Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ: Пам’яті Сергія Аверінцева (10.12.1937 — 21.02.2004)

У Відні після довгої й тяжкої недуги помер Сергій Сергійович Аверінцев. Напевне, найвидатніший учений-гуманітарій сучасності. За фахом Аверінцев — філолог-класик, знавець античності.

За покликанням — гросмейстер грандіозного культурного синтезу: він досліджував духовні рубіжні ситуації поміж різними, здавалося б, радикально несхожими формаціями духовної культури людства, відшукуючи водночас «мости» між ними. Аверінцев — без щонайменшого перебільшення геніально віддавав світоглядний, інтелектуальний і художній «синтаксис» переходу однієї духовної ери в іншу. Нагадуючи тим самим про разючу єдність світової культури всіх її часів, усіх її проявів, а також про високе, справді космічне покликання людини, яка має творити й зберігати цю єдність.

Якось Сергій Сергійович назвав свого старшого сучасника, видатного російського мислителя Михайла Бахтіна «специалистом по всеобщему». Цей образ — то ніби передусім мініатюрний духовний автопортрет самого Аверінцева. Йому були доступні всі виміри й усі періоди культури антично-християнського ареолу — від перших її сплесків до останніх великих російських поетів тепер уже минулого століття. Усі стратагеми цієї культури були ним ретельно розглянуті-досліджені, дивовижно проникливо прокоментовані. Античність... Її трансформація у візантійське та західне середньовіччя. Початок і подальше розгортання так званого Нового часу. Усе це становить першотему — уперше доводиться вимовити це слово — спадщину Аверінцева, першооснова якої — той самий пильний і невтомний погляд у дивовижну цілісність світового духу, протікання одного його явища в інше.

Він нам терпляче й геніально-переконливо роз’яснював нашу необхідну залежність від минулого. Передусім вказував своїй аудиторії на спорідненість того, що новий час трагічно розвів — і надовго.

Спорідненість, космічне родичання віри й знання. Їхнє взаємодоповнення. Таке спрямування могутньої аверінцевської думки з надзвичайною силою вплинуло на величезний масив підрадянської та порадянської інтелігенції, на її духовну емансипацію — від обмежених жорстоких догматів.

Аверінцев, шанувальник історичного та конфесійного Києва (і України загалом), почесний професор Києво-Могилянської академії, неодноразово приїздив сюди зі своїми лекціями й доповідями. На жаль, більше ми його вже не побачимо.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар