У клубах сигарного диму

Наталя АМОЛЯ,
Фото Свiтлани СКРЯБIНОЇ

У столиці відроджуються елітні сигарні клуби

«Давай закурим, товарищ, по одной»

У добу Hi-tech і віртуального спілкування дедалі частіше виявляється туга за традиційним спілкуванням — без посередників. Немов на противагу чатам та іншим віртуальним поглиначам дорогоцінного часу народ почав об’єднуватися, так би мовити, натурально. Збираються в клуби власники бультер’єрів, романтики неба й морської хвилі, інтелектуали «купкуються» навколо шахівниць, любителі азарту — навколо стола із зеленим сукном. І часто саме та «річ», яка об’єднує її шанувальників (більярдний кий, парашут, яхта, улюблена домашня тварина тощо), стає не просто предметом загального обожнення, вивчення, обговорення, а й мірилом успіху, своєрідною візитівкою її власника. Наприклад, сигара — незмінна супутниця президентів і прем’єр-міністрів, бізнесменів і просто багатих людей.

У деяких країнах Західної Європи привезена Колумбом дивина започаткувала цілу «сигарну» культуру. Розпалювання сигари перетворилося на своєрідний ритуал з безліччю атрибутів — х’юмідори для зберігання, гільйотинки для обрізання сигар, кедрові сірники або принаймні спеціальні запальнички для прикурювання. У любителів «благородного диму» є навіть свої правила. Наприклад, швед у день народження сина повинен прийняти ванну і викурити хорошу дорогу сигару. Західні аристократи намагаються підпорядкувати своє життя французькому правилу трьох «С»: сoffee, cognac, cigars. А у виробництві найстильніший напрям — виготовлення сигар вручну. Сигари ручної роботи, як і старовинні вина та коньяки,— найцінніші й найдорожчі. «Сигарне гурманство» — недешеве захоплення навіть на Кубі, де куріння сигар — вельми тривіальне заняття.

Фешенебельні ресторани нині роблять спроби відродити салонну культуру, організовуючи вечори з живою класичною музикою, дегустацією раритетних вин, коньяків і сигар. Мінімальне сигарне меню пропонують у будь-якому пристойному ресторані. Створюються елітні сигарні клуби. Однак поки що тільки саме елітні. Сигари в нас сьогодні залишаються модою, а не іміджевою ознакою «грошовитого» класу, як це було «до історичного матеріалізму».

Утім, заморські сигари були в Україні екзотикою і сто років тому. Хоча в Європі, зокрема в Російській імперії, й було налагоджено виробництво сигар (пригадаймо хоч би фабрику «Соломона Когена» в Києві), все ж за смаком вони поступалися «заморським» кубинським або бразильським. «Смакували» заморські сигари в усіх європейських салонах. І досі багато старовинних західноєвропейських сигарних клубів.

Закритий клуб відкритих інтересів

«Київський сигарний клуб» цього року відсвяткує своє дворіччя. У невеликому колі друзів виникла ідея створити неформальне об’єднання шанувальників сигар, і згодом його було зареєстровано в Мін’юсті. Клуб має свій статут, символіку, логотип. «Усі наші документи зберігають стиль і дизайн «Київського сигарного зібрання», яке існувало на початку минулого століття, — говорить Олег Стрельников, виконавчий секретар клубу. — Проте ми не претендуємо називатися спадкоємцями «Зібрання». Ми швидше його «моральні» наступники».

1907 року в Києві на Липках утворився «Сигарний гурток». За деякий час це було вже «Київське сигарне товариство», до якого входили шановані люди міста. Очолював його київський губернатор Іпатьєв.

Як і за колишніх часів, сьогодні стати членом клубу може будь-яка гідна людина, яка згодна з його статутом і має рекомендацію одного з дійсних членів клубу. Щоправда, імена членів клубу нам не розкрили. Як розповів Олег Стрельников: «До нашого клубу входять люди, які можуть і не палити, головне — щоб це були забезпечені люди, які домоглися чогось у житті, бізнесі чи політиці, в яких чудові сім’ї, але при цьому вони відчувають дефіцит спілкування. Звичайно, ми не якась там масонська ложа. Просто намагаємося уникнути зайвої публічності, щоб відпочити від рутини ділового життя».

Останньої п’ятниці кожного місяця клуб проводить зустрічі в якомусь затишному ресторані чи кав’ярні («постійної прописки», тобто свого приміщення, в клубу немає). Між зустрічами члени клубу спілкуються на своєму закритому сайті в інтернеті. Молодий клуб уже має певні традиції. До кожної нової зустрічі друзі готують «частування» один для одного — приносять нові сигари, здебільшого ексклюзивні, ручної скрутки. Особлива гордість клубу — коробка раритетних сигар, подарована послом Куби. Майже на всіх зустрічах присутні почесні гості, наприклад, представники сигарного дому Habanos. «Ми запрошуємо фахівців — вітольє, сомельє, майстер-брендерів, — говорить Олег Стрельников. — Вони розповідають нам про те, що саме ми палимо й випиваємо, іноді вчать, як відчути смак, поєднувати сигару з напоєм. Також проводять дегустації нових для нас коньяків, сигар». «Однак це не є основним змістом наших зустрічей, — продовжує тему Ігорс Петровс, президент «Київського сигарного клубу», банкір. — Ми спілкуємося, цікавимося, що змінилося за той час, поки не бачилися, ділимося новинами».

Іноді темою нової зустрічі є захоплення членів клубу. Наприклад, минулої осені було організовано більярдний турнір. Крім того, клуб поклав на себе культурну місію. «Ми намагаємося відродити традиції сигарної культури, — пояснює Олег Стрельников, — плануємо відновити історичні документи, пов’язані з ім’ям Зіно Давидова — відомого виробника сигар у Європі. Родом він з нашого міста, і ми хочемо встановити меморіальну дошку на будинку, де він жив».

Сигари «без рекомендацій»

Утім, є в столиці місця, де бажання поспілкуватися з любителями сигар не потребує чиїхось рекомендацій. Наприклад, сигарний клуб «Лондон» на Європейській площі. Цей заклад нагадує ресторан: біля входу — бар, у двох невеликих залах — невисокі столики з натурального дерева і темно-бордові шкіряні широкі крісла, декоративний камін, невеликі книжкові шафи із сучасними художніми й енциклопедичними виданнями. За скляними дверцятами великої х’юмідорної шафи виставлено сигарне меню — шість десятків пропозицій: мексиканські, бразильські, нікарагуанські, домініканські і, звичайно ж, кубинські сигари. В асортименті тільки сигарний haute couture — раритетні екземпляри ручної скрутки. «Вибір сигари демонструє навколишнім смак і, скажімо так, життєву позицію», — зазначає адміністратор клубу «Лондон» вітольє Сергій Прокопчук. Однак новачкам не треба боятися — дипломовані вітольє навчать усім азам ритуалу сигаропаління.

У стилізованому англійському кабінетно-салонному інтер’єрі клубу цілком можна відчути себе справжнім джентльменом, погортати англомовну пресу, інтелектуально розслабитися за грою в шахи або зіграти партію в бридж, якщо знайдеться компанія. А якщо ні — можна, потонувши в розкішному кріслі, попихкуючи сигарою, поекспериментувати в поєднаннях смаків тютюну і якого-небудь благородного напою. Гурмани оцінять пропозиції винної карти, в якій — мелізивні французькі коньяки, наприклад, Hardy або Lheraud (80-400 грн/50 г), близько 30 видів односолодового віскі (Higland, Single Malt, Scotch Wuisky — 60 грн/50 г), раритетні вина та багаті на смак лікери. Ідеальну «гарячу» пару для своєї сигари можна вибрати з десяти сортів чудового заварного чаю, наприклад, «Гордість Цейлону», «Сила йохимбе», «Княжий жасмин». Шанувальникам кави запропонують класичний «Еспресо», «Французьку ваніль», «Бразильську сантос» (10-32 грн). У сміливих імпровізаціях гурманства можна знайти і власну формулу трьох «С».

---

Клуби по-...

Увесь західний світ останні півтора десятка років охоплений боротьбою за здоровий спосіб життя. Закони, які забороняють палити в громадських місцях (зокрема, в барах, ресторанах без хорошого кондиціювання), спровокували справжній бум сигарних клубів і різних асоціацій на захист прав курців. Наприклад, 1994 року було створено International Association of Cigar Clubs як неформальне інтернет-об’єднання на допомогу наявним і знову організовуваним сигарним клубам, у тому числі віртуальним (як, наприклад, віртуальне Cigar Cafe в США). Нову популярність здобули вже давно існуючі клуби. Серед них — Davidoff, створений при знаменитій сигарній виробничій компанії у Швейцарії (організовує сигарні вечірки з коктейлями і джаз-оркестром), закритий ексклюзивний жіночий клуб у князівстві Монако Les Volutes та багато інших.

У Росії є і відкриті, і закриті сигарні клуби. Наприклад, «Общество ценителей сигар» у Санкт-Петербурзі. Вступити до цього закритого клубу можна за рекомендацією одного з діючих членів. Треба подати заяву на ім’я секретаря товариства й автобіографію з докладним переліком «сигарних» інтересів, а також щодо мистецтва, спорту, подорожей і кулінарних пристрастей. Товариство проводить вечори-зустрічі з людьми, добре відомими в сигарному бізнесі, а також зі знаменитостями спорту, мистецтва, політики. Члени товариства можуть скористатися низкою привілеїв у Grand Hotel Europe, такими як 50% знижка на відвідування всіх заходів, які проводить товариство, 20% знижка на напої, які пропонуються в ресторанах, кав’ярнях і барах готелю, 10% знижка на сигари і спеціальні розцінки на проживання в Grand Hotel Europe.

«Клуб любителей сигар имени Фиделя Кастро и его друга Че Гевары» «прописаний» у ресторан-арт-клубі «Ностальжі» в Москві. Сигарний клуб «Граф Орлов» розташовано в ресторані з такою самою назвою на заміській дачі фаворита Катерини Великої графа Григорія Орлова. У х’юмідорній кімнаті з особистими депозитаріями членів клубу зберігається 150 видів сигар, зокрема з особистої колекції Фіделя Кастро. Le Club — закритий сигарний клуб в однойменному ресторані Санкт-Петербурга. Вступити до цього клубу можна тільки за рекомендаціями трьох постійних членів клубу й зі сплатою членського внеску. Для членів клубу щочетверга влаштовуються сигарні вечори, де сигара й кава — коштом закладу. Формування клубу триватиме, доки кількість його членів не сягне магічної для багатьох західних клубів цифри 97.

Любителі сигар про клуби

Рене КАРДОСО СЕРГЕДО, генеральний представник у Центральній та Східній Європі Habanos s. a.:

— Я трохи здивований таким інтересом і любов’ю до сигар у Києві. Сигара для кубинця — невід’ємний атрибут його життя. З чашки кави і сигари починається день. Однак палити сигари для нас — це не палити сигарети, немає поняття «перекур», хоча й звертаємося до друзів: «Давай запалимо». Сигару треба відчувати, приділити їй час. Для нас немає потреби збиратися в клуб, щоб палити сигари. Щоправда, в Гавані є сигарний клуб, але він... жіночий. У Європі ж сигара — це мода, успіх, респектабельність. Про людину, яка палить сигару, тут намагаються вгадати, наскільки вона багата. Київські клуби є своєрідними «послами» Куби в Україні. Приємно, що об’єднуються люди, які поділяють захоплення сигарою, вчаться відчувати смак, отримувати задоволення від добротних, нефальшивих сигар, прагнуть ознайомитися з історією сигари, хочуть залишити про себе хороше враження після спілкування з будь-ким.

Гаррі КОРОГОДСЬКИЙ, бізнесмен:

— Сигари палю понад десять років. Віддаю перевагу Davidoff Special R. Для мене це передусім куриво, а не атрибут успіху, респектабельності. Мені здається, що зазвичай такі хвастощі — удавані, навіть фальшиві, насамперед пов’язані з модою. Зазвичай спочатку людина палить сигару тому, що модно, а потім — тому, що смачно. Сигари набагато смачніші за сигарети. Не впевнений, що хотів би потрапити в який-небудь сигарний клуб. Напевно, тому що не шукаю якогось специфічного спілкування. Крім того, в мене вже склалося коло друзів, з якими можу розділити не тільки своє захоплення сигарами. Однак вважаю, що сигарні клуби потрібні. Палити в колективі «смачніше». Приємно випалити сигару з однодумцем, а не в компанії того, кому запах диму неприємний.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар