Збройна «ТОП-тридцятка». Перший рейтинг вітчизняних підприємств оборонно-промислового комплексу

Валентин БАДРАК, Сергій ЗГУРЕЦЬ
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

«Контракти» розпочинають публікацію рейтингів вітчизняних компаній за галузями. Перший сформовано з гравців найзакритішого ринку — оборонно-промислового комплексу.

Вже затертою стала фраза про те, що після розпаду СРСР Україні дісталися надмірні виробничі потужності ОПК. Що ж тепер, після більш як десятирічного пошуку оптимальних шляхів реформи цієї спадщини, має країна? За рахунок яких підприємств Україна ще може називатися найбільшим експортером зброї? Відповіді на ці запитання — в рейтингу підприємств ОПК України за підсумками 2003 року, складеному Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння.

Як складався рейтинг

У рейтинг, що охопив тридцять підприємств України, було включено заводи й структури оборонно-промислового комплексу, що виробляли військову продукцію 2003 року, й ті, на потужностях яких може вироблятися й ремонтуватися (модернізуватися) така продукція. Наприклад, до переліку ввійшло кілька суднобудівних та авіаремонтних заводів. При цьому не враховувався потенціал і завантаження ремонтних заводів, підлеглих Міністерству оборони. За базові порівняльні характеристики бралися як економічні, так і організаційні показники діяльності підприємств впродовж 2003 року — обсяги виробленої продукції; частка оборонної продукції; експортна складова в загальному обсязі виробленої продукції; кількість працівників; частка держави у формі власності підприємства.

Слід врахувати, що досі в Україні, на відміну від західних держав, немає практики надання інформації про діяльність підприємств ОПК, що відображає загальноекономічні показники. Саме це й ускладнює вихід провідних оборонно-промислових структур на зовнішні ринки. У таких умовах налагодити контакти із зарубіжними партнерами, які вивчають можливості взаємодії в сфері військово-технічної співпраці з Україною, доволі складно. Справа в тім, що за західними стандартами, де левова частка підприємств ОПК — у приватній власності, обмін і поширення такої інформації є чи не першою з необхідних умов для залучення й розширення інвестицій у власне виробництво. Певною мірою складання вітчизняного рейтингу підприємств ОПК буде своєрідною адаптацією українських норм і стереотипів до світових правил і стандартів.

Під час формування рейтингу експертам Центру не за всіма категоріями вдалося зібрати необхідну інформацію. Для оцінки обсягів виробленої продукції використовували інформацію з відкритих джерел, бази даних Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, а також статистичну інформацію Міністерства промислової політики.

Підтверджені дані про обсяг виробленої продукції за 11 місяців минулого року позначено символом * (наприклад, 100*). Щодо деяких підприємств достовірною була інформація лише за перше півріччя 2003 року. Такі показники позначено символом ** (наприклад, 100**). У цьому разі для оцінки річних показників використовували методику, за якою достовірні піврічні обсяги виробленої продукції подвоювалися. Такий підхід може здатися формальним. Але з урахуванням практики 2002 року, коли друге півріччя для більшості підприємств було результативнішим, наведені показники можуть бути лише заниженими. За експертними оцінками, «оборонне» завантаження провідної «тридцятки» ОПК — менш як 50% їхніх можливостей (при цьому спеціалісти Мінпромполітики оперують даними, за якими 2003 року обсяг випущеної спецпродукції серед підприємств ОПК в середньому становить 22,3%). Експортна складова, за оцінками фахівців Центру, перевищує 80% загального обсягу виробленої продукції — для потреб Збройних Сил України техніка, озброєння та боєприпаси 2003 року майже не закуповувалися.

Для визначення сегмента, в якому спеціалізується те чи інше підприємство ОПК, використовували традиційну специфікацію Стокгольмського міжнародного інституту вивчення проблем миру (SIPRI), виведену в ході дослідження «Військові витрати та військове виробництво». При цьому продукцію, яку випускають підприємства, було розподілено за п’ятьма категоріями:

(А) авіаційна, космічна й ракетна техніка;

К(С) кораблебудування (суднобудування);

(Бт) бронетанкобудування;

(Ел) електронне обладнання й спеціальна техніка;

(Бпр) боєприпаси, зокрема й утилізація.

Наші лідери-зброярі — світові аутсайдери

З результатів складеного рейтингу випливають доволі цікаві висновки.

Українські оборонні підприємства за своїми показниками — «малюки» порівняно з реальними «монстрами» оборонно-промислових комплексів провідних країн – експортерів зброї. Загальний обсяг виробленої продукції 30 найуспішніших підприємств ОПК 2003 року становив майже $650 млн. Навіть якби такий обсяг забезпечило одне українське підприємство, у рейтингу Стокгольмського міжнародного інституту вивчення проблем миру з 100 збройних фірм наш «лідер» міг би претендувати на місце в четвертій десятці. Окремо навіть найбільші підприємства ОПК України (з урахуванням того, що рейтинг вітчизняних компаній побудовано на підрахунку загального обсягу виробленої продукції, а не на обсягах продажу — хоча в українській реальності це можуть бути вельми близькі показники) взагалі виявилися б за межами рейтингової сотні SIPRI. Наприклад, «аутсайдером» за підсумками 2002 року в рейтингу SIPRI фігурує іспанська фірма Indra з обсягами продажу продукції військового призначення на суму $240 млн.

Наші лідери мають на порядок менший обсяг виробленої й реалізованої продукції і порівняно з російськими підприємствами та корпораціями. Згідно з рейтингом російського Центру аналізу стратегій та технологій і журналу «Експорт озброєнь» з 20 найбільших оборонних підприємств Росії лідерами за обсягом продажу 2002 року були ВАТ АХК «Сухий» ($1040 млн), ВАТ «НПК «Іркут» ($562 млн), ФДУП «Уралвагонзавод» ($474,7 млн).

Найбільші обсяги продукції, виробленої 30 провідними підприємствами ОПК України — в сегменті авіаційної, космічної й ракетної техніки.

Загалом рейтинг відображає загальні тенденції попиту в зазначених сегментах на зовнішньому ринку. Контракти в галузі авіабудування (літаки, двигуни) й суднобудування традиційно вважають наймісткішими.

Боєприпасний сегмент національної оборонної промисловості, на перший погляд, характеризується доволі стабільними показниками. Але ця стабільність підтримується лише за рахунок цивільних замовлень, які виконують підприємства ОПК. За 12 років внутрішній ринок так і не сформувався. Рубежанський, Горлівський, Шосткинський, Донецький заводи хімічних виробів переживають ті ж самі проблеми: надмірні потужності завантажити замовленнями поки що неможливо, бракує компонентів для створення справді замкнених циклів виробництва тощо.

Виробництво електронного обладнання та радіолокаційної техніки пов’язане зі створенням високотехнологічного продукту, який від покоління до покоління вдосконалюється. Але розширення можливостей РЛТ призводить до її подорожчання. Як наслідок — постачання електронного обладнання й радіолокаційної техніки на експорт часто здійснюються у разі реалізації крупномасштабних комплексних програм модернізації національних систем ППО, які вимагають чималих фінансових витрат, а тому реалізовуються не частіше, як раз на два десятиріччя.

Незначні обсяги виробництва в сфері бронетанкобудування, незважаючи на існування концерну «Бронетехніка України», — наслідок загальносвітової тенденції зниження інтересу до закупівлі нової бронетехніки. Щоправда, підвищується інтерес до модернізації вже закуплених броньованих машин і танків. Зазначимо, що в цьому сегменті до виробництва спецпродукції можна віднести переважно продукцію ХКБМ ім. Морозова в обсязі $2,4 млн. Про випуск нової бронетехніки на ДП «Завод ім. Малишева» 2003 року даних немає, за винятком виконання пакистанського контракту на постачання двигунно-трансмісійних відділень для танка «Аль-Халід». Керівництво ДП «Завод ім. Малишева» на початку минулого року стверджувало, що частка цивільної продукції становила більш як 50%...

Все — на експорт

Загалом українська «оборонка» сьогодні — малопривабливий ринок: держзамовлень майже немає, дуже зношені основні фонди; надмірні виробничі й мобілізаційні потужності; високі податки; дефіцит молодих кадрів. І головне — можливості вітчизняного ОПК щодо забезпечення потреб Збройних Сил України в озброєнні та військовій техніці сьогодні надто малі — на рівні 5-7%. І?це за надмірності виробничих потужностей. Одна з причин — не проведено реформу оборонно-промислового комплексу. Утворення вертикально інтегрованих структур, передбачене концепцією структурної перебудови ОПК України, йде надто повільно. Більш-менш просувається лише проект об’єднання авіабудівних підприємств. Зокрема, створено об’єднання авіаремонтних підприємств «Корпорація Укравіаремонт», об’єднання авіаагрегатних підприємств «Корпорація «ФЕД», а також українсько-російський консорціум «Середній транспортний літак», який займається серійним виробництвом літака Ан-70 і просуванням його на світовий ринок. Авіабудівні підприємства також включено в українсько-російську асоціацію «Союз авіаційного двигунобудування».

На стадії оформлення нині перебувають й об’єднання, які займаються розробкою й виробництвом радіоелектронного обладнання, наприклад, «Укравіаприлад». Розпочато інтеграційні процеси зі створення на базі ВАТ «Мотор Січ» і ЗМКБ «Прогрес» корпорації авіаційного двигунобудування. Можлива й поява корпоративної структури в галузі авіаційного озброєння на базі ДХАК «Артем», ДКБ «Промінь», ЦКБ «Арсенал» заводу «Арсенал», КБ «Буран», заводу «Радар», ВАТ «Концерн-Електрон», ВАТ «НДІ електромеханічних приладів», Львівського окремого КБ «Текон-Електрон», ВАТ «Концерн-Електрон», ЖМЗ «Візар», Красилівського агрегатного заводу.

Але плани щодо створення інтегрованих структур актуальні, якщо вони мають економічне підгрунтя. Наприклад, структуру створюють для того, щоб сукупний прибуток учасників у багато разів зріс за рахунок захоплення якогось сегмента ринку, не доступного кожному окремо взятому підприємству. Або тоді, коли, використовуючи специфіку окремого підприємства, створюють унікальний продукт, здатний забезпечити прорив на зовнішній ринок і значний прибуток для учасників проекту. Проте такі завдання, як свідчить український досвід, національним інтегруванням не вирішують. До того ж каменем економічного спотикання для наших вертикально-інтегрованих структур стала відсутність внутрішнього ринку й стабільних довготривалих зовнішніх замовлень.

Наразі лідерам української «ТОП-тридцятки» доводиться вдовольнятися короткостроковими експортними замовленнями. За даними Мінпромполітики, понад 55% продукції українського ОПК експортують до держав СНД, серед яких основними споживачами є Росія (51,9% загального обсягу експорту) і Туркменистан. Країни Південно-Східної Азії імпортують 32,4%, Ближнього Сходу — 6%, Західної Європи — 1,8%, США та Канада разом імпортують 0,4% загального обсягу експорту української «оборонки».

РЕЙТИНГОВИЙ ПЕРЕЛІК «30»

«Авіаційні» контракти — наймісткіші

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар