Енергетичний стілець

Ілона ЗАЄЦЬ

Звільнення міністра ПЕК Сергія Єрмілова засвідчило, що парламентом і урядом керує Президент.

Сергій Єрмілов Юрій Бойко

Відставка міністра ПЕК Сергія Єрмілова особливого резонансу не викликала — до неї готувалися відтоді, як свою посаду залишив екс-віце-прем’єр Віталій Гайдук. Ринок цікавило інше — офіційні причини, з посиланням на які все-таки «підуть» Єрмілова.

У президентському указі щодо цього не зазначено нічого. Голова депутатської групи «Демократичні ініціативи» (за чиєю квотою призначається керівник пеківського міністерства) Степан Гавриш повідомив, що Президент Леонід Кучма і прем’єр Віктор Янукович, консультуючись з депутатською групою, наполягали на відставці Єрмілова, незважаючи на аргументи депутатів на користь міністра. Причина — необхідність формування нової команди в паливно-енергетичному комплексі після призначення на посаду віце-прем’єра з питань ПЕК Андрія Клюєва.

Зола вугільної реформи

Пізніше, на робочій зустрічі з Клюєвим, Кучма однією з причин відставки Єрмілова назвав неадекватність цінової політики на ринку вугілля. «Попри те що уряд розв’язує завдання зниження цін на внутрішньому ринку, — передала слова Президента його прес-секретар Олена Громницька, — окремі відомства невиправдано завищують ціни на продукцію». Ця заява, на думку аналітиків, є фактичним обвинуваченням Єрмілова в протекціонізмі вугільної галузі, яку курирують кілька донецьких ФПГ. Серед них і «Індустріальний союз Донбасу» Віталія Гайдука, під патронатом якого працював Єрмілов.

Єрмілова називають одним з кураторів вугільної реформи, яка передбачає закриття збиткових і приватизацію перспективних шахт. Водночас реформа активно гальмувалася, з одного боку, через відсутність коштів на соціальну програму, а з іншого — активні лобістські зусилля донецьких ФПГ під час приватизації найліквідніших підприємств. Один з яскравих останніх прикладів — приватизація держхолдингу «Павлоградвугілля», яку гальмував екс-міністр. ДХК «Павлоградвугілля» — один з найліквідніших вугільних холдингів, частка якого на ринку становить 14%. Серед зацікавлених у придбанні активів держхолдингу — бізнес-групи «Приват», «Інтерпайп», «АРС», «ІСД» і System Capital Management. Найреальнішими претендентами вважалися не донецькі компанії, а «Приват» і «Інтерпайп». Тому заяви екс-міністра про те, що продаж держхолдингу сьогодні не вигідний державі, бо ніхто з претендентів не зможе вкласти в підприємство необхідні інвестиції, опоненти Єрмілова пов’язували зі слабкими позиціями «ІСД» у приватизаційному процесі.

Сам Єрмілов не назвав реальних причин своєї відставки. Він тільки зазначив, що з серпня минулого року його опоненти створювали необхідний «антиросійський» медіа-фон, щоб домогтися вибуття Єрмілова з уряду. Зокрема, цитувалися слова Єрмілова про можливу електроенергетичну і навіть газову співпрацю України з Білоруссю в обхід позиції Москви. Аналітики, втім, у цій медіа-атаці вбачають руку не Кремля, а окремих російських нафтових компаній, які невдоволені підвищенням тарифів і зменшенням квот на перевалку нафти на МНТ «Південний». Наступний пункт у списку претензій — рішення про аверсне використання нафтопроводу Одеса—Броди, яке лобіювали Гайдук і Єрмілов. Транспортування нафти з Одеси до Бродів і далі в Європу дає змогу Мінпаливенерго створити нову компанію, яка не качає російську нафту через російських же посередників і за прозорими тарифами, а контролює прибуткові потоки каспійської нафти.

Хто на новенького?

Єрмілов серед осіб, що спровокували його звільнення, назвав прізвища керівників більшості підопічних Мінпаливенерго відомств. Це й голова «Укртранснафти» Сергій Василенко, і керівник НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко, і голова НКРЕ Юрій Продан. Не порозумівся з Єрміловим і новий профільний віце-прем’єр Андрій Клюєв. Практично в усіх зазначених політиків є одна спільна риса: їх прийнято вважати постатями, незалежними від традиційних бізнес-груп. Інакше кажучи, «людьми Президента». У цьому списку інформовані депутати й радять шукати прізвище нового голови Мінпаливенерго.

Зокрема, член Комітету ВР з питань ПЕК Олександр Гудима в інтерв’ю «Контрактам» висловив упевненість, що наступним міністром стане Бойко, і зазначив, що за відставкою Єрмілова — бажання Президента не стільки докомплектувати Кабмін «своїми кадрами», скільки спрямувати у «свіжі руки» найбільші фінансові потоки, а саме ті, які проходять через НАК «Нафтогаз України». Таким чином, боротьба точиться не так за портфель голови паливно-енергетичного міністерства, як за посаду голови НАК.

Проте його припущення спростував Гавриш, який консультувався з першими особами держави. Він натякнув журналістам, що наступником Єрмілова стане голова однієї з енергетичних компаній, до того ж «за сумісництвом». Таке поєднання посад аналітики пов’язують з браком людей у кадровій колоді Президента.

Рубежі енергетичних еліт

На користь прогнозів про призначення на посаду голови Мінпаливенерго Юрія Бойка свідчить і вихід на арену в паливно-енергетичному секторі Олега Дубини. Цей тандем уже демонстрував свій потенціал у Кабміні Анатолія Кінаха. Однак, на думку політологів, Дубині та Бойку буде складно вписатися в уряд Януковича, який, на відміну від Кінаха, є самостійнішою (щодо Президента) політичною постаттю. У разі заміни Єрмілова на Бойка конфлікт усередині уряду неминучий, стверджує політолог Кость Бондаренко.

Очевидно, з приходом Бойка загальмуються ініціативи аверсного використання нафтопроводу Одеса—Броди. Втім, у будь-якому разі експерти сумніваються, що до травня (як декларував раніше Єрмілов) українська труба може бути заповнена каспійською нафтою. «Щоб до літа нафтопровід почав діяти в прямому режимі, контракти треба підписувати вже сьогодні. Однак поки що ми спостерігаємо тільки переговорний процес щодо вивчення перспектив такого транспортування з урядами країн Закавказзя й окремими американськими компаніями, які видобувають нафту в каспійському регіоні», — зазначила в інтерв’ю «Контрактам» експерт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Вероніка Мовчан.

Крім того, після змін у пеківській команді Кабміну можна чекати активнішого просування інтересів російських компаній. Маючи за спиною непогашені борги Нафтогазу перед Газпромом ($1,4 млрд), Бойко, вірогідно, інтенсифікує роботу зі створення газотранспортного консорціуму тепер уже на рівні міністерства. Утім, ні від Бойка, ні від Дубини не варто сподіватися самостійної енергетичної політики. І той, і інший дотримуються курсу, заданого особисто Президентом. Тож керівникам російських енергокомпаній не доведеться змінювати звичку розв’язувати свої проблеми в Україні безпосередньо через Президента.

І ще один цікавий момент. Спостерігачі навряд чи забули, як через місяць після початку роботи Кабміну Януковича прем’єр видав декрет, що поставив НАК під адміністративний контроль Міністерства палива й енергетики. Цей документ Кучма анулював через два дні. Своєю чергою, гіпотетичне поки що поєднання Бойком функцій голови НАК і міністра з питань ПЕК стане гідною відповіддю Януковичу на так і не реалізовані наполеонівські плани ФПГ у паливно-енергетичній галузі.

Багатогранність компромісу

Що зміниться з відставкою Єрмілова? Для ПЕК, на думку аналітиків, — нічого. Зате багато зміниться у розкладі політичних сил у верхах. Насамперед відставку Єрмілова можна вважати ударом по позиціях Януковича. Йому фактично показали реальну кількість ступенів свободи прем’єра за нинішнього режиму. З-під його контролю виводять найпривабливіші з фінансового погляду сфери. Так, ухвалення рішень у галузі електроенергетики розподілене між Проданом, Дубиною і Тулубом. За ринок нафти та її похідних відповідає Клюєв (від нього також очікується реалізація ідеї створення нафтової ВІНК на базі «Нафти України» і трьох НПЗ). Газ курируватиме Бойко. Інші галузі й раніше не були під контролем Донецька. За таких умов Кучма може продовжувати «співати дифірамби» уряду Януковича й обіцяти многая літа прем’єрства — незабаром глава уряду виглядатиме маріонеткою — як у його руках, так і в руках Банківської загалом.

І якщо Янукович таки стане компромісним висуванцем від пропрезидентської коаліції, ситуація тільки ускладниться. Його похід у єдині кандидати супроводжуватимуть масові домовленості про істотні преференції політичним силам, які підтримуватимуть його. І виконувати обіцянки доведеться не тільки до виборів.

Призначення на посаду міністра ПЕК одного з наявних реальних кандидатів (Бойко, Дубина, Продан плюс президент НАЕК «Енергоатом» Сергій Тулуб) продемонструє реальну вагу парламентсько-урядової коаліції в поточних політичних розкладах. Напередодні президентських виборів контроль над основними фінансовими потоками не закріплюється за провідними бізнес-групами, а концентрується в руках політиків, чиї інтереси лежать в одній площині з інтересами нинішнього Президента. Поки що складно прогнозувати, як довго ці люди обійматимуть свої посади після президентських виборів. Однак нещодавня заява Кучми про те, що він особисто залишати велику політику не збирається, дає підстави передбачати: в домовленостях навколо єдиного кандидата від влади насамперед буде враховано перспективи його команди.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар