Олігархознавство

Генерали рудних кар’єрів

Євген ДУБОГРИЗ

Процес первинного накопичення власності в Україні близький до завершення, однак на зміну йому неминуче прийде другий етап — переділ активів і сфер впливу між великим бізнесом. У новій рубриці «Олігархознавство» Контракти аналізуватимуть відносини найбільших українських ФПГ, їхні стратегії, явні і приховані конфлікти.

Восени минулого року більшість інтернет-ЗМІ і частину друкованих видань облетіла напівлегендарна історія. Про те, як запрошені на відкриття синагоги в Дніпропетровську голова групи «Приват» Ігор Коломойський і Віктор Пінчук, який очолює групу «Інтерпайп», довгий час не могли визначити, хто з них має зачитувати принагідні цитати з Тори. Інакше кажучи, хто з двох бізнесменів є авторитетнішим у межах не лише області, а й усієї України. Підсумком дебатів стало те, що священну книгу їм довелося цитувати разом. Справді, на той час дві найбільші дніпропетровські ФПГ мали приблизно рівний вплив.

Хороший і ще кращий

Не можна сказати, що зараз вплив когось з них зійшов нанівець — і Інтерпайп, і Приват досі перебувають серед найпотужніших українських ФПГ. Однак факт залишається фактом — кінець минулого і початок нинішнього років для Привата видалися не найвдалішими. Спочатку група програла донецькій System Capital Management Центральний ГЗК, пізніше здала позиції в, мабуть, найгострішій вітчизняній приватизаційній боротьбі — за ДМК ім. Дзержинського, 98% якого у грудні 2003 року було викуплено Індустріальним союзом Донбасу. Крім того, ще один держактив, який перебував в управлінні Привата — ДМЗ ім. Петровського (точніше, 42% акцій підприємства) — було продано тому-таки ІСД. Щоправда, потім сторони домовилися про викуп Приватом «донецької» частки, але вочевидь, за більшу суму ніж 65 млн грн, сплачених ІСД за «петровський» пакет. Нарешті, неясні й перспективи Укрнафти, яку контролює Приват, — внаслідок створення національної вертикально інтегрованої нафтової компанії на базі НАК «Нафтогаз України», а не Укрнафти, як планувалося раніше.

Втім, Привату за останній рік вдалося лише зміцнити свої позиції на тих підприємствах, які і раніше перебували під егідою «імперії Коломойського-Боголюбова» (підприємець Геннадій Боголюбов, який проживає в Німеччині, разом з Коломойським вважається одним з основних співвласників Привату. — Прим. Контрактів). Група остаточно встановила контроль над вітчизняним марганцеворудним сектором, який складають Орджонікідзевський і Марганецький ГЗК, і в ході приватизації Укррудпрому викупила у держави пакети акцій Південного ГЗК і рудоуправління «Суха Балка». Досить успішно Приват просував свої інтереси в Росії. Зокрема, нинішнього року Приват придбав Алапаєвський меткомбінат на Уралі, став (за неофіційною інформацією) одним з акціонерів Алтайського коксохіму, а контрольований групою Дніпроазот став власником 20% акцій свого російського конкурента — комбінату «Азот» (Березники). Крім того, за словами Геннадія Боголюбова, група веде переговори про купівлю феросплавного заводу в Північній Америці.

Паралельно Інтерпайп відзначився кількома гучними придбаннями вітчизняних активів. Дніпропетровська ФПГ отримала контроль над Укрсоцбанком і заводом «Херсонські комбайни», зуміла порозумітися з харківським істеблішментом з приводу інвестування в Харківський тракторний завод, на паях з російським СУАл-Холдингом зайшла на Запорізький алюмінієвий комбінат, а також на правах молодшого партнера увійшла до консорціуму «Інвестиційно-металургійний союз», який приватизував Криворіжсталь.

Утім, говорити, що Приват зовсім не брав участі у первинному переділі власності, не варто. Офіційно під контроль групи у серпні перейшов формально державний Криворізький залізорудний комбінат (КЗРК). Проблема в тому, що досі залишається незрозумілим, хто саме керує КЗРК — конкурентом Привата в управлінні комбінатом став все той же Інтерпайп.

15 листопада відбулися збори акціонерів КЗРК, ініційовані власником, частка якого у статутному фонді компанії перевищує 10%. На зборах головою правління комбінату було обрано Олександра Пака, який, за словами представників підприємства, представляє основного акціонера КЗРК — дніпропетровську фірму Солайм, афілійовану з групою «Приват». Що ще більше заплутало ситуацію — посаду заступника голови правління з вересня займає Михайло Гроденський, за неофіційною інформацією, пов’язаний з Інтерпайпом. І незважаючи на те що основним акціонером КЗРК є Солайм, збутом продукції комбінату відає пов’язана з Інтерпайпом швейцарська компанія Allied Steel.

Останній герой

Криворізький залізорудний комбінат було створено на основі промислового об’єднання «Кривбасруда», але з активів Кривбасруди комбінату дісталося не все. Частину шахт було виведено з експлуатації через нерентабельність, зокрема копальні «Гігант-глибока», «Жовтнева» і «Першотравнева». Дві перші зараз контролює Центральний ГЗК, а боротьбу за Першотравневу ведуть Північний і Полтавський ГЗК. Рудоуправління «Суха Балка» було виділено в окреме підприємство, основним інвестором якого стала група «Приват». Пізніше ще одне рудоуправління — ім. Кірова — було придбане Криворіжсталлю. Тож на сьогодні до складу КЗРК входять лише чотири шахти — «Батьківщина», «Ленінська», «Гвардійська» і «Жовтнева», до того ж вони експлуатують два різних родовища. Виробництво аглоруди на КЗРК за 9 місяців нинішнього року становило 4,861 млн тонн.

У середині 90-х контроль над КЗРК отримала фірма «Рудснаб», очолювана криворізьким підприємцем Едуардом Самоткалом, яка, до того ж, деякий час активно приймала участь у збуті продукції сусідньої Криворіжсталі. Однак під час зразково-показової зачистки криворізького меткомбінату від «сторонніх» трейдерів, проведеної в 1999-2000 роках тогочасним директором Криворіжсталі Олегом Дубиною, Рудснаб виявився відрізаним від товарних потоків металургійного гіганта. Понад те, тоді ж з’явилися чутки про приєднання КЗРК до Криворіжсталі, подібно тому, як це трапилося з Криворізьким коксохімом і Новокриворізьким ГЗК. Утім, апетити Дубини обмежилися лише придбанням у КЗРК рудоуправління ім. Кірова (кар’єр і шахта ім. Артема). Можливо, якась негласна домовленість з Криворіжсталлю і дозволила Рудснабу зберігати контроль над КЗРК упродовж останніх років, а самому комбінату — уникнути судових розглядів, що спостерігалися на більшості ГЗК Криворізького басейну. Принаймні, «народний депутат від Криворіжсталі» Вадим Гуров не раз заявляв про неприпустимість приватизації КЗРК.

Однак довго залишатися поза сферою впливу найбільших бізнес-груп, які мають, на відміну від Рудснабу, можливість лобіювати свої інтереси на урядовому і парламентському рівні, КЗРК не міг. Комбінат було вирішено продати приватному інвестору під час приватизації Укррудпрому. Явний інтерес до нього виявили два гравці металоринку — ІСД і ММК ім. Ілліча. Що цілком зрозуміло — більшу частину аглоруди, яку залізорудний комбінат постачає на внутрішній ринок (близько 40% усієї продукції), купують ММК і «донецькі» ДМК ім. Дзержинського і Алчевський меткомбінат. Тим часом зусилля ІСД і голови ММК ім. Ілліча Володимира Бойко ні до чого не привели — згідно із законом про особливості приватизації підприємств Укррудпрому, до купівлі рудних активів допускалися лише власники пакетів акцій підприємств галузі, іншими словами, System Capital Management (Центральний і Північний ГЗК), російська Смарт-груп (Інгулецький ГЗК) і приватівські структури (Суха Балка і Південний ГЗК). Не допомогли і юридичні прийоми від ММК ім. Ілліча (який контролює Комсомольське рудоуправління, що раніше входило до складу Укррудпрому) — покупцем 93,07% КЗРК стала компанія «Солайм». За стартової ціни пакета в 242,64 млн грн і статутного фонду в 740 млн грн переможець конкурсу заплатив 689,42 млн грн. Таким чином, Приват, який тоді уже придбав державні 25% Сухої Балки, став єдиним в Україні постачальником аглоруди. І, здавалося, питання про власника КЗРК закрите надовго.

Проте на початку вересня Антимонопольний комітет видав консорціуму «Придніпров’я», який контролюється Інтерпайпом, дозвіл на купівлю понад 50% акцій КЗРК. А потім інтриги у процес додав ММК ім. Ілліча, повідомивши, що КЗРК направив на адресу маріупольського підприємства офіційного листа, в якому оголосив, що новим власником залізорудного комбінату стала корпорація «Інтерпайп». І хоча Інтерпайп заперечує факт купівлі комбінату, поява Allied Steel у якості ексклюзивного трейдера говорить багато про що.

Розмін майна

З чуток, що з’явилися у вересні, в обмін на КЗРК Інтерпайп запропонував Привату найбільший в Україні Нікопольський завод феросплавів, за який дніпропетровські групи змагалися в першому півріччі 2003 року. Головним позитивом подібного обміну могло стати припинення знаменитих «марганцевих війн» між Інтерпайпом і Приватом, який контролює два марганцевих ГЗК, а також два інші феросплавні заводи (Запорізький і Стахановський). Та й інших позитивних моментів в обміні НЗФ на КЗРК не бракує.

За винятком одного — такий обмін, за всієї його привабливості, був би явно нерівноцінним. Надто різний рівень доходів двох підприємств — не лише тих, що декларуються (477 млн грн у КЗРК проти 1,536 млрд грн у НЗФ за підсумками 2003 року), а й потенційних. Ціна феросплавів на світових ринках перевищує вартість аглоруди у 15-20 разів, тоді як обсяги виробництва (у тоннах) у КЗРК вищі, ніж у НЗФ, лише у 6-7 разів. Водночас близько 40% аглоруди КЗРК, згідно з балансовим розподілом залізорудної сировини, має продавати на внутрішньому ринку — нині по $23,5/т (що приблизно в 2-2,5 рази менше, ніж експортні ціни). Також цінність НЗФ для Привату набагато вища, ніж КЗРК — для Інтерпайпу: у разі входження Нікопольського феросплавного до «приватівського» портфелю, група Коломойського стала б чи не найбільшим гравцем на світовому ринку феросплавів (близько 15%), до того ж забезпеченим сировиною.

Проте подальші події показали, що НЗФ, незважаючи на чутки, залишиться у володінні Інтерпайпу. Звернень до Антимонопольного комітету з проханням дозволити продаж заводу кому-небудь досі не надходило (тоді як прохання про дозвіл на продаж КЗРК в АМКУ з’явилося через тиждень після приватизації комбінату). Відтак, ще в липні нинішнього року Інтерпайп оголосив виробництво феросплавів пріоритетним напрямом розвитку, запросивши на посаду керуючого директора феросплавного бізнесу недешевого росіянина Михайла Шамоліна (до того — молодший партнер консалтингової компанії McKinsey). Зрештою, недавні заяви Орджонікідзевського ГЗК про нову спробу обмежити імпорт давальницької марганцевої руди прямо свідчать про те, що ділитися феросплавним заводом, як і міняти закупівельну політику НЗФ, Інтерпайп не збирається.

Питання в іншому — наскільки чутки про обмін виказують реальні наміри двох ФПГ. Перший варіант — негласна домовленість між конкурентами існувала, однак унаслідок певних причин операція зірвалася. У такому випадку доводиться констатувати, що Інтерпайп можна позитивно охарактеризувати з погляду бізнес-стратегії, але аж ніяк щодо бізнес-етики: на КЗРК група Пінчука зайти все-таки зуміла. Звісно, в тому випадку, якщо Allied Steel справді займається збутом комбінатівської аглоруди. Адже контроль над збутовими ланцюжками, як свідчить вітчизняна практика ведення бізнесу, є одним з головних кроків зі встановлення контролю над підприємством взагалі. Незрозуміло також, які дивіденди Привату може принести право власності на комбінат, якщо «правом власності» на його продукцію володіє одна з конкуруючих структур.

Інша річ, якщо дозвіл АМК і прихід Allied Steel — усього лише видимі ланки багатоходового ланцюжка в переділі власності між Приватом, Інтерпайпом, і, можливо, ще кількома великими ФПГ, не обов’язково українського походження. Подібні багатоходівки поки незвичні для вітчизняних олігархів не так внаслідок невміння прораховувати свої дії на кілька кроків наперед, як через необхідність довіряти один одному і координувати зусилля за різкої зміни правил гри у передвиборчій атмосфері. Втім, і такий варіант не можна відкидати.

Третій буде?

Менше зрозумілості щодо майбутнього КЗРК. Для Інтерпайпу, як і для Привату, комбінат, вочевидь, є не більше ніж окремим активом, який неможливо інтегрувати в нині існуючі виробничі ланцюжки обох ФПГ. Відповідно, за кілька років, коли ціни на сталь і на руду, згідно з прогнозами, суттєво впадуть, комбінат втратить теперішню цінність для дніпропетровських груп. Тим часом, потенційних покупців КЗРК, готових викласти за комбінат значну суму саме зараз — щонайменше три. Крім згаданих ММК ім. Ілліча та ІСД, фігурантом у «справі КЗРК» може стати російський Євразхолдинг, який улітку заявляв про бажання увійти на український ринок залізорудної сировини. На початку листопада російський металургійний гігант запросив на роботу виконавчим директором українця Валерія Хорошковського, який знає нюанси вітчизняного бізнесу загалом і Інтерпайпу зокрема.

Екс-міністр економіки Хорошковський свого часу називав себе власником компанії «Ферротрейд Інтернешнл» — основного акціонера (74,8%) Укрсоцбанку. Наразі, незважаючи на те що структура власників банку, за словами його керівництва, не змінилася, фактичним господарем Укрсоцбанку вважають Інтерпайп. Тому версія, згідно з якою Хорошковський, розлучившись із Укрсоцбанком на користь Інтерпайпу, може в обмін допомогти своєму нинішньому роботодавцеві — власнику Євразхолдинга Олександру Абрамову — увійти на яке-небудь із цікавих йому українських підприємств, також має право на життя. Євразхолдингу є що запропонувати і групі Коломойського — наприклад, пайову участь у власності Нижньотагільського меткомбінату, яким, за неофіційною інформацією, Приват цікавився цього року.

Однак не варто забувати і про тісну інтеграцію КЗРК і Сухої Балки — підземні комунікації та інфраструктура двох видобувних підприємств досі пов’язані воєдино. Відтак, хоч хто стане остаточним господарем КЗРК, йому в будь-якому випадку доведеться враховувати інтереси Привату. Тобто альтернативи у «стороннього» інвестора (хоч ким він буде — ММК, ІСД, Євразхолдинг чи Інтерпайп) КЗРК дві — або при найменшому конфлікті з приватівськими структурами зіткнутися з ризиком зниження обсягів виробництва на комбінаті, або спробувати отримати під контроль і Суху Балку. Лобістських зусиль для цього вистачить, принаймні в ІСД та Інтерпайпа, а, можливо, й у ММК і росіян — підтримку Привату зараз забезпечує переважно глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук, політична вага якого, за прогнозами політологів, неминуче зменшиться за будь-якого результату президентських виборів.

Таким чином, якщо КЗРК зрештою опиниться поза впливом групи «Приват», це може свідчити про не найкращі перспективи розвитку бізнесу цієї ФПГ в Україні. Хоча, напевно, проаналізувавши досвід Олександра Волкова чи Костянтина Григоришина (див. стор. 66), Ігор Коломойський зможе знайти потрібний рецепт для того, щоб і надалі залишатися одним з найбільших українських власників.

Найбільші активи дніпропетровських ФПГ в Україні

Приват ПриватБанк ДМЗ ім. Петровського Північний ГЗК Укрнафта РУ «Суха Балка» Дніпроазот Баглейкокс Дніпродзержинський коксохім Дніпропетровський коксохім Комінмет Запорізький завод феросплавів Стахановський завод феросплавів Марганецький ГЗК Орджонікідзевський ГЗК Нафтохімік Прикарпаття НПК «Галичина»

Інтерпайп Нікопольський завод феросплавів Нижньодніпровський трубопрокатний завод Новомосковський трубний завод Харківський тракторний завод Нікопольський завод безшовних труб Херсонські комбайни Криворіжсталь (спільно з System Capital Management) Запорізький алюмінієвий комбінат (спільно з Суал-холдингом) Банк «Кредит-Дніпро» Укрсоцбанк Нікопольський завод нержавіючих труб (спільно з ПКП «Ювіс») Нікопольська трубна компанія Дніпроенерго (сперечаються за контроль з НАК ЕКУ)

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар