У війни нежіноче обличчя

Андрій МИСЕЛЮК, редактор блоку «Політика»

Навіть якщо це війна лише за зміну Конституції, а єдині «загиблі» на ній — квіти, приготовлені до врочистого відкриття сесії...

Років шість тому Олександр Сергійович Барсегян — режисер харківського театру імені Олександра Сергійовича Пушкіна — пояснював мені, журналісту-початківцю, універсальність шекспірівської тези про світ-театр і людей-акторів: «Усі люди обов’язково обирають собі в житті ролі й потім грають їх, а найбільше — політики. Якщо Тимошенко йде до парламентської трибуни — ми заздалегідь знаємо, що вона буде з надривом паплюжити антинародний режим. Якщо виступатиме Вітренко — її виступ буде витримано у «бандитському» стилі. І таке інше». Відтоді минуло чимало часу, і я мав змогу пересвідчитися в правоті обох театральних діячів. Частенько навіть здавалося, що політики — найнещасніші із смертних: вони рідко коли дозволять собі бути собою. Проте коли дозволяють, — то це вже видовище не для нервових.

Спікера Литвина назвати людиною зі слабкими нервами якось язик не повертається, але після того як минулого вівторка супротивники зміни Конституції з допомогою підручних засобів намагалися довести Володимирові Михайловичу свою правоту, — видираючись на стіл президії, поливаючи Литвина водою й обсипаючи зламаними квітами й паперами, — нерви у «голови» не витримали. «Куди ви, куди ви, матусю! Олександр Македонський, звісно, герой, але навіщо ж стільці ламати? Не треба показувати своє звірине обличчя — обличчя майбутньої влади!» Підсумок: «Ах, який жених товариш Саахов» — облитий з голови до ніг і зі зламаною квіткою за вухом — «Абидна, панимаєш! Нічого не зробив — лише поставив на голосування!»; опозиціонери отримали по головах від колег з більшості; Конституцію повторно за півтора місяця позбавили «дівочої» недоторканності. Після цього втомлені, але задоволені, актори знову вдягли маски. Усупереч усім правилам театрального мистецтва рушниця вистрілила в першому акті. У другому — жертва української версії «революції троянд» змінила костюм і привселюдно вибачилася за сказані зопалу слова про «звірині обличчя». «Діти квітів» з опозиції, як розповідають їхні колеги, від привселюдного самокатування й самокопання відмовились і потай ходили вибачатися до спікера в кабінет... Сцену підмели, зламані квіти й папери зникли. Простір відкритий для наступного спектакля. А поки що — «антракт, негідники!»

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар