Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ: Про світляків та їхніх поліграфічних двійників

Десь на початку 1970-х великий італійський поет і кінорежисер П’єр-Паоло Пазоліні був запрошений до розмови про стратегічні наслідки кількох десятиріч тамтешнього панування християнсько-демократичного режиму. У роздумах про ті наслідки Пазоліні чи не всю ніч блукав десь за містом полем. А потому написав, поєднавши враження від того поля з тими роздумами: я не політик, я поет, тому узагальнити наслідки християнсько-демократичного режиму можу лише так: це режим, унаслідок якого з італійських полів зникли світляки. Справді, італійський неокапіталізм, що його патронували демохристияни, у своїх індустріальних зусиллях екологічно поводився так, що на тамтешніх полях справді зникли світляки... Автор цих нотаток почасти теж поет. Хоч, зрозуміло, зовсім не такого класу, як великий італієць. Але також залишає за собою право саме поетичного узагальнення тутешньої ситуації. Отож, це ситуація, що внаслідок її інтелектуальної (власне, антиінтелектуальної) «екології» зникли українські світляки. Тобто українська книга — єдиний світляк, що спалахував у довгій, історично аж безконечній ночі нескінченного україножерства. Українська книга ніби і є, і її начебто немає. Як дуже штучний товар, вона, зрозуміло, є. Як драматичне похідне від окремішних авторських і видавничих зусиль. Що їм на заваді, стримано кажучи, аж стирчать ті чи ті бюрократично-економічні бар’єри.

Що ж означає та облога української книги у суверенній Українській державі, з її цілоденною риторикою про «національну культуру»? Серед іншого це означає ось що. У сусідній — зі Сходу — країні на початку 1990-х спалахнула колосальна книжкова видавнича революція. Сьогодні серйозна російська книга — чи не найкраща у світі. Включаючи власне видавничі параметри. А українська книжка на тлі російської — то ніби сірникова коробка біля Монблану. Все інше, включаючи відповідні економічно-ринкові, а по тому інтелектуальні і, нарешті, політичні наслідки цієї гротескної «конкуренції», легко спрогнозувати. У бік останньої катастрофи. І не лише книжкової...

Зрештою, вже, схоже, навіть не до прогнозів. «Розкладки» аж вгинаються від російського «кітчу». То ніби похідне від «попиту» і «пропозиції».

А якщо від чийогось «замовлення»? Чийого? Хто винен, що тут зник той поліграфічно оформлений український «світляк»? «Ми живемо в догутенбергівську епоху», — казала наша велика співвітчизниця Анна Ахматова. Український читач сьогодні може це повторити.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар