Колонка редактора

Урбанізована попелюшка?

Олена КАЧУРЕНКО, заступник головного редактора

Виявляється, чимало чехів досить прохолодно ставляться до безсмертного Швейка. Бо, мовляв, тільки у них символом нації вважають повного ідіота (офіційний медичний діагноз Швейка), блазня і пристосуванця. Вічні теми «блазень і суспільство», «блазень і влада» несподівано активізувались у зв’язку з шаленою популярністю, якої набула останнім часом на теренах СНД наша землячка Вєрка Сердючка.

Відомий російський тележурналіст з ІСTV Дмитро Кисельов тиждень тому навіть присвятив феномену Сердючки свою передачу.

Звинувачень з боку Кисельова на адресу Сердючки вистачило б на низку статей Кримінального кодексу. Паплюження святого (цитує — о жах! — гімн України!!!), вульгарщина, кітч, несмак, примітивізм, пародія на українців... Аргументи захисників були жанрово-філософські: мовляв, традиція буфонади, гротеску, спадщина Чапліна, Карандаша, Тарапуньки, самоіронія, зрештою, очевидний акторський талант... Паралельно велось опитування телеглядачів: Сердючка — це крах української культури чи її успіх? Перемогла остання думка. Що вселяє стриманий оптимізм щодо психічного здоров’я нації. Як казала Сердючка, справжню красу нічим не зіпсуєш. Навіть Сердючкою. Ну не кожному народу дістаються як символи Гамлет чи Жанна д’Арк. Зате там з гумором «напряжонка».

Звичайно, Сердючка — не трагічний блазень (як Мамонов з його «Шоколадним Пушкіним») і не романтичний арлекін (як Полунін з його «Сніжним шоу»), про вічні істини та «прокляті питання» тут не йдеться. Це насамперед супервдалий комерційний проект з такими само вдалими ходами для розкрутки: участь у телерекламі, кар’єра «співачки»... Для Сердючки пишуть кращі композитори, вона збирає й «рве» багатотисячні зали. Її люблять, ось ТАКУ. Інтелектуали розводять руками: і ЦЕ — герой нашого часу? Про те, що єдиною альтернативою Сердючці як народному кумиру є поки що прості й добрі бандити з всенародно обожнюваної «Бригади», мови якось немає.

Однак тут інше коріння: «проста залізнична провідниця» стала зіркою. Чи не нагадує це вам історію Попелюшки? Можливо, це — надія на перемогу, ще й яка! Ми справді зможемо, ми виживемо (як полюбляють повторювати американські кіногерої за секунду до загибелі)! Поки ось такі — смішні, неоковирні, трохи хамовиті, трохи недолугі, з кострубатою російською мовою (з пісні слова не викинеш), але — впевнені у своїй довершеності, автентичності, перспективності. І хіба це не українська мрія — вирватися, досягти, довести, вразити! Проня Прокопівна, «Довгоносики» не змогли. Сердючка ж підкорила есендівський «Хрещатик» «нахабністю наївності» (вислів Достоєвського) — куди тій Скарлетт О’Хара. Яка також була «не леді», але завдяки їй будувалась Америка.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар