Туман реформ

Володимир ТКАЧ

Збройні сили України спочатку намагалися пристосувати до потреб позаблокової держави. Потім — до натівських лекал. Перекроювання армійського мундира відбувається дуже нелегко. Чого саме ми хочемо від нашої армії і яку ціну готові заплатити за черговий виток військової реформи?

«Туман війни»

Ще Клаузевіц «висловив» тезу про «туман війни». Її суть полягає в тому, що, хоч як ретельно плануються бойові дії, усі несподіванки врахувати неможливо. І?«розправлятися» з такими сюрпризами доведеться вже під час війни. Головне — бути до них готовими. Проте, сюрпризів не бракує і в мирний час. Спочатку армія України реформувалася відповідно до орієнтирів, визначених Державною програмою будівництва і розвитку ЗС на період до 2005 року, яку було підписано Верховним Головнокомандувачем ще 1997 року. Формально, якби всі плани виконували, то вже наступного року наша армія була б «у бойовій готовності, сучасною, необтяжливою для бюджету». Проте це не вдається зробити. Програма неодноразово уточнювалася, а початкові орієнтири значною мірою стали анахронізмами. Наша держава вже не хоче бути позаблоковою. У світі стало тривожніше — тероризм, Югославія, Афганістан, Ірак. Нові виклики потребують адекватної реакції.

За час розвитку людства «воєнна спіраль» намотала чотири апробованих витки. Поява ядерної зброї стала основою воєн п’ятого покоління. За концепцією воєн шостого покоління вирішальна роль належить не великій кількості сухопутних військ, не ядерній, а звичайній високоточній зброї, а також створеній за новими технологіями. Головна мета війни шостого покоління — розгром економічного потенціалу противника, зміна політичного режиму «малою кров’ю». При цьому завдаватимуться найпотужніші інформаційні й масовані удари непілотованої високоточної зброї різного базування. Пригадаймо, як НАТО і США воювали з Югославією.

Вважається, що деякі найрозвиненіші країни (США, Канада, Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія, Китай) будуть готові до воєн шостого покоління вже на рубежі 2007-2010 років. Якщо Росія може тішитися ядерною булавою, то доля армії України в її нинішньому стані — війни четвертого покоління. Не маючи шансів на реалізацію технологічного стрибка в оснащені національної армії, якість в Україні були змушені компенсувати кількістю. Проте що далі, то зрозумілішою стає приреченість і хибність такої практики. Якщо в нас 80% усіх виділених на оборону грошей просто проїдається, то сенсу в такій армії мало.

«Нині керівництво Генштабу, — заявив начальник Генерального штабу ЗС України, генерал-полковник Олександр Затинайко, — вважає, що найбільший інтерес для нас представляють війни так званого шостого покоління. Оволодіння територією противника не є основною метою воєнних дій; головним аргументом озброєної боротьби стає сучасна високоточна зброя; масові жертви серед особистого складу Збройних сил і мирного населення, тяжкі економічні втрати й екологічні наслідки перестають бути неминучими супутниками війни». У воєнних коридорах згодні з тим, що всю нинішню армійську машину реабілітувати вже не вдасться: і дорого, і недоцільно.

Вирішено вчинити інакше — з?«тіла» Збройних сил виділити ті частини й з’єднання, які ще здатні полоскотати нерви противнику. Це бойове ядро має назву Передові сили оборони (ПСО). Саме Передовим силам оборони відведено роль своєрідної «пожежної команди» — негайно реагувати на зміни воєнної обстановки навколо й нейтралізувати конфлікт низької інтенсивності. Впроваджується модульний принцип формування організаційно-штатних структур з’єднань і частин, який забезпечує гнучкіший маневр силами й засобами залежно від характеру та складності виконуваних завдань. Основними тактичними з’єднаннями Збройних сил є бригади, які вирізняються багатофункціональністю, мобільністю й самостійністю в бойовому застосуванні.

Однак в Україні генерали охочіше говорять про те, якою національна армія буде в майбутньому, ніж про те, якою вона є зараз. Перспектива завжди уявляється рожевою.

На перший-другий розрахуйсь!

Уже оголошено, що до кінця 2005 року заплановано майже наполовину скоротити чисельність Збройних сил України, які до того ж мають стати трикомпонентними. Тріада (Сухопутні війська, Військово-морські та Військово-повітряні сили) — це те, що найбільш відповідає натівському стандарту. Скорочення — ахіллесова п’ята будь-якої реформи. У короткостроковій перспективі дешевше утримувати армію такою, як вона є. А для бідної країни це ще й безпечніше. Примусове витіснення військових на «громадянку» породжує нестабільність і в армії, і в суспільстві.

В Україні пік скорочень припав на період, коли посаду міністра оборони обіймав Валерій Шмаров. Саме тоді військові зіткнулися з тривалими затримками зарплати, що ще було незвично. Як наслідок — фантастична як для часів Радянської армії з її парторганами реакція офіцерства — утворення різних союзів і профспілок, мітинги, пікетування Кабінету Міністрів, жорсткі вимоги до міністра оборони. Після відставки Валерія Шмарова ці небезпечні настрої офіцерства упродовж першого року своєї міністерської кар’єри відчув і Олександр Кузьмук. І, здається, зробив висновок: що менше скорочень, то спокійніше. В усіх відношеннях. Приклад Кузьмука виявився заразливим і для наступного військового міністра — Володимира Шкідченка. За скорочення доведеться взятися нинішньому міністру оборони Євгенові Марчуку.

Поки що 350-тисячні ЗС України залишаються одними з найбільших у Європі, поступаючись за чисельністю арміям Росії (1млн 162 тис. особового складу за бюджету 2004 року 391 млрд руб.), Туреччини (621 тис. чол. — $7,74 млрд) і Франції (437 тис. — EUR32,4 млрд). За два роки ЗС України мають скоротити свою чисельність до 200 тис., з них 160?тис. — військовослужбовці.

Ми за ціною не постоїмо?

2004 року ЗС України отримали найбільший за всю історію існування національної армії бюджет — понад 5,2 млрд грн. Але це без урахування різних виплат зі скорочення. Так, офіцер на службі «коштує» на рік 19 тис. грн, а його скорочення — 25 тис. грн. Витрати на скорочення одного полку втричі перевищують витрати на його річне утримування; скорочення бригади чисельністю 2400 військовослужбовців обійдеться приблизно у 49 млн грн. Загалом для забезпечення скорочень 2004 року потрібно 1,24 млрд грн, а 2005 року — 1, 72 млрд грн. На сьогодні в бюджеті-04 на це виділено є 769 млн грн. Решту Міноборони сподівається отримати під час формування бюджету на друге півріччя. Хоча реалізувати ці надії буде нелегко. Адже друга половина року буде вельми складною в політичному відношенні для держави. А в такі часи про армію згадують насамкінець.

Утім, маневр військової реформи обмежений не лише невизначеністю із забезпеченням скорочення. Так, цього року на науково-дослідні й дослідницько-конструкторські роботи армії виділено лише 1% необхідних коштів, на закупівлю озброєння й техніки — менш як 1%, на майно — всього 0,3%. Це означає, що поки що немає шансів подолати негативну тенденцію катастрофічного старіння арсеналів. Щодо сучасних зразків озброєнь, які за своїми характеристиками не поступаються кращим світовим системам, у нашій армії їх щонайбільше 30%. Не менш як 70% загальної кількості озброєнь і військової техніки потребують капітального ремонту. Поступове виведення з бойового складу армії застарілого озброєння (наприклад, до 2005 року з арсеналів виведуть близько 500 танків, 640 бойових броньованих машин, 250 артилерійських систем калібру більш як 100 мм, 110 бойових літаків, 50 транспортно-бойових вертольотів) — лише часткове розв’язання проблеми. Особливо тяжке становище з озброєнням у військах ППО і ВПС. Йдеться про основні засоби ведення сучасної озброєної боротьби — винищувальну авіацію, вертольоти, ракетні системи. Саме вони у війнах шостого покоління, теорія про яких так подобається нашому Генштабу, покликані відігравати головну роль.

Років два тому під час планових навчань, що проводилися у військах ППО, відпрацьовувалося відбиття удару засобів повітряного нападу за югославським сценарієм. Тоді висновок був такий — якщо приведемо техніку ППО в бойову готовність, то від масованої повітряної атаки захистимося. Що вийшло? Якщо за період існування СРСР до складу 8-ї окремої «пепеошної» армії, озброєння якої становить основу військ ПП ЗС України, постачалося близько 4-6 нових зразків ЗРК за рік (близько 5%), то за останнє десятиріччя постачання нових ЗРК припинено через їхню високу вартість (батарея З-300ПМУ коштує $50 млн, а З-400 — $60-70 млн). Розробників, виробників чи ремонтних підприємств із замкненим циклом виробництва, які могли б здійснювати ремонт зенітного ракетного озброєння нового парку (З-300П, З-300В1, «Бук»), після розпаду Радянського Союзу в Україні не залишилося. Рівень фінансування науково-дослідних робіт не дає змоги розроблювати нові зразки озброєння. У результаті роботу зі створення вітчизняного ЗРК припинено. А майже всі «нові» ЗРК З-300П, З-300В1, «Бук» відпрацювали встановлені терміни для проведення капітального ремонту, грошей на який немає.

Щоправда, міністр оборони Євген Марчук сподівається на те, що після скорочення чисельності Збройних сил України вже 2006 року з’являться додаткові кошти (500 млн грн), які буде використано на розвиток української армії. Коли грошей вистачає на все, тоді немає потреби й у реформах.

---

Довідка

За зменшення чисельності армії України на 155 тис. штатних посад скороченню підлягають 35,4 тис. штатних посад офіцерів (2004 р. — 17,7 тис., 2005 р. — 17,7 тис.), 27,8 тис. прапорщиків (2004 р. — 17 тис., 2005 р. — 10,8 тис.) і 49,5 тис. цивільних працівників (2004 р. — 29,5 тис., 2005 р. — 20 тис.). Упродовж 2004-2005 років з армії буде звільнено 31?тис. 720 офіцерів (2004 р. — 15 тис. 450, 2005 р. — 16 тис. 270), 23 тис. 600 прапорщиків (2004 р. — 13 тис. 700, 2005 р. — 9 тис. 900) і 49 тис. 370 працівників (2004 р. — 29 тис. 400, 2005 р. — 19 тис. 970).

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар