житлово-комунальної сфери.

Водночас, на думку експерта центру CASE Україна Дмитра Боярчука, стабфонд — не лише рятувальний круг для економіки, що рецесує, а й один зі способів підвищення кредитного рейтингу країни. «Наявність такого «мішка з грошима» свідчить про платоспроможність країни і стимулює збільшення припливу іноземних інвестицій. Інвесторам стає зрозуміло, що влада піклується про економічну стабільність держави, а це ознака того, що інвестиції будуть захищені», — упевнений спеціаліст.

Зрештою, керують грошима стабфондів в основному Центробанки. Інституції, формально незалежні від урядів і внутрішньої політичної кон’юнктури, розпоряджаються коштами, вкладаючи гроші в безризикові цінності, щоб уникнути інфляційного тиску. При цьому цілі витрачання стабілізаційних грошей в країнах, де фонди існують, визначаються спеціальним законом — те, що прийнято називати нецільовим використанням коштів, для стабфондів є менш актуальним, ніж для бюджетних грошей.

Виходячи з таких міркувань, для України з її нескінченною проблемою дефіциту будь-чого — від бюджету до ринку зерна — стабфонд виглядає дуже привабливим. Однак у вітчизняних реаліях виникає кілька «але».

Звідки взяти

Передусім чіткої відповіді на запитання, за рахунок яких коштів, крім приватизаційних, формувати український аналог стабілізаційного фонду, поки не існує. Країнам, зав’язаним на нафтових грошах, набагато легше. Як показує російська практика, регулювати величину рентних платежів або податкове навантаження на нафтовиків — не таке вже й складне завдання, як може видатися на перший погляд. До того ж певна частина нафтогазового сектора в країнах — експортерах нафти завжди перебуває в держвласності. Основні ж експортоорієнтовані галузі України — металургія, машинобудування, хімія, сировина — перебувають в руках приватних інвесторів.

Певним виходом із ситуації може стати подальше наповнення стабфонду за рахунок продажу держмайна. Простіше кажучи, виручка від приватизації, що перевищила плани держбюджету, стає надбанням державного «мішка». Однак заздалегідь передбачити, скільки буде отримано на аукціоні за держоб’єкт, а отже і розрахувати, скільки буде виділено стабфонду, непросто. Та й кількість великих держактивів, які можуть бути запропоновані приватним інвесторам, в Україні не така велика, як здається (Контракти в № 46 нарахували не більше ніж 7 дійсно цікавих об’єктів).

Інша ситуація з доходами від постачання сировини за кордон: термін користування надрами землі або запланованого виробництва товарів нараховує десятки років, формування фонду і його наповнення — так само довгострокове завдання, а рівень майбутніх надходжень нескладно розрахувати, принаймні на найближчий рік.

Існує ще кілька способів наповнення державної калитки. «Одним з джерел фінансування українського стабфонду могли б стати, наприклад, щорічні відрахування з держбюджету», — каже Боярчук. А директор економічних програм центру Разумкова Василь Юрчишин вважає, що додатковим джерелом коштів для стабфонду можуть бути надходження від експорту електроенергії, а також виручка від передачі у концесію транспортної інфрастуктури.

За фонд відповіси

У будь-якому випадку, наявність стабфонду як така не вирішує економічних проблем країни. Адже кошти стабілізаційних фондів використовуються урядами частіше за все з метою фінансування дефіциту бюджету або товарного дефіциту. Разом з тим, покриття дефіциту бюджету за рахунок фондових коштів неминуче впливає на інфляційні процеси. А формування сировинних запасів (нафти, зерна або сільгосппродукції) може спровокувати черговий виток зростання імпорту (в тому випадку, якщо сировинний запас формується за рахунок товарів, які ввозяться). Така ситуація тисне на валютний ринок країни і національну валюту, а також знижує конкурентоспроможність місцевого виробника. Усе це призводить до того, від чого влада намагається вберегти економіку шляхом створення стабфонду — інфляції.

Ще одна проблема, що виникає з появою стабфонду, — відповідальність за його використання. І тут знову показовим є досвід Росії. Перші відрахування до російського стабфонду були здійснені чотири роки тому, коли ціни на нафту поповзли вгору і надходження до бюджету перевищили найоптимістичніші очікування чиновників. Проте уряд РФ вирішив почекати з витрачанням цих грошей.

За даними на 1 травня 2005 року, обсяг стабфонду Росії становив $29,79 млрд, а на початок наступного року він, за очікуваннями експертів, зросте майже до $52 млрд. Але процес накопичення нафтодоларів минулого року вилився в протистояння російської Рахункової палати і Мінфіну з приводу використання коштів фонду. Зокрема, уряд РФ розглядає кошти фонду як недоторканний запас, витрачати який не можна до погіршення кон’юнктури світового нафтового ринку. Своєю чергою, Рахункова палата пропонує розпочати витрачати гроші просто зараз — мовляв, країні необхідні реформи, інвестиції в інфраструктуру, науку тощо. Тому російський уряд поки збирається продовжити виплату дорогих зовнішніх боргів, зберігаючи основну суму фонду до кращих часів.

Вітчизняний варіант фонду, сформований за рахунок вливань від приватизації — безумовно, менша проблема, ніж його російський аналог. Хоч би тому, що накачати українську «подушку» до російських розмірів навряд чи вийде.

Чималий головний біль — управління стабфондами. Гроші фондів у світовій практиці прийнято тримати в державних цінних паперах розвинених країн або вкладати в безризикові кредити. Світові валюти як засіб зберігання грошей фонду зараз стають менш привабливими, ніж кілька років тому, внаслідок високої волатильності курсів нібито твердих валют. Проте вклади за кордоном знижують ліквідність стабілізаційних грошей і утруднюють їх негайне повернення на батьківщину у разі необхідності.

Проте, незважаючи на критику на адресу стабфонду, що негайно з’явилася після заяви Віктора Пинзеника, політичне рішення про його створення, схоже, буде прийняте. Адже такий варіант — по суті, перенесення нинішніх витрат бюджету на наступний рік — влаштовує більшість існуючих політичних сил. Кожна з них сподівається на перемогу на парламентських виборах, і, відповідно, розраховує «зірвати банк», у тому числі і стабфонд.

Водночас проіснувати такий фонд зможе недовго, оскільки його розміри, навіть за найсприятливішого для України сценарію розвитку економіки, будуть недостатніми для фінансування справді великих проектів.

---

Плюси і мінуси стабфонду

Плюси

1. Захист економіки від інфляційного тиску, коливань сукупного внутрішнього попиту і реального курсу валюти при зростанні валютних надходжень
2. Наявність додаткових фінансових ресурсів у разі економічних криз, високого бюджетного дефіциту, падіння цін на експортні товари, зростання соціальних виплат
3. Підтримка майбутніх поколінь, коли сировинні запаси країни буде вичерпано

Мінуси

1. Необхідність ретельного управління фондом з метою запобігання знеціненню його коштів
2. Середня ліквідність коштів фонду (які зберігаються у вигляді безризикових цінних паперів, товарів, кредитів розвиненим державам)
3. Необхідність зваженого витрачання коштів з метою уникнення інфляційного тиску
4. Імовірність «нецільового використання» коштів в умовах політичної нестабільності та за високого рівня корупції

Куди можна витратити

Міністр фінансів Віктор Пинзеник:

1. Програма з енергозбереження
2. Разова програма довгострокового кредитування інвестицій у сільське господарство (близько 400 млн грн)
3. Програма реконструкції і ремонту тепломереж
4. Будівництво метрополітену і/чи мостів

Експерти Контрактів:*

1. Погашення зовнішнього боргу
2. Реалізація податкової та адміністративної реформ
3. Розвиток інфраструктури
4. Створення національного інвестиційного банку
5. Формування сировинних запасів для подолання можливих товарних криз

* Дмитро Боярчук, експерт Центру CASE Україна, Василь Юрчишин, директор економічних програм Центру політичних та економічних досліджень ім. О. Разумкова, Наталя Лещенко, експерт Центру економічних досліджень і політичних консультацій, Анатолій Даниленко, завідувач відділу фіскальної політики інституту економічного прогнозування НАНУ, Ярослав Жаліло, президент Центру антикризових досліджень.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар