Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ: Ера самоприниження

Так історично склалося, що всередині східноєвропейського світу опинився жандарм. Функціонер політичної поліції. Спершу романівсько-петербурзької, а потім радянсько-московської. Не любить цей світ людської самодіяльності... Надаючи очевидну перевагу тому жандармові, який нібито за всіх усе знає, думає, діє.

Українське телебачення нещодавно влаштувало своєрідний «круглий стіл» довкола явища Лаврентія Берії. Високоінтелектуальне застілля безперестанку жувало — а чи був Берія «реформатором»?

Щойно телеекранами прокотився також на диво схожий сюжет — двійник (у зв’язку з двадцятиріччям відходу Юрія Андропова): а чи був він (принаймні «у душі») «реформатором» вже тоді, кризового радянського ладу?

Залишимо нарешті всі ці «академічні» питання фаховим історикам, які взагалі-то аж дивуються, знаючи конкретну подієвість і тих епох, і тих персон, тій, м’яко кажучи, наївній міфології. Адже Берія вище голови потопав у пролитій ним крові, а його, по суті, інституційно-адміністративний нащадок Андропов по коліна й вище загруз у дурній догмі. Відповідно такі персони «реформами» не займаються: у них, зрозуміло, зовсім інші цілі й відповідні засоби їх досягнення. Суто кар’єрні.

Отож йдеться про інше.

Уявіть собі уже повоєнну (Західну, зрозуміло) Німеччину, громадськість якої жваво дебатує питання: а чи міг райхсфюрер Гітлер, на хвилинку відволікшись від прямих своїх обов’язків (побудови концтаборів масового знищення тощо), зайнятися ще й проектом лібералізації третього Райху?

Пострадянський простір у певному значенні — жертва популярного телесеріалу про радянського суперрозвідника, який призупиняє перші кроки того райхсфюрера до такої лібералізації...

...На схилі вже позаминулого століття на Заході з’явився промовистий термін — «самодіяльність». Доля його у радянську епоху загальновідома («художня самодіяльність»). А насправді він колись означав зусилля кожного індивіда, спрямовані на звільнення від будь-яких форм зла.

Як засвідчують усі ті «беріївські» та «андроповські» теле- і газетні просторікування, ми все ще люто опираємося «самодіяльності». Покладаючись на когось «іншого».

Було колись гасло: «Сталін — це Ленін сьогодні». Хвала історії, обійшлося потім без гасла: «Берія — це Сталін сьогодні».

Але не вистачає мужності нарешті сказати вголос: Андропов — це Гітлер зовсім недавнього історичного дня.

Тоді це і стало б початком нашої автентичної «самодіяльності»...

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар