Зіпсованість

Вячеслав ДАРПІНЯНЦ, Андрій ЛАВРИК

Влада оголосила про початок тотальної війни проти корупції. Леонід Кучма на недавній нараді з керівниками силових структур заявив: «Хоч як мені заважатимуть, я вимагатиму проведення реальної жорсткої антикорупційної політики». При цьому Президент підкреслив, що масштаби корупції в Україні набули загрозливого для державних інститутів характеру.

Виконавча влада на заклик Президента відгукнулася оперативно. «Виконання цих завдань — постійна, а не одноразова акція, і ми контролюватимемо це питання, звітуватимемо, що нами зроблено», — заявив прем’єр-міністр Віктор Янукович.

Натомість і місцеві, і зарубіжні спостерігачі ставляться до заяв української влади вельми іронічно. «У передвиборчій програмі Кучми 1994 року також був пункт щодо боротьби з корупцією, — зазначила Лариса Денисенко, директор Transparency International Ukraine. — Проте укази Президента (щодо боротьби з корупцією. — Авт.) досі були суто декларативними». Більшість спостерігачів схиляються до думки, що цього року, як і десятиріччя тому, боротьба з корупцією залишиться лише передвиборчим лозунгом.

Однак чому корупція в країні досягла таких загрозливих розмірів? Відповідь на це запитання «Контракти» шукали у провідних експертів.

«Годування бояр»

Сorruptio (лат.) — псування, розбещення. У сучасному значенні слова — це: 1) розбещення окремих чиновників; 2) всього держапарату; 3) «зіпсованість» суспільства загалом. За оцінками експертів, найближчими до українських реалій є два останні визначення.

«Історичне коріння української корупції простежується з часів феодальної організації суспільства, — говорить президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. — Досить пригадати поширене в ті часи «годування бояр»: на «годування» віддавалися державні посади й цілі регіони. Традиційно корупція в Україні поєднується з бідністю населення й характеризується зневажливим і вибірковим ставленням до законів. Причому зневагу до законів зведено в країні у ранг негласної суспільної угоди, що, природно, створює сприятливе підгрунтя для розвитку хабарництва, зловживання службовим положенням тощо».

Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає, що корупція виникає в тому суспільстві, де, з одного боку, формується запит на ринкові відносини, а з іншого — зберігаються сильні економічні позиції держави. «Сприятливе підгрунтя для української корупції детермінується ще й тим, що наша держава — великий економічний агент, тоді як ринкові механізми розвинені недостатньо, а фінансові потоки явно не прозорі», — зазначає Вадим Карасьов.

Олександр Пасхавер також стверджує, що скорочення масштабів корупції (передусім через її «здорожчання») в Україні найближчим часом не передбачається. «Амбівалентне ставлення до законів (як і амбівалентність більшості законів) прижилося в суспільній свідомості, — переконаний Олександр Пасхавер. — Ба більше — не просто прижилося, а часто сприймається як норма».

Ексклюзивний капіталізм

Корупція в Україні, на думку Вадима Карасьова, пов’язана з браком умов для ліберальної ринкової економіки — не проведено чи не доведено до кінця податкову, адміністративну й бюджетні реформи. Держава навчилася акумулювати прибутки, але є очевидні проблеми з їхнім розподілом (відсутність методології, непрозорість, безконтрольність тощо).

Крім того, в руках чиновників знаходяться могутні важелі впливу на ухвалення того чи іншого економічного рішення (при приватизації, наданні податкових пільг, бюджетних субсидій, державних інвестиційних гарантій тощо). «Це явище характерне для ексклюзивного капіталізму», — говорить Вадим Карасьов.

За словами експерта, капіталізм в Україні побудовано для небагатьох груп, що виключає з ринкових процесів значну частину населення. Ексклюзивний капіталізм характеризується зрощенням держапарату та великих ринкових агентів: по суті, йдеться про приватизацію держави. Такий однобокий капіталізм, що грунтується на нецивілізованому лобіюванні, власне, і провокує формування пострадянської корупції, адміністративної ренти, коли майже всі адміністративні й законодавчі рішення мають свою ціну.

Ворог держави

«Корупційні процеси відбуваються за межами правового поля і поза суспільним (часто навіть парламентським) контролем, — вважає Вадим Карасьов. — Багато в чому ситуація спричинена бідністю українського суспільства, оскільки умовна демократія в Україні побудована не «на представництві платників податків у структурах влади, а на представництві (часто декларативному) клієнтських інтересів бідного населення. Класичні західні ліберальні демократії формувалися на базі податкового представництва, передусім середнього й малого бізнесу. У таких товариствах права депутатам делегуються для того, щоб вони контролювали й направляли фінансово-грошові потоки в інтересах платників податків, створювали сприятливі умови для бізнесу тощо».

На думку Вадима Карасьова, в пострадянських країнах раціонально голосуючий середній клас ще не сформовано, а представників влади обирають для задоволення клієнтських інтересів бюджетників, пенсіонерів. «Тобто виникає не просто залежність суспільства від рішень чиновників та дій влади, а обернена піраміда фінансових і владних потоків, — говорить експерт. — Це зумовлює відсутність зацікавленості суспільства в контролі руху фінансових ресурсів, який фактично здійснюють привілейовані бізнес-політичні групи».

«Найнебезпечніші й найдовгостроковіші наслідки корупції знаходяться аж ніяк не в морально-етичній площині, — переконаний Олександр Пасхавер. — Найгірше те, що корупція деформує безпосередньо державний апарат шляхом гіпертрофування його «хабаромістких» функцій і редукування «нехабаромістких». Наша держава орієнтується не так на потреби суспільства, як на потреби людей, які беруть хабарі. Це важкий наслідок корупції в момент формування державної машини з погляду стратегічних перспектив. Зокрема, й самої держави».

---

Застосування Закону України «Про боротьбу з корупцією» 2002 року

За даними Комітету Верховної Ради з питань правової політики

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар