Шизофренія — телевізійна й інша

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ

Скільки завгодно можна говорити про дурість і бездарність телебачення на всіх його національно-географічних широтах, але воно всюди постає по-своєму чи не ідеальним дзеркалом сучасної цивілізації усіх тих широт. А особливо пострадянських. А особливо останніх телесезонів.

...Вельми резонансний московський канал. Під вечір — теленарис якоїсь теледами про сталінсько-берієвсько-абакумівську воєнну контррозвідку («СМЕРШ»), яка, мовляв, переконливо виконала свій обов’язок, виловлюючи нацистських шпигунів і диверсантів. Десь близько тридцяти тисяч. Про те, що той же «СМЕРШ» сотнями тисяч спроваджував на ГУЛАГ зовсім не-шпигунів у теленарисі не було сказано.

А через кілька телегодин на тому самому телеканалі — чергова подача довгенького телесеріалу «Конь белый». Люто антикомуністичної, аж істерично білогвардійської орієнтації. Режисер і сценарист того античекістського і антибільшовицького «Коня білого» в минулому — сам чекіст, автор сценаріїв таких видовищ, як «Державний кордон» і «Я — із контррозвідки»(!), ліцензію на які видавала, зрозуміло, сама Луб’янка...

Серед іншого, українські телеканали безперестанку ганяють безконечні «чекістські» бойовики часів застою (різні там «Помилки...» і «Повернення резидента», замовлені колись особисто товаришем Андроповим). Отож кінематографічна продукція установи-монстра, яка свого часу й облаштувала десятки мільйонів смертей.

Зупиніться, у широкому значенні, продюсери тих каналів. «Виконавчі» й «генеральні»... Досить.

І все ж не в них, тих каналах і продюсерах, гірка сіль ситуації. В іншому. Світ, який все ще улягає і підлягає тій його «шизофренії». Крок уперед — і тут же крок назад. Історичний і просто істеричний біг на місці. Доки? Сучасність має-таки виробити якусь свою цілісну стратегію, яка повинна бути позначена зовсім не радикалізмом у той чи інший бік, а саме цілісністю. Ставайте «лівими», «правими» чи «поміркованими», але ж не можна зловісно-еклектично і просто безпринципно поєднувати те і друге — з третім.

Телебачення всіх його підрозділів, зрештою, лише «фіксує» той нинішній повсюдний стан «навпіл», «надвоє». Треба зробити справжній крок уперед — уже без подальшого відступу. А особливо — відступу вбік, символічно кажучи, Луб’янки.

Тож допоможемо телебаченню?

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар