Боротьба за селянський мільярд

Богдан МАЛИНОВСЬКИЙ

Міністерство агрополітики оцінює обсяги придбання сільгосптехніки минулого року більш ніж у мільярд гривень. 70% цієї суми дісталося вітчизняним машинобудівникам.

Сільмашем зацікавилися металурги

Наглядову раду ВАТ «Херсонські комбайни» (його контрольний пакет акцій належить «Лізинговій компанії «Украгромашінвест», акціонером якої є корпорація «Інтерпайп») нещодавно очолив перший заступник голови правління корпорації Максим Басов.

В український сільмаш вперше прийшов менеджер такого рівня — з досвідом роботи на провідних посадах у великих російських компаніях. Усе це свідчить про виняткову серйозність намірів «Інтерпайпу» щодо «Херсонських комбайнів». Сам Максим Басов поділився планами щодо напрямів інвестування «Херсонських комбайнів»: технічна модернізація, НДДКР, інновації у сфері виробничого менеджменту й керування витратами. Менеджери «Інтерпайпу» сподіваються, що цього року херсонцям удасться виробити й продати більш як 200 зернозбиральних комбайнів, тобто в півтора рази більше, ніж за два попередніх роки.

І вони не єдині серед вітчизняних металургів, хто виявляє інтерес до сільськогосподарського машинобудування. Кілька місяців тому завод «Уманьферммаш», який нещодавно перепрофілювався на грунтообробну техніку і причіпні бурякозбиральні машини, придбало ЗАТ «Ілліч-Сталь» — власник контрольного пакета акцій ММК ім. Ілліча. Як стало відомо «Контрактам», уманці самі попросилися «під крило» металургів. Виробники металопродукції, як відомо, володіють значними коштами, а «Уманьферммаш» завершив минулий рік зі збитками. Певним стимулом для альянсу маріупольських металургів та уманських машинобудівників стали й широкі інтереси ММК в агробізнесі. «У комбінату зараз — кілька десятків агроцехів, які обробляють понад 110 тис. га землі, тож є плани щодо забезпечення уманською технікою нашого агрокомплексу», — повідомили у прес-службі ММК ім. Ілліча.

Привабливість сільмашу різко?зростає

Цього року інтерес металургів до підприємств сільськогосподарського машинобудування має зрости. Певну роль тут може відіграти стримування цін на метал для внутрішнього ринку, на якому наполягає уряд. Якщо металурги примусово знизять свої прибутки заради добробуту машинобудівників, то вертикальна інтеграція дасть можливість зосередити всі прибутки в одній кишені.

Однак металургійні підприємства, а також інші великі інвестори сподіваються передусім на стрімке зростання ринку сільгосптехніки. Зокрема, новопризначений міністр агрополітики Віктор Слаута вважає, що виділення в бюджеті-2004?120 млн грн на компенсацію відсоткової ставки за довготерміновими кредитами для села дасть змогу залучити 1,2 млрд грн кредитів. Причому ці кредити, на думку міністра, буде використано в основному на придбання сільгосптехніки, насамперед вітчизняної, позаяк її покупцям відшкодовуватимуть 14% кредиту.

Вочевидь, механізмом компенсації відсоткових ставок зможуть скористатися не всі охочі придбати сільгосптехніку. Тому цього року ринок сільгоспмашин, за оптимістичними прогнозами, може зрости з 1 до 1,5 млрд грн. При цьому торішнє співвідношення — 30% імпортної (у грошовому виразі) і 70% вітчизняної техніки — повинно зберегтися. Зрозуміло, що великий бізнес скористається можливістю «освоїти» ці гроші.

Інтерес великого бізнесу до сільмашу підігрівається й очікуваною масовою приватизацією в галузі, яку вже можна прогнозувати напевне. До 1 квітня, згідно з нещодавнім «антикорупційним» указом Президента, передані свого часу до статутного фонду «ЛК «Украгромашінвест» державні пакети акцій підприємств мають бути вилучені з метою подальшої приватизації стратегічними інвесторами. А в цьому списку — всі колишні союзні монополісти, розташовані на території України, за винятком «Одессільмашу», а також 5 суміжників ХТЗ.

Монополістам — найкраще. Зазвичай, але не завжди

Саме екс-монополісти — найпривабливіші для інвесторів. По-перше, їхню продукцію добре знають усі механізатори й ремонтники. По-друге, їхня техніка набагато дешевша від західних аналогів. Отже, ці підприємства мають великий експортний потенціал, хоча й обмежений ринком СНД. По-третє, створена в радянські часи солідна дослідно-випробувальна база і багатий досвід розробок дають спеціалізованим підприємствам велику фору. Це добре видно на прикладі вітчизняного ринку грунтообробної техніки. У другій половині 90-х грунтообробну техніку — культиватори, борони, агрегати передпосівного обробітку грунту, плуги — почали виготовляти близько двох десятків підприємств, тоді як наприкінці 80-х їх було лише два: «Одессільмаш» і Шепетівський завод культиваторів. Новачки, серед яких були й сільгосптехніки, і РТП, і машинобудівні підприємства, що не мали жодного стосунку до АПК, сподівалися завоювати ринок, скопіювавши «в домашніх умовах» продукцію традиційних виробників. Звичайно, у невеликого підприємства собівартість плуга була нижчою, ніж у гіганта радянської індустрії. Однак пройшло кілька років і попит на продукцію більшості таких виробників зменшився.

Фахівці пояснюють: виготовити плуг — ціла наука. Наприклад, спеціальний метал для лемешів виробляло лише одне металургійне підприємство в СНД. І до нього не зверталося жодне з невеликих підприємств, які взялися за випуск грунтообробної техніки. Розрахунок кута атаки плуга, ретельний контроль за виконанням операцій можливі лише там, де є сильне конструкторське бюро і метрологічні лабораторії. Через це фахівці «Одессільмашу» відзначають відновлення інтересу покупця до грунтообробної техніки традиційних виробників.

Витримати конкуренцію з традиційними виробниками змогли або підприємства, які зосереджуються на якомусь одному напрямі, або такі, які створили власні «ноу-хау» і тільки на них будують свій асортимент. Наприклад, ВАТ «Галещина, машзавод» з маленького селища Нова Галещина на Полтавщині 1996 року цілком переключилося на машини для безполицевого (мінімального або безвідвального) обробітку грунту. Почавши з одного агрегата, завод створив власне конструкторське бюро і довів асортимент до 11 машин. А 400 робітників за рік виготовляють продукції на 24 млн грн — у кілька разів більше, ніж тисячні колективи колишніх флагманів радянського сільмашу.

Завдяки технічній перевазі продукції невеликих підприємств удається успішно конкурувати з традиційними виробниками. «Через недосконалість радянських, а саме львівських, обприскувачів свого часу не вдалося впровадити технологію точного внесення засобів захисту рослин, яка дозволила б значно скоротити їх використання», — розповідає колишній працівник однієї з машиновипробувальних станцій. Тож інженер Петро Гавриленко 2000 року, придбавши приміщення в Богуславської райсільгосптехніки, за підтримки банку почав випускати власні моделі обприскувачів. Міцний склопластиковий бак, металева рама й колеса були вітчизняного виробництва, а насос, шланги та розпилювальні пристрої для забезпечення якості внесення придбано у провідних італійських фірм. У результаті фірма «Богуславська сільгосптехніка» створила конкурентоспроможний за ціною агрегат, попит на який змушує підприємство розширюватись. Натомість «Львівсільмаш» — один з найбільших у місті боржників із зарплати.

---

Парк сільгосптехніки в Україні*, тис. шт.:

Трактори	230,5
зокрема гусеничні	51,2
Сівалки тракторні	101,6
Картоплесаджалки	5,2
Плуги тракторні	86,2
Культиватори	118,9
Розкидачі твердих міндобрив
	18,3

*станом на 1 лютого 2004 р.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар