Фінанси

Путівка в один кінець

Дмитро ГОНГАЛЬСЬКИЙ

Гарантії банків для забезпечення відповідальності туристичних компаній перед клієнтами ні до чого їх не зобов’язують.

На тлі впровадження ПДВ-рахунків, яке не відбулося, залишилася непоміченою інша першоквітнева новина чиновників, яка за «руйнівною силою» дорівнює податковим новаціям, щоправда, в межах однієї галузі. 1 квітня закінчився термін безкоштовного переоформлення ліцензій туристичних фірм. Поки що ліцензії отримали лише 570 з 5700 компаній.

Радикальне «всихання» ринку сталося після того, як Державна туристична адміністрація зобов’язала туроператорів і турагентів обзавестися банківськими гарантіями для забезпечення їхньої відповідальності перед клієнтами. Інакше кажучи, якщо турфірма не виконала свої зобов’язання — самоліквідувалася, перебуває у стані банкрутства або не виконала умови договору про надання туристичних послуг, банк компенсує збиток туристу з власної кишені. Як вважають у турадміністрації, раніше туристичні послуги надавали фірми, які в кращому разі орендували площу й мали комп’ютер, але не несли відповідальність за свою роботу перед клієнтами. Після переоформлення ліцензії, на думку голови туристичного відомства Валерія Цибуха, «це вже не повториться». Проте навіть якщо й повториться, то отримати відшкодування збитку за банківською гарантією буде непросто. Успіхи ж турадміністрації у боротьбі з неефективними компаніями вельми спірні.

Гарантія обмеженої дії

Туроператор відрізняється від турагента тим, що перший організовує туристичні поїздки, а другий лише продає путівки. Згідно із Законом «Про туризм», що набрав чинності з 1 січня, мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора становить не менш як EUR20 тис. (EUR10 тис., якщо тури організовуються в Україні), турагента — EUR2 тис.

Добре усвідомивши свої вигоди, банкіри відразу взялися надавати гарантії туроператорам. Спочатку послугу надавали всього кілька банків, причому з розряду невеликих. Трохи пізніше, з наближенням дати переоформлення ліцензій туроператорів, до них приєдналися й більші банківські установи. Ажіотаж припав на третю декаду березня, коли турфірми напосідали на банківські установи з проханням видати гарантії. Загалом близько десятка банківських установ ощасливили своєю увагою туристичні компанії, отримавши на подяку комісійні. Багато банків, щоб не втратити клієнта, видавали гарантії під чесне слово, без будь-якого забезпечення. Щонайбільше від турфірми вимагали застрахувати свої ризики. Щоправда, страхові поліси часто видавали споріднені з банком страхові компанії, тож страховка суті справи не міняла — гарантії не підкріплялися заставами.

Деякі банкіри, щоб захистити себе від можливих утрат, вимагали від турфірм суворого дотримання умов договорів про надання туристичних послуг. Недотримання хоча б одного пункту договору (наприклад, зміна туристичної програми) — привід для відмови надавати гарантії на випадок неплатоспроможності компанії.

Плата за гарантії відносно невелика: турфірмам як комісійні треба було виплатити банкам 1,5-5% від суми гарантії. Найбільшу кількість гарантій, хоч як парадоксально, видали невеликі банківські установи. Подейкують, що «вершки» на ринку встигли зняти лише два-три дрібні банки, які видавали гарантії пачками. Про лідерство на ринку банківських гарантій для турфірм уже заявив банк «Антарес». Цей банк не входить навіть до першої сотні банківських установ за розміром активів. Більші банки обмежилися невеликою кількістю добре перевірених клієнтів. І хоча видача гарантій не принесла шалених прибутків банкірам (до $1 млн), цінність цих грошей у тому, що дісталися вони практично задарма.

Де гроші, Біллі?

Згідно із законом, банк має відшкодувати туристу збитки на підставі його заяви, договору про туристичне обслуговування й документів, які підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних зобов’язань. Імовірно, розробники закону були далекі від банківської практики. Документ не враховує такого нюансу, як договір про банківську гарантію. Від його умов, а не від закону залежить отримання клієнтом грошей.

Якщо туристична компанія збанкрутувала, то не кожен клієнт зможе розраховувати на компенсацію. Банкіри для підстраховування заклали в умови договору про видачу банківської гарантії вимоги, виконати які клієнт практично не в змозі. Примітно, що стандартних бланків договорів у банкірів не було — їх просто не встигли розробити регулюючі органи. Нормативний вакуум дав фінансистам можливість виявити всю свою фантазію. Банкіри скомпонували документи на власний розсуд, мінімізувавши всі спроби клієнтів отримати компенсації.

Технологія збитку

Туристу, відпочинок якого закінчився виселенням з готелю, позаяк турфірма не оплатила номер, і який був змушений добиратися додому власним коштом, для отримання компенсації за гарантією доведеться не лише домагатися присуду про відшкодування збитків, а й зібрати перелік документів, необхідних для видачі коштів банком.

Отже, щоб дістати через суд права на компенсацію, клієнту треба буде надати документи, що свідчать про його втрати. Часто дістати необхідні довідки нереально. Неможливо уявити, що, наприклад, American Airlines видасть українському туристу довідку про те, що його квиток турфірма не оплатила. З таким самим «успіхом» можна вимагати від адміністрації готелю довідку про те, що номер не було замовлено. Крім того, судові розгляди потребуватимуть додаткових витрат часу, нервів і грошей.

Припустимо, що суд задовольнив вимоги горе-туриста. Настає останній і найвирішальніший етап боротьби за свої гроші — туристу доведеться надати щонайменше 20 різних довідок, на підставі яких банк може виплатити суму збитку. Крім стандартних документів (копія паспорта, ідентифікаційний код тощо) клієнту турфірми треба буде зібрати копії всіх рішень суду про визнання турфірми банкрутом та її зобов’язання погасити збитки.

Господарський суд — лише одна з інстанцій, довідками якої доведеться заручитися. Інша — Державна податкова інспекція. У податківців туристу необхідно отримати оригінал довідки про перелік усіх банків, які обслуговували турфірму, й номери відкритих рахунків. Нескладно передбачити, що такі дані приватній особі податкові інспектори не нададуть. Тим більше оригінали. Як, утім, не вдасться отримати й оригінали банківських виписок усіх банків, які обслуговують турфірму. Банкіри можуть запросто зіслатися на банківську таємницю, відмовивши туристу. Наступне відомство — Державна виконавча служба. У ній необхідно отримати оригінал постанови про стягнення коштів з турфірми на користь клієнта.

Після цього туристу доведеться провести невелике внутрішнє розслідування. Необхідно дістати копії статуту турфірми, протоколу про обрання її керівництва, свідоцтва про реєстрацію тощо. Вочевидь, усі ці документи не є обов’язковими для того, щоб банк ухвалив рішення про виплату гарантії. Проте напевно перелік необхідних довідок, копій та оригіналів відлякає навіть найнастирливішого клієнта. Якщо ж справа не в грошах, а в принципі й клієнт усіма правдами й неправдами отримав ці довідки, то на велику винагороду за свої зусилля все одно розраховувати не варто.

Спринтерський забіг на довгу дистанцію

При видачі гарантій як заставне забезпечення зазвичай приймаються кошти на рахунку компанії, майно або поручництво третіх осіб. Однак усе це не забезпечує гарантії на EUR20 тис. кожному туристу. Навіть якщо передбачити, що деякі банки змогли виторгувати як заставу відносно дороге приміщення туристичної компанії, то і в цьому випадку їм не вдасться виплатити кожному клієнту максимальну суму компенсацій. У разі ж беззаставного кредитування говорити про більш-менш великі виплати і зовсім непристойно.

Щойно туристичну компанію визнають неплатоспроможною і клієнти з усіма довідками прийдуть до банку, виплати проводитимуть у межах тих самих EUR20 тис.: з погашенням збитку сума виплат віднімається від розміру гарантії. Якщо, наприклад, збиток туриста оцінено в EUR20 тис., то гроші отримає перший, хто звернувся до банку. Для інших дія гарантії припиняється. Це найпоширеніша схема, за якою банки видавали гарантії турфірмам.

На думку начальника управління документальних операцій Першого українського міжнародного банку Романа Гороховських, надання банком гарантії туроператору на EUR20 тис. не означає компенсацію такої суми кожному туристу. На його думку, якщо виставляти гарантію на користь кожного туриста, то потрібно зменшити розмір виплат у десятки, а то й у сотні разів. «Положення Закону «Про туризм» не узгоджуються з банківською практикою видачі гарантій», — резюмував банкір.

У нинішній формі Закон «Про туризм», вочевидь, може захистити інтереси клієнтів лише обмеженої кількості туроператорів. Причому що менше клієнтів у туристичної компанії, то більша ймовірність отримання ними гарантій. Очевидна абсурдність ситуації — замість того щоб захистити інтереси великих компаній, закон став на бік дрібних туроператорів. Понад те, за наявної практики видачі банківських гарантій успіхи Державної туристичної адміністрації щодо зменшення кількості неефективних компаній можуть швидко змінитися поразкою. Адже отримати ліцензію турфірма може й зараз, заплативши зайві 340 грн і отримавши банківську гарантію. Цілком можливо, що з наближенням літнього сезону кількість турфірм знову зросте до кількох тисяч.

Набагато більшого ефекту можна було б досягти, якби до розроблення закону залучили Нацбанк. Тоді, по-перше, чіткіше визначилася б форма гарантії для туроператорів, що виключає «фантазії» банкірів. А по-друге, до банків, які видають гарантії без забезпечення, було б висунуто жорсткіші нормативні вимоги. У цьому разі послуги надавали б уже на абсолютно інших умовах і можна було б говорити про якісні зміни на туристичному ринку.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар