Великі гроші

На волю, в пампаси!

Євген ДУБОГРИЗ, малюнок Олега СЕРЕДИ

Український бізнес готовий до експансії за кордон — не як постачальник сировини, а як покупець іноземних активів

Хай там як гудять українську економіку зарубіжні експерти, називаючи її неліберальною і неринковою, правдою ці твердження назвати важко. Підставою для такого висновку є події літа нинішнього року — коли дві найбільші ФПГ країни — ІСД і SCM — брали активну участь у приватизації металургійних активів у Польщі, Чехії та Туреччині.

І головне — зовсім не те, що перемога ІСД стала можливою лише завдяки особистому втручанню президента Віктора Ющенка та проукраїнським помаранчевим настроям поляків, а SCM взагалі не досягла успіху в жодному з тендерів. Адже тільки цього року аналітики — і українські, і російські, і західні — не стали заздалегідь виносити вітчизняним ФПГ вердикт «переможені», а взялися прораховувати ймовірність перемоги SCM та ІСД. Глобальні конкуренти, наприклад Mittal Steel, Corus, і завсідники європриватизації «Северсталь» і Новолипецький МК, які раніше не сприймали українців як серйозних противників, занепокоїлися, почувши, що їхніми суперниками стануть українські компанії.

Олігархи дозріли

Кількість купівель іноземних підприємств українцями перевалила за третій десяток (докладніше див. «Найвідоміші купівлі»). Причому ми бачимо лише вершину айсберга — інформація про більшість придбань вітчизняного бізнесу за кордоном наразі лишається непублічною. Наприклад, Приват, подейкують, контролює низку дрібних металургійних активів Румунії та Болгарії, виявляючи цікавість до зупинених заводів у Росії, Північній та Центральній Америці. «Смарт-Групп» Вадима Новінського також цікавиться Болгарією, за неофіційною інформацією, прикупивши там невеликий метизний завод.

Крім того, на нинішніх придбаннях вітчизняні олігархи зупинятися не збираються. Приміром, SCM зараз веде переговори про купівлю чотирьох металургійних заводів у різних країнах світу, ІСД продовжує зміцнювати свої позиції в Польщі та Угорщині. І це ще не все: середній бізнес міцніє й теж розраховує на Росію та близьке зарубіжжя (див. стор. 26).

Такі факти не можуть не тішити. Хоча б тому, що в Україні справді є групи і компанії, конкурентоспроможні не лише на вітчизняних просторах. І їх наявність — найкраща відповідь зарубіжним критикам: поява компаній, здатних самостійно диктувати свою волю іноземцям, неможлива без ринкової, капіталістичної та ліберальної вітчизняної економічної системи.

Усі на фронт

Умови для української експансії, за великим рахунком, з’явилися лише цього року. По-перше, завершилося формування великих ФПГ, які поділили між собою дохідні та високорентабельні сектори економіки. По-друге, українські великі приватні активи (металургія, енергетика) істотно переоцінені ринком: купити підприємство у Східній Європі, Азії й навіть Західній Європі інколи дешевше, ніж в Україні. По-третє, держава, що кілька років тому охоче розпродувала свою власність, сьогодні не демонструє колишньої активності, вправляючись у реприватизації та податкових перевірках підприємств ФПГ. У таких умовах придбання активів за кордоном — чи не єдина свідома стратегія і для олігархів, і для середняків.

Утім, вихід українських компаній на західні ринки міг початися не 2004-го, а, приміром, 2001 року. Питання, чому цього не сталося, треба адресувати олігархам, які тривалий час чи то боялися загадкової Європи, чи то єдиним способом підвищення капіталізації вважали корпоративні конфлікти контрольованої групи. Трохи шкода, що стагнуючу західноєвропейську металургію і перспективних східноєвропейських й азіатських «сировинників» так і не було на корені скуплено українським бізнесом, що набирав обертів.

Куди йдемо

Зараз українська експансія рухається переважно у двох напрямах — західному та російському. З одного боку, в країнах Західної Європи та США існує чимало приватних активів родом з 60-70-х, що занепали в середині 90-х. Сьогоднішні їхні власники — друге покоління бізнесменів — не завжди бажають розвивати батьківський бізнес, маючи власні плани на життя та спадщину. Цей сегмент є найбільш привабливим для вихідців з пострадянського простору: активи в ньому зазвичай можна скупити майже за безцінь (приклад — купівля SCM італійського метзаводу Ferrera).

Другий напрям — Росія, часом Закавказзя, іноді — країни Балтії. Привабливість тамтешніх активів полягає в тому, що багато з них за радянських часів були єдиними ланками технологічних ланцюжків: приміром, ринок збуту певної української продукції знаходився у Латвії, а сировина постачалася з Росії.

Відповідно, купуючи колишнього постачальника сировини/споживача, українці отримують контроль над усім ланцюжком — з тією лише різницею, що згенерований таким чином прибуток залишається в Україні. До речі, таку стратегію, зокрема в нашій країні, з успіхом застосовували і застосовують росіяни, список вітчизняних активів яких у десятки разів більший за список усіх українських придбань за кордоном.

Безумовно, список українських купівель за кордоном згодом розширятиметься. Тому не слід забувати, що процес поглинання зарубіжних активів, зі свого боку, також певним чином позначатиметься на українських компаніях. Згодом найуспішніші з них перетворяться із суто сімейних на публічні (приклад — російський «Мечел») або принаймні стануть інтернаціоналізуватися, залучаючи менеджерів з досвідом роботи в глобальній економіці (як це зробили російський СУАл та індійська Mittal Steel). І така неминуча еволюція вітчизняного бізнесу — мабуть, головний позитивний результат проникнення за кордон.

Найвідоміші придбання українськими корпораціями зарубіжних активів
Компанія	Країна	Інвестор	Частка, %	Сума оборудки
Huta Czestochowa	Польща	ІСД	н/д	$334 млн + $72 млн інвестзобов’язань
Centrostal Bydgoczsz	Польща	УГМК	42%	н/д
Fabryka Samochodow Osobowych	Польща	УкрАвто	19,9 84% голосів	близько $160 млн — непогашена заборгованість компанії
Dunaferr	Угорщина	ІСД	79,48	$2 млн + $310 млн інвестзобов’язань
DAM Steel	Угорщина	ІСД	>50	$26,4 млн
Кондитер-Курск	Росія	Київ-Конті	>50	н/д
Ferrera Valsider SpA	Італія	SCM	49	близько $72 млн
Азот (Березняки)	Росія	Група «Приват»	20	близько $5 млн
«Белинсксельмаш»	Росія	«Червона Зiрка»	>50	н/д
Алапаєвський метзавод	Росія	Група «Приват»	100	н/д
За даними Контрактів, Інтерфакс-Україна, компаній

---

Навіщо нам той закордон

Основні переваги

1. Позиціювання українських компаній та вітчизняної економіки як повноцінних гравців глобального ринку
2. Можливість працювати з організованим внутрішнім попитом інших країн
3. Збільшення можливостей із залучення позикових фінансових ресурсів
4. Зменшення залежності від протекціоністської політики інших країн
5. Доступ до ринків збуту продукції, незапитаної в Україні

Основні недоліки

1. Зниження стимулів розвивати виробництво продукції високих переділів всередині України
2. Купівля зарубіжних активів у платіжному балансі вважається відпливом капіталу

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар