Епіцентр

Українська субота

Віталій ПОРТНИКОВ

Вітчизняним політикам доводиться бути лівими, але від цього влада не стає дієздатнішою. Як виправляють помилки приватизації?

Багато туристів, які відвідують сьогодні Ізраїль, спочатку дивуються, чому в цій країні, здавалося б, цілком світській і сучасній, відпочивають виключно в суботу, а в неділю сумлінно працюють. Невже наші колишні співвітчизники, а їх чимало серед батьків-засновників Ізраїлю, були такими релігійними?

Зовсім ні. Ізраїль узагалі створювали соціалісти, тож субота і неділя їх абсолютно не цікавили. Їх цікавила ефективна держава. Але для функціонування дієздатної влади соціалістам була просто необхідна коаліція з релігійними партіями. Інакше більшості не виходило, а без більшості яка влада? І нерелігійним соціалістам, які взагалі вже забули, що роблять у синагозі, довелося погодитися і з суботою, і з релігійними одруженнями, словом, з усім, що союзники вважали важливим.

В українських політиків своя субота. У них не виходить влади без союзу з лівими або їм самим доводиться бути лівими, щоб подобатися виборцям. Про соціальну спрямованість уряду Юлії Тимошенко останніми місяцями не говорив тільки лінивий: і заощадження вона віддала, і приватизацію хоче провести, щоб роздати гроші громадянам, й інфляцію підштовхує. І, здавалося б, опоненти прем’єра мають бути правими респектабельними політиками, які демонструють здоровий глузд й обіцяють уже самим своїм приходом до влади виправити помилки попередників.

Але недавня заява Фонду державного майна про необхідність розірвати договір купівлі-продажу гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» із компанією Mittal Steel Germany Gmb нагадала про те, як насправді виправляються ці помилки. Те, що за розподілом посад після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах Фонд дістався саме соціалістам, уже мало насторожити тих, хто розраховував, що учасники Майдану проведуть бодай якісь серйозні реформи. Серйозні реформи неможливі без серйозної приватизації. Можна любити Валентину Семенюк, можна ставитися до неї саркастично, але не можна не визнати, що сама висуванка соціалістів завжди саркастично ставилася до приватизації. І навіть сама приватизація Криворіжсталі — головна подія періоду правління помаранчевих урядів — відбулася всупереч Фонду державного майна.

Але що сталося потім, коли до влади прийшла респектабельна буржуазія з Партії регіонів? Фонд державного майна залишився в соціалістів, чи не так? А що вдієш, без їхньої суботи не було б антикризової коаліції. У результаті замість концепції приватизації, покликаної змінити варварське обличчя української економіки, ми і далі стежили за спробами цю приватизацію корпоратизувати і загальмувати. Здавалося, після позачергових парламентських виборів, які призвели до зникнення Соцпартії з політичної арени країни, Фонд державного майна нарешті знайде нового керівника, можливо, не більше зацікавленого в приватизації, ніж Семенюк, але хоча б більшою мірою ідеологічно пов’язаного з правлячими партіями. Але й зараз цього не сталося. Голова Фонду знайшла спільну мову з президентом і його Секретаріатом. На Банковій мудро розсудили, що краще ніякої приватизації, ніж приватизація по-тимошенківськи. Тим часом сама Валентина Семенюк не припиняє й активної політичної діяльності, зокрема має намір балотуватися на посаду президента країни від рідної партії. І якщо Юлія Тимошенко, на думку опонентів, уже готується до передвиборчої кампанії й навіть готова принести їй у жертву Одеський припортовий, то чому не може зайнятися такою самою підготовкою Валентина Семенюк і ще раз нагадати, що стоїть на варті державної власності й готова боротися навіть із такими інвесторами, як Лакшмі Міттал.

Питання навіть не в тому, чи вдасться Фонду держмайна відібрати в могутнього олігарха Криворіжсталь — я в цьому якраз дуже сумніваюся. Питання в інвестиційному кліматі в країні. Валентина Семенюк, поза будь-яким сумнівом, досвідчений політик, що за роки перебування на одній із найпомітніших посад у країні перетворився на досвідченого апаратника. Але саме її біографія якнайкраще свідчить: відповідальні економічні посади не повинні ставати предметом безпринципного політичного торгу та міжпартійних угод. Крім питань розподілу портфелів, місць у міністерствах і парламентських комітетах є ще й звичайні державні інтереси. Вони вимагають, щоб на чолі Фонду державного майна, Антимонопольного комітету, митниці й аналогічних структур з’являлися не партійні діячі, а фахівці, завдання яких — налагодження процесу. Інакше ми ніколи не дочекаємося якісної приватизації й реального інвестиційного інтересу. А інтерес цей, між іншим, не в ризику, на який пішов Лакшмі Міттал, — у цієї людини достатньо ваги і можливостей, щоб підім’яти під себе всю українську державну структуру, якщо знадобиться. А в тому, щоб в Україну не боялися вкладати звичайні західні інвестори — ті, хто з державою боротися не може і не збирається. Поки що на їхньому місці я остерігався б вкладати у нашу країну — хто знає, кому завтра за черговою квотою дістанеться Фонд держмайна.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар