Фінанси

Позбавлені лізингу: Оперативний схрестили з фінансовим

Вячеслав ДАРПІНЯНЦ

У середині січня набрав чинності новий Закон «Про фінансовий лізинг». Положеннями документа постфактум регламентовано результати ринкових трансформацій. Проте в систему чинних податкових норм закон вписується химерно-загрозливо.

Непростий і доленосний

Дані Німецької консультативної групи з питань економічних реформ свідчать, що коефіцієнти зношеності основних фондів по галузях української економіки коливаються від 40% (зв’язок і комунікації) до 48-50% (будівництво, сільське господарство, промисловість, транспорт). Загальний обсяг лізингових операцій у країні, за оцінками експертів, не перевищує 1 млрд грн на рік (для порівняння — в Чехії річний обсяг лізингу становить близько $2,6 млрд, в Польщі та Росії — по $2 млрд). Згідно з інформацією Всеукраїнської асоціації «Укрлізинг», пропозиція лізингових компаній і банків задовольняє сукупний попит на лізингові послуги лише на 10%.

Закон «Про фінансовий лізинг» покликаний формально поліпшити динаміку розвитку лізингових операцій (і як наслідок — оновити основні фонди). Мабуть, зміст документа довго (проект надійшов до ВР ще 25 грудня 2002 року) розглядався парламентаріями крізь призму лобістських зусиль, що відображають інтереси різних суб’єктів ринку лізингу. Люди, які брали участь у розробці, стверджують, що керівники лізингових компаній зламали немало списів, перш ніж істотно урізану редакцію закону вдалося провести (не без сприяння Нацбанку) через сесійний зал парламенту (11 грудня 2003-го).

Нормативний ККД

Майже всі значущі «ринкові активи» нового закону зводяться до банальної, але чіткої регламентації цивільно-правових відносин і механізмів захисту позицій лізингодавців і лізингоодержувачів. Норми прямої дії уточнюють ділові матерії, офіційну частину яких уже скроєно згідно з Цивільним і Господарським кодексами, а основна регулюється договорами і звичайним («понятійним») правом.

Більшість лізингових компаній в Україні (реально працюючих у сфері близько ста) безпосередньо або опосередковано залежать від банків і їх кредитних ресурсів (крім лізингових фондів, підприємств, зав’язаних на різнорівневому бюджетному кредитуванні). Враховуючи, що вартість банківського кредиту в гривні становить від 18 до 35% річних, а маржа за послуги лізингової компанії — 7-8%, можна припустити: ринок лізингового кредитування потенційно приречений на відсутність споживача. Однак якщо є попит, то, очевидно, мав рацію лізингодавець, який побажав залишитися невідомим, коли запевняв «Контракти», що в країні є підприємства (незавважені працівниками ДПАУ і політично сильними світу цього) з рентабельністю 30-35% і вище.

Платоспроможний попит, таким чином, цілком може розраховувати на гідну лізингову пропозицію. Щоправда, за умови, що пропозиція, своєю чергою, розраховує на меншу ніж 25-43% річних сукупну плату за лізинговий кредит. Додатковим бонусом може слугувати ще й знижена на 5-7% ціна продажу предмета лізингу (ПЛ). Це завдяки налагодженим відносинам лізингових компаній з продавцями грошей і основних фондів.

Трапляється, звичайно, що бюджетоорієнтований ланцюжок («орган влади — банк — лізингодавець — лізингоодержувач — страхова компанія») забезпечує «правильному» підприємству лізинг під 4% річних. Однак це не завжди стосується оновлення основних фондів.

Таким чином, взаємна довіра в українських лізингових схемах дорожча за предмет лізингу. А те, що держава звільнила лізингоодержувачів, наприклад, від обов’язку систематично інформувати про своє поточне фінансове становище лізингодавців — гідне уваги сатирика Задорнова.

Законодавці дали

Процедури оформлення і реєстрації лізингових договорів законом істотно спрощено: сторонам надано можливість на свій розсуд фіксувати умови переоцінки вартості, страхування, реєстрації ПЛ, порядок його повернення в разі банкрутства лізингоодержувача тощо.

Вдалося уникнути раніше чинного положення, згідно з яким неналежна реєстрація ПЛ, приміром, транспорту або обладнання підвищеної небезпеки, в державних наглядових органах була пiдставою для визнання договору лізингу нечинним. Принципово також, що відтепер ПЛ за жодних обставин не підлягає примусовому вилученню.

На гербовому папері збільшено сукупний попит на лізингові послуги — до лізингоодержувачів зараховано фізосіб. Тож тепер, як іронізують у лізингових компаніях, кожний дієздатний громадянин має можливість взяти в лізинг комбайн, автомобіль або, наприклад, токарний верстат (земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств, їхні філії, цехи та дільниці предметом лізингу бути не можуть).

Нормами прямої дії оформлено нове для України явище — сублізинг. Відповідно лізингоодержувачу надано можливість передавати ПЛ у користування третім особам за плату і на узгоджений термін (за обов’язкової письмової згоди лізингодавця).

Потенційний сюрприз

Новий закон замінив категорії оперативного (ОЛ) і фінансового лізингу (ФЛ) однією — «фінансовий лізинг» (з констатацією терміну договору за таким лізингом — не менш як рік). Згідно зі старим Законом «Про лізинг», ОЛ і ФЛ мали низку принципових відмінностей. Зокрема, термін чинності угоди та сума лізингових платежів (по тілу кредита) при ФЛ визначалися часом амортизації 60% предмета лізингу. Відповідно, викупити ПЛ за залишковою вартістю лізингоодержувач (з нашими «прискореними» амортизаційними нормами і коефіцієнтами) міг у вельми віддаленій перспективі. Водночас оренду ПЛ за схемою ФЛ Закон «Про оподаткування прибутку підприємств», очевидно, «з метою оподаткування» прирівнює до купівлі-продажу. Причому лізингоодержувач на валові витрати може відносити тільки відсотки (комісії) лізингового платежу.

Терміни ОЛ-договорів Закон «Про лізинг» визначав комічно: менші, ніж час 90% амортизації ПЛ. Без права викупу ПЛ після закінчення терміну договору лізингоодержувач мав право відносити всі лізингові платежі на валові витрати. Достроково переукладаючи такі договори на нових умовах (продовжуючи таким чином операцію до нескінченності), лізингоодержувач міг легко оптимізувати показники прибутку, а лізингодавець — амортизаційні відрахування. Отже, попит і пропозиція на законних (з деякими нюансами) підставах задовольняли один одного подвійно.

На перший погляд, логіка маніпуляції оперативно-фінансового схрещення слушна — піти від штучно збільшених термінів ФЛ, що тiшать ДПАУ і відлякують споживачів лізингових послуг. Питання в тому, чи треба було відмовлятися від регламентації ОЛ? Положення Господарського і Цивільного кодексів, звичайно, зберігають категорію «оперативний лізинг», але не настільки, щоб відносно вигідні схеми ОЛ були повноцінно реалізовані.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що не зрозуміло, як тепер оподатковуватимуть операції з фінансового лізингу. Не факт, що скорочення термінів ФЛ стане гідною заміною для споживачів: вже надто спокусливо було (за високої рентабельності) оновлювати основні фонди, занижуючи прибуток за допомогою ОЛ. Тим більше, що змін до податкового законодавства, пов’язаних з імплементацією нового закону, внесено не було. Тобто операції ФЛ, як і раніше, прив’язані до термінів амортизації з усіма наслідками. Головне — податкова отримує щонайменше тимчасовий люфт для «обкатки» лізингових схем і їхніх учасників. Тим часом консервація ситуації (параліч роботи ВР з одночасним заморожуванням операцій з ОЛ) ризикує виявитися для ринку лізингу фатальною.

---

Зміни прав і обов’язків суб’єктів лізингу*

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар