Колонка редактора

Добрі новини

Ігор НАУМЕЦЬ, кореспондент

Людська природа віддає перевагу приємним новинам. У старі часи посланцям з поганими новинами навіть відтинали голови. А наймасовіше в історії людства віросповідання розвинулося завдяки книзі, яку так і назвали — «Добра новина». Щодо останньої, до речі, абсолютно не заперечую, що це справді добра новина, перемогти смерть — то не абищо.

«Що там нового у світі відбувається?» — таким запитанням зустрічає дружина, коли приходжу з роботи. В очах — очікування радісної і приємної новини. Дивно, але зазвичай з тих усіх новин, у яких «варюся» цілий день, не знаходжу практично жодної, яка була б достойна уваги коханої.

Підвищення цін, уповільнення зростання економіки, конфлікти влади з олігархами — навіщо все це вдома? За словами доктора Харшоу з «Чужий в чужій землі» Р. Хайнлайна, більшість психічних захворювань людей відбувається через шкідливу звичку ознайомлюватися щодня з новинами про світові катастрофи й трагічні події.

Тому, прийшовши додому, намагаюся залишити за порогом усі суспільні новини, що мають похмурі відтінки, а в закутках пам’яті обов’язково знайду новину, яка викличе посмішку в дружини. Зрештою, навіть у сотий раз сказані банальні три слова при правильному оформленні є доброю новиною...

Мушу чесно визнати, що добрими новинами дружина радувала мене значно більше, аніж я її. Протягом останніх двох років вона подарувала мені найпотужніший потік добрих, чарівних, веселих новин. Почалося з того, що вона сповістила мені, що нас буде троє. А далі покотилося.

Я дізнавався про те, що наше створіння вже розміром з пшеничне зерня, потім з горіх, потім з яблуко. Потім якось, пильно прислухаючись до нього, я отримав неслабкий удар по вуху — так я дізнався, що в нього вже досить сильні м’язи. Трохи згодом отримав одну з найрадісніших звісток — виявляється, це не воно, а він. А потім я став батьком, виконавши таким чином першу з тих трьох найважливіших справ у житті.

Потім новин було ще більше, і про них, може, варто було б написати і книгу. Поділюсь лише однією з останніх — мій півторарічний син вже виконав одну з трьох найголовніших чоловічих справ. Він відкопав у піску каштан, з якого виткнувся паросток, і приніс мені. Так ми посадили його перше дерево. А це означає, що тепер, дивлячись, як воно росте, ми знову матимемо купу добрих новин.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар