Дим Кіотського протоколу

Дмитро КРАПИВЕНКО

Ратифікація Кіотського протоколу дає Україні чимало економічних переваг. Однак скористатися ними доведеться не скоро, а можливо, й ніколи.

Тонни «зайвих» викидів та мільярди інвестицій

Дбайливе ставлення до довкілля — ознака європейськості, відтак недавнє приєднання України до Кіотського протоколу, який регламентує скорочення викидів СО2 в атмосферу, можна тлумачити як чергове євроінтеграційне зусилля. Хоча Мінекології подавало Верховній Раді цей документ під іншим соусом. Кіотський протокол передбачає впровадження ринкових механізмів контролю над шкідливими викидами, створює так званий ринок квот на викиди: країна, промисловість якої забруднює повітря більше, ніж установлено протоколом, зобов’язується купувати квоти на викиди парникових газів у екологічно «чистих» держав. У цьому сенсі Україна має досить серйозні переваги: за всіма ознаками ми належимо до категорії країн-продавців. Адже 1990 року (у протоколі цей рік визначено як базовий) Україна посідала шосте місце, «викидаючи» 880,5 млн СО2-еквівалента, а упродовж 1990-1998 років цей показник скоротився до 315,9 млн. Відтак, за прогнозами Мінекономіки, навіть за «оптимістичного сценарію розвитку вітчизняної економіки» Україна не сягне рівня викидів 1990 року. За різними оцінками, торгівля квотами на шкідливі викиди даватиме непоганий зиск — від $740 млн до $1,5 млрд щороку.

Інша річ — кому знадобляться українські квоти? США — найбільший забруднювач повітря — агресивно опирається ратифікації протоколу. Віднедавна аналогічну позицію зайняли й росіяни. Китай — нинішня «світова кузня», — який визначений у протоколі як «країна, що розвивається», не має чітких зобов’язань щодо скорочення парникових газів. Єдиний відносно реальний претендент на CO2 made in Ukraine — Німеччина. «Представники ФРН висловили зацікавленість щодо можливості купівлі українських квот на парникові гази, — говорить керівник програми «Технічне регулювання» Інституту реформ Ігор Папуша. — Власне німці пропонують своєрідний бартер: німецька сторона інвестує у проекти, які дають можливість скоротити шкідливі викиди на українських підприємствах, зокрема на ТЕЦ. Отриманий надлишок викидів «експортується» до Німеччини. Німці готові інвестувати в ці проекти близько $2 млрд».

Торгівля квотами — не єдиний «пряник» Кіотського протоколу. Участь у цій угоді відкриває доступ до так званих «проектів спільного впровадження» — інвестиційних проектів, спрямованих на екологічне вдосконалення виробничих процесів на «брудних» підприємствах. Фінансують такі заходи зазвичай міжнародні інститути. Для України вже розроблено програму з 36 проектів спільного впровадження загальною вартістю понад $700 млн. Програма в основному орієнтована на металургійні підприємства, шахти, комунальні господарства і розрахована на скорочення викидів СО2 до 65 млн т. Проте вона не має належного законодавчого супроводу. «По-перше, держава повинна створити офіс проектів спільного впровадження. По-друге, має бути затверджено програму, критерії, процедуру проходження таких проектів», — вважає експерт громадського об’єднання «Ініціатива 5Е» Володимир Ласкаревський. — Постійні кадрові ротації у Кабміні дестабілізують роботу урядової Комісії з питань змін клімату.

Байдужий до проектів спільного впровадження і український бізнес. Для нього такі проекти — екзотика. Українські підприємці ставлять цілком природне запитання: чи є позитивний досвід впровадження? Яка урядова структура коригує проект? Звісно, ніхто не хоче починати ще у передстартових умовах. Водночас є інтерес Заходу до проектів спільного впровадження. Тільки наша організація може сприяти залученню $8 млрд до 2012 року. ЄБРР готовий виділяти $2-4,6 млрд на рік для країн з перехідною економікою, серед яких, згідно з протоколом, Україна посідає одне з провідних місць».

Приклад для «старшого брата»

Радіти Кіотському протоколу й підраховувати зароблені на «диму» мільйони можна буде тоді, коли документ набере чинності. А цього може і не статися. Протокол починає діяти, коли він ратифікований країнами, на які припадає понад 55% викидів СО2. 118 «кіотських» держав, зокрема й Україна, не досягли цього показника. США та Австралія категорично відмовляються від ратифікації: уряди цих держав упевнені, що ратифікація кіотських угод матиме негативні наслідки для цих індустріально розвинених країн, які в разі приєднання до протоколу мають витратити величезні кошти на скорочення викидів парникових газів. Вирішальне слово залишається за Росією, яка має 17% світового показника забруднень. Приєднання РФ до Кіотського протоколу робить цей документ життєздатним.

Два роки тому на саміті в Йоханнесбурзі прем’єр РФ Михайло Касьянов урочисто пообіцяв, що Росія ратифікує Кіотський протокол найближчим часом. Викиди СО2 порівняно з 1990 роком у РФ скоротилися на 35-40%. Відтак є нагода заробити на торгівлі «брудними» квотами щонайменше $210 млн. Утім, восени минулого року ситуація докорінно змінилася. Сам Володимир Путін розкритикував підвалини протоколу. «Є низка країн, які ратифікували Кіотський протокол, а обмеження на себе не взяли. Це країни з потужними економіками й великою кількістю викидів (вочевидь, мався на увазі Китай. — Ред.). Ми не хочемо, щоб Росія перетворилася на дійну корову, за рахунок якої вирішуються проблеми екології», — заявив російський президент під час свого візиту до країн Азійсько-Тихоокеанського регіону. З путінського «благословення» в Росії відразу піднялася антикіотська хвиля.

З’явилася думка, що ратифікація протоколу — не такий уже й подарунок долі: право на торгівлю квотами та приплив іноземних інвестицій є, але процес вельми витратний. Адже безпосереднє зростання ВВП відбувається паралельно зі зростанням викидів. Відтак російські підприємства потребують серйозної екологічної модернізації, а це $5-10 млрд капіталовкладень щороку. Знайшлися й зухваліші аргументи: Кіотський протокол має на меті запобігти парниковому ефекту, а чим цей процес загрожує Росії? Потеплішає? Так це ж тільки на краще для суворого російського клімату, ба більше — для сільського господарства, яке отримає нагоду вирощувати теплолюбні культури.

Небезпідставними є й твердження про те, що Кіотський протокол на певному етапі може стати гальмом і для української економіки. За даними Департаменту іформації з енергетики США, енергомісткість українського ВВП уп’ятеро вища за польську, і удвічі — за російську. За тими самими даними, питомі викиди вуглецю в обрахунку на тисячу доларів ВВП в Україні утричі перевищують аналогічні показники Польщі, удвічі — Росії. Природно, що з кожним роком Україна наближатиметься до показників 1990 року, а потім треба буде відповідати за шкідливі викиди — модернізувати «брудні» підприємства.

На думку більшості аналітиків, станеться це не швидше як за десять років. Проте мало хто з них береться прогнозувати, яким буде темп зростання нашого енергомісткого та шкідливого для атмосфери виробництва. Отже, перед українськими підприємствами у перспективі постає проблема масштабної екологічної модернізації. Готові до цього одиниці, та й вони такими здобутками завдячують західним грантам. І після ратифікації Кіотського протоколу ситуація навряд чи зміниться. Зрештою, й сама ратифікація залишається іміджевою акцією.

---

Довідка

Кіотський протокол підписано 11 серпня 1997 року. Документ грунтується на положеннях Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Мета протоколу: «досягти... стабілізації концентрації парникових газів у атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему». Протокол установлює кількісні зобов’язання щодо скорочення та обмеження викидів парникових газів у атмосферу упродовж 2008-2012 років на 5,2% порівняно з 1990 роком. На сьогодні протокол ухвалили 118 країн, серед яких такі розвинені країни, як держави ЄС (24% викидів) та Японія (8,5%).

Кіотський протокол є першою міжнародною угодою, яка передбачає застосування ринкових механізмів міжнародної співпраці для розв’язання глобальних екологічних проблем. Вони грунтуються на визнанні того, що вияви і наслідки зміни клімату не залежать від місця викидів парникових газів і загальні витрати на скорочення цих викидів можуть бути мінімізовані в глобальному контексті. Відтак протокол легітимізує торгівлю викидами СО2.

---

Тенденція скорочення викидів парникових газів

За даними громадського об’єднання «Ініціатива 5Е»

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар