До зброї! 2003 рік був відносно успішним для експортерів

Валентин БАДРАК, Сергій ЗГУРЕЦЬ
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

2003 р. Туркменістан закупив в України дві станції пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга»

$530-550 млн експорту зброї

Торік Україна підкріпила свої амбіції на світовому ринку озброєнь розвитком таких двох основних тенденцій, як ставки на високоточні системи виявлення й ураження і на продаж нової, виключно української продукції. У національному оборонно-промисловому комплексі сформувалися підприємства, здатні постачати на ринок конкурентоспроможну продукцію. Це, своєю чергою, є передумовою переоснащення і Збройних сил України, хоча торік наша «оборонка» продовжувала нарощувати потужність лише іноземних армій.

Гендиректор Укрспецекспорту Валерій Шмаров наприкінці 2003 року заявив, що порівняно з 2002 роком головний український спецекспортер збільшив зовнішньоторговельний оборот приблизно на 8-10%. Проте, швидше за все, треба орієнтуватися на його попередню заяву, коли на міжнародному авіакосмічному салоні МАКС-2003 у Москві він стверджував, що обсяг експорту озброєнь за 2003 рік перевищить показники попереднього року на 20%. Хоч абсолютні цифри держструктурами так і не названо, за попередніми підрахунками Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, загальні обсяги українського експорту зброї за підсумками 2003 року наближаються до позначки $530-550 млн. При цьому враховуються операції не лише держкомпанії, на частку якої припало близько 80-85% збройних контрактів, а й робота інших спецекспортерів. Наприклад, Укроборонсервіс — найуспішніше дочірнє підприємство «Укрспецекспорту» — продало 2003 року зброї та послуг спеціального призначення на суму 756 млн грн (понад $140 млн). Також враховуються контракти тих підприємств, які постачають комплектуючі для оборонної продукції в Росію.

Аналіз контрактів дає змогу визначити найважливіші особливості роботи українських спеціальних експортерів на світовому ринку озброєнь.

По-перше, це реалізація комплексних програм модернізації армій іноземних держав. Наприклад, Туркменістану чи Єгипту, де проекти веде Укроборонсервіс. 2003 року Туркменія закупила військову техніку на суму понад $200 млн, а 2004-го на ці цілі планується витратити $80 млн. І саме Україна лідирує серед постачальників військової техніки в Туркменію. Торік, за твердженням уряду цієї країни, Туркменістан закупив в Україні дві станції пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга». Серед найвагоміших контрактів — капітальний ремонт винищувачів МіГ-29 туркменських ВПС, а також постачання катерів «Калкан-М» для прикордонної служби.

По-друге, відбулося уточнення спеціалізації нашого військово-технічного експорту, про що свідчить участь українських заводів і фірм у кількох багатосторонніх проектах із постачання вузлів і агрегатів. Наприклад, «Прогрес» (дочірнє підприємство «Укрспецекспорту») реалізовує контракт на постачання танкових дизельних двигунів до Пакистану, які використовують для танка місцевого збирання Al Khalid. ВАТ «Мотор-Січ» стало найпомітнішим гравцем у галузі постачання двигунів для пострадянської авіатехніки: підприємство виготовляє авіадвигуни для кількох десятків типів літаків і вертольотів. Серед останніх проектів виділяється постачання для нових російських навчально-бойових літаків Як-130 і вертольотів Мі-171. До суто української традиційної спеціалізації сьогодні можна віднести постачання авіаційного озброєння для винищувачів Су-30МКІ,

Су-30МКК, МіГ-29, а також газових турбін для ВМС. Приміром, миколаївське держпідприємство «НПК газотурбінобудування «Зоря-Машпроект» 2003 року постачало газові турбіни для військових кораблів Китаю, Індії, Сінгапуру, США, а також для В’єтнаму і Греції в рамках російських контрактів.

Україна також стала активним виробником і продавцем високоточної зброї. Сьогодні відповідними розробками і виробництвом у країні займаються не менш як два десятки заводів. Серед них — ЦКБ «Промінь», ДП «Завод «Арсенал», Казенний завод «Імпульс», ДАКХ «Артем», ЦКБ «Точність» Ніжинського науково-виробничого комплексу «Прогрес». Найцікавіше те, що 2003 року українські підприємства завершили випробовування цілої серії високоточних засобів ураження, до того ж деякі з них не мають аналогів у світі. При цьому більшість зразків високоточної зброї пристосовується під стандарти НАТО.

І нарешті, ще одна важлива особливість — українські спецекспортери пішли шляхом подальшої монополізації сфери торгівлі зброєю і жорсткішої організації системи торгівлі технологіями. Керівництво державної компанії «Укрспецекспорт» скасувало дві з п’яти своїх дочірніх компаній — «Спецтехноекспорт» і «Промоборонекспорт».

Внутрішній ринок наразі лише формується

За даними Мінпромполітики, понад 55% продукції українського ОПК експортується до держав СНД, серед яких основними споживачами є Росія (51,9% загального обсягу експорту) і Туркменістан. Країни Південно-Східної Азії імпортують 32,4%, Близького Сходу — 6%, Західної Європи — 1,8%, США і Канада разом — 0,4% загального обсягу експорту української «оборонки».

Незважаючи на тотальне втягування України в російську оборонно-промислову стратегію, нашій державі дуже важливо знаходити альтернативних партнерів. Свої успіхи в розвитку оборонно-промислової спеціалізації деякі гравці пов’язують саме з розвитком системи трансферту технологій у деяких державах СНД і конкуренцією у пострадянському сегменті ринку озброєнь, що різко зросла впродовж останніх двох-трьох років. При цьому, що важливо, Україна стала продавати більше нової техніки. Реалізація старої зброї із запасів Міноборони 2003 року становить не більше ніж 15-20%. Збільшилися внутрішні й зовнішні інвестиції у розробку озброєнь і військової техніки. Передусім у сфері радіолокації, високоточних засобів ураження, модернізації бронетехніки і засобів ППО, військового суднобудування й авіабудівництва. Внутрішні — за рахунок оборотних ресурсів Укрспецекспорту і його дочірніх фірм; зовнішні — завдяки активному залученню до участі в перспективних проектах інвестиційних компаній іноземних держав. Крім того, 2003 року підприємства ОПК уперше отримали інвестиції від деяких комерційних банків.

Останнім часом Київ активніше працює з країнами, які прийнято називати критичними. Реальною є військово-технічна співпраця в найближчому майбутньому з Лівією, а згодом — з Іраном та Сирією.

Сам світовий ринок озброєнь і військової техніки 2003 року розвивався динамічно. Воєнні кампанії останніх років, особливо в Іраку, стимулювали деякі держави посилити свій військовий потенціал. Значна частина експортерів зброї відгукнулася на потреби ринку, почавши реалізовувати нові дослідно-конструкторські роботи. При цьому значну частину розробок спрямовано на пошук адекватної зброї протидії терористичним угрупованням. Україна готова відповісти на основні виклики ринку. Наприклад, через необхідність розвитку й придбання нових видів зброї особливу актуальність набули технології їх створення. 2003 року Україна запропонувала серію розробок високоточних засобів ураження, нові засоби виявлення об’єктів і наведення зброї на ціль. Цей факт дає змогу говорити про наявність у державі сформованого ядра ОПК.

І все-таки, одним з найважливіших досягнень року можна вважати появу передумов для формування внутрішнього ринку. Силові відомства активізували роботу, спрямовану на модернізацію застарілої інфраструктури й техніки, а також часткову закупівлю нових. Це, до того ж, може стати стимулом активнішої приватизації об’єктів ОПК.

У тім, закріпити успіх на ринку озброєнь Україна зможе лише за певних умов: розвитку оборонно-промислової спеціалізації нарівні з розвитком нових видів озброєнь, доведення до експортного варіанта нових оборонних технологій (адаптація до оборонної тематики цивільних технологій) і розвитку масштабної оборонно-промислової кооперації.

---

Експорт Україною зразків озброєнь і військової техніки¹

---

Показники експорту зброї України в 1999-2003 роках³, $млн

Основні партнери України у сфері ВТС 1999-2003 років¹

---

¹ Таблиці складено Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння на підставі заяв офіційних представників збройного бізнесу за фактом підписання контрактів.

² Поставлені для ВПС РФ в рахунок погашення $275 млн газового боргу, реалізація операції у січні 2000 року.

³ Дані отримано Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння в ході обробки відкритих публікацій ЗМІ, даних академічних структур і реєстру ООН. Вони можуть відрізнятися від офіційних даних через те, що деякі контракти, які реалізуються та за якими є реальні фінансові надходження в Україну, закриті й недоступні для дослідження. Крім того, експерти ЦДАКР використовують методологію підрахунків, яка передбачає облік операцій, пов’язаних з постачанням продукції та послуг подвійного призначення (наприклад, невійськові космічні апарати, ракетоносії, пуски РН), а також цивільної продукції, що містить технології подвійного призначення (наприклад, цивільні літаки Ан-140).

На думку експертів ЦДАКР, погрішності підрахунків можуть становити від 10 — 15%.

⁴ Інтерв’ю голови Комітету з політики військово-технічної співпраці й експортного контролю

при Президентові України Леоніда Рожена тижневику «Дзеркало тижня», 22.09.2001.

⁵ Журнал «Компаньон», 18.06.2002.

⁶ SIPRI 2002. Armaments, Disarmament and International Security. Дані в постійних цінах 1990 року.

⁷ Ці держави назвав гендиректор Укрспецекспорту Валерій Мальовий в інтерв’ю агентству УНІАН 30.09.2000.

⁸ Реєстр ООН.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар