Юрій МАКАРОВ: Між страхом і комфортом

Юрий МАКАРОВ

Москва гуде другий тиждень поспіль. У провідній діловій газеті Росії «Ведомости» надруковано відкритий лист колишнього голови ЮКОСу, а нині в’язня «Матросской тишины» Михайла Ходорковського. Заголовок: «Криза лібералізму в Росії». Основна теза: «ліберали свою справу прос... ли» (так в оригіналі). Ліберали, мовляв, самі винні у своїх бідах, вони захопилися створенням сприятливих умов для 10% співгромадян, проігнорувавши інтереси решти 90%. Коли ж народ відвернувся від них і висунув сильного голову держави, вони здалися на ласку переможця. Дався взнаки «страх перед тисячолітнім минулим та... могутня звичка до побутового комфорту». Зараз кажуть, що не сам Ходорковський писав своє покаяння, що це, по суті, білий прапор, визнання особистої капітуляції зека у сподіванні помилування, — дарма. Важливий сам факт визнання. Навряд чи під тортурами його вирвали в одного з найзаможніших людей світу.

Наприкінці статті, сповненої гірких і, можливо, щирих визнань, мiститься рецепт «як нам облаштувати Росію». Не переглядати підсумки приватизації, але змусити бізнесменів ділитися з народом (тобто з державою). Визнати пріоритет національних (тобто державних) інтересів. І, на думку багатьох оглядачів, головний message — підкоритися чинному президентові. «Хочеться замислитися: так, Путін, напевно, не ліберал і не демократ, але все ж він ліберальніший та демократичніший від 70% населення нашої країни. Ніхто інший, як Путін, увібравши всю антиліберальну енергію більшості, приборкав наших національних бісів». Так і згадується Пушкін: «Уряд — наш головний європеєць».

Зрозуміло, варто було з’явитися вождеві нації, рішучому та непідкупному, щоб у ділових людей впала завіса з очей. Путін у ролі смаженого півня. Авжеж, Україна — не Росія. У нас іще так надовго не саджали олігархів, хіба що в Америці. Проте кілька тижнів, проведених у СІЗО Тимошенко та Бродським, зробили їх не слухняними хлопчиками-дівчатками, а полум’яними борцями з режимом. У цьому докорінна відмінність Києва від Москви. Інша річ, що в нас лібералів, власне, не було. Тому каятися нема кому. І слова про солідарну відповідальність бізнес-спiльноти за майбутнє країни, хай хоч як фальшиво вони звучали б, узагалі не будуть вимовлені.

У нас немає президента-«європейця». У нас узагалі нема європейців. Є тільки європейський вибір.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар