Епіцентр

Ви вжили антиінфляційних заходів?

«Думаю, для кожного дня достатньо своїх турбот, намагаюся не будувати планів, не оцінювати ризиків, не залазити в кредити, словом, жити сьогоднішнім днем»

— У мене немає чіткої програми антиінфляційних дій, та й взагалі навряд чи я зміг би вжити щось конкретне, навіть якби дуже захотів. Річ у тому, що в мене не так багато грошей, щоб зберігати їх у банку, тож інфляція мені не страшна, я не ламаю голову над тим, у яку валюту переводити заощадження. Взагалі для мене неприйнятні будь-які заходи з метою убезпечити себе.

Анатолій ХОСТІКОЄВ, народний артист України

Думаю, для кожного дня достатньо своїх турбот, намагаюся не будувати планів, не оцінювати ризиків, не залазити в кредити, словом, жити сьогоднішнім днем. Цього мене навчили батьки. Приміром, у моєї бабусі було п’ятеро дітей, яких вона виховала без чоловіка (загинув на війні). З інфляцією справлялася просто: не звертала на неї особливої уваги й шила сарафани. Ось і я, напевно, якщо притисне, шитиму сарафани, швейна машинка бабусі в мене залишилася. Принаймні сподіваюся, що зможу прогодувати сім’ю. А якщо справа дійде до того, що потрібно буде запасатися хлібом і сіллю, то з такої країни доведеться виїхати.

Навіть не знаю, як я діяв би на місці Кабміну, який пообіцяв розробити програму антиінфляційних заходів. Адже розробити ще не означає реалізувати. Ось я свого часу грав роль султана, який вирішував проблеми своєрідно: якщо в його підданих щось не ладилося, то їм просто рубали голови. Думаю, було б непогано, якби до влади в Україні прийшов вольовий і сильний політик, здатний не просто розводити демагогію, а приймати рішення, домагатися їх виконання і нести за них відповідальність. Якщо таких політиків у країні не буде, залишиться тільки визнати, що вибори-перевибори — справжнісінька нісенітниця. А українські політики здебільшого граються в керування державою, отримуючи величезне задоволення від того, що на кону не дрібниці, а заводи, фабрики, газ, нафта, золото, люди... Останні страждають від того, що відбувається (зокрема, і від інфляції), але нічого не можуть вдіяти. Власне, трагізм ситуації полягає в тому, що українські політики не лише посередні господарники, а й погані актори. Ніхто з них, заграючи з електоратом, не тягне на Оскар, утім, Київську пектораль декому варто було б дати.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар