Великі прорвуться

Андрій ЛАВРИК

Народний депутат, член Комітету з питань правової політики ВР, доктор філософії Юрій Кармазін прогнозує провал антикорупційної кампанії.

— Юрію Анатольовичу, вітчизняні та іноземні фахівці дають різні визначення корупції. Яке ваше?

— Я визначаю корупцію як цілісне соціально-правове явище, яке полягає у здійсненні особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, своїх службових повноважень за винагороду в інтересах третіх осіб, у зв’язку з чим підривається авторитет держави.

— Президент, який днями оголосив широкомасштабний наступ на корупцію, зробив це в доволі різкій формі, заявивши, що вона вразила всі сфери суспільного життя, тому корупцію будуть викорінювати з особливою жорстокістю. Це і є справжня причина початку антикорупційної кампанії?

— Розмах корупції в Україні вже помітний за кордоном. Наші громадяни все частіше потрапляють у скандали, пов’язані з відмиванням брудних грошей. Іноземні інвестори скаржаться на правила, за якими ведеться в Україні бізнес. Вони говорять про те, що у нас потрібно платити центральним і місцевим органам виконавчої влади, судам, міліції, прокуратурі... Наприклад, якщо ви не перерахуєте в якийсь фонд сприяння чи благодійний фонд чималу суму, то вам не видадуть необхідні дозволи й нічого не зареєструють. Після того як на корупцію в Україні звернуло увагу світове співтовариство, не помічати її самим уже неможливо. І друга причина оголошення масштабного наступу на корупцію — передвиборча кампанія.

— Війну корупції в Україні оголошують не вперше. Наскільки реальною буде боротьба з корупцією зараз?

— Президент розуміє: до того, що відбувається, причетні його найближчі соратники. Він хоче їх осмикнути. Однак якби Президент насправді хотів завдати удару по корупції, він би, наприклад, доручив голові Комітету з боротьби з оргзлочинністю і корупцією перевірити, які правоохоронні органи мають так звані фонди «сприяння» чи благодійні фонди, що за кошти та як проходять через їхні рахунки. Тоді б Президент побачив хоча б якусь часточку правди. Однак глава держави зараз не бачить навіть того, на яких автах до нього на наради приїздять прокурори областей, голови обладміністрацій, начальники облуправлінь МВС, СБУ. За які кошти вони купують ці авта?

Така сама ситуація в іншій гілці влади — судовій. Я вважаю: навіть те, що зарплата суддям призначається не спеціальним законом, а указами Президента — це вже ознака корупції. Судді стали заручниками виконавчої влади. І частина відповідальності за це лежить на Президентові. Зокрема, у грудні він видав Указ «Про порядок внесення змін до порядку складення присяги суддею, вперше призначеним на посаду». Цим указом Леонід Кучма фактично делегував головам облдержадміністрацій свою функцію приймати присягу у суддів, тобто останніх на рівні підсвідомості зробили підлеглими голів адміністрацій.

— В Україні є законодавча база для боротьби з корупцією, але корупція все одно набрала вражаючого розмаху. Чому?

— Так, у нас є закон про боротьбу з адміністративною корупцією. Проте в національному законодавстві взагалі відсутнє визначення корупції як кримінально-карного діяння. Утім, основна причина не в цьому — її треба шукати в адміністративних чинниках, передусім у відсутності вдосконалення структури органів виконавчої влади.

Нагадаю: після президентських виборів 1999 року Леонід Кучма оголосив про скорочення кількості органів виконавчої влади. Тоді їх було скорочено зі 117 одиниць до 73. Однак уже 2002 року їхня кількість знову наблизилася до рівня 1999 року. Більше того: зараз кількість працівників центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних представництв збільшилась порівняно з 1999 роком на 3,5 тис. осіб. Отже, так звану адміністративну реформу було проведено абсолютно безглуздо, видатки на утримання органів виконавчої влади є неадекватними економічному стану держави.

— Багато говориться про те, що корупція вразила всі гілки влади, й законодавчу також. Як вона проявляється в парламенті?

— Передусім у лобіюванні тих чи інших законів, у проштовхуванні потрібних людей на певні посади. Причому, торг іде і за урядові крісла, і за посади в обласних адміністраціях і на державних підприємствах. Наприклад, під час голосування за бюджет одна дуже відома фракція, крім інших посад, зажадала поставити свою людину на чолі... Одеського авіазагону. Закони про «спеціальну приватизацію» конкретних підприємств є також проявом парламентської корупції. Нещодавно було пролобійовано кілька законів, вигідних конкретним фінансово-промисловим групам. Наприклад, Закон «Про розвиток автомобільної промисловості України».

Крім того, за перехід депутата з однієї фракції до іншої називають суми від $300 до $500 тис. Я можу говорити це, тільки посилаючись на інших, але впевнений, що просто так з однієї фракції в іншу не переходять.

— Які, на вашу думку, чинники сприяють зростанню корупції?

— По-перше, відсутність політичної волі, уміння й знань у керівництва держави. По-друге, корисливість чиновників усіх гілок влади — виконавчої, законодавчої, судової. Багато з них зацікавлені в існуванні тіньової економіки, оскільки вона постійно підживлює їх фінансовими вливаннями. По-третє, відсутність реформи оплати праці. Мала частка заробітної плати від вартості виробленого в Україні продукту також зумовлює розвиток корупції. Крім того, відсутність реального парламентського та громадського контролю за діяльністю виконавчої влади, армії, правоохоронних органів.

— Зараз, напередодні нових президентських виборів, у суспільстві є дві діаметрально протилежні думки. Одні вважають, що зі зміною в країні влади корупцію буде знищено. Інші переконані, мовляв, з новим президентом прийдуть нові корупціонери...

— Побороти корупцію повністю неможливо — зробити це не вдалося навіть найрозвинутішим країнам. Однак поступово зменшити її рівень до мінімуму можна. Для цього треба вжити комплекс заходів: одночасно з посиленням тиску правоохоронних органів на тіньовий сектор слід вдатися до низки адміністративно-управлінських і законодавчих дій. Зараз же навіть чинна антикорупційна правова база застосовується неефективно. Наприклад, сьогодні тисячі дрібних чиновників засуджено за порушення Закону «Про боротьбу з корупцією» (з них понад 1/4 — безпідставно). Жоден високий посадовець під суд за корупцію не потрапив. Чому? Це можна пояснити тезою французького філософа Шарля Луї Монтеск’є: «Закони — це павутиння: великі мухи прориваються, а заплутуються дрібні». Побоююсь, так закінчиться й чергова хвиля боротьби з корупцією — великі мухи прорвуться.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар