Варшавський договір

Олександр ДМИТРЕНКО

Україна і Польща спільно потягнуть нафтопровід Одеса—Броди до Європи. Наступна «станція» — Плоцьк. Дискусія про реверс українського нафтопроводу різко загострюється.

Ціна труби

У середині січня Кабмін затвердив угоду про інтеграцію нафтопроводу Одеса—Броди з польськими нафтомагістралями. 16 січня у Варшаві було підписано договір про продовження нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька і створення українсько-польського спільного підприємства з його добудови (договір підписали Укртранснафта і польська Przedsiebiorstwo Eksploatacji Rurociagow Naftowych Przyjazn («Пшиязнь»), а також віце-прем’єри Андрій Клюєв і Марек Поль). Згідно з міжнародними стандартами, договір набере чинності 15 лютого.

Значущість підписаного у Варшаві договору велика й багатовекторна. Київ підтвердив інваріантність своєї транзитної стратегії в рамках Євразійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), що передбачає організацію постачання каспійської нафти на ринки континенту. Реалізація проекту розширює асортимент українського експорту, доповнюючи його транзитним сервісом. З урахуванням зниження зовнішньоторговельного сальдо (за 11 місяців 2003 року сальдо торгівлі товарами погіршилося на $605,6 млн порівняно з 2002 роком) СП стає цікавим для Нацбанку, який відповідає за золотовалютні резерви країни. У цьому контексті важливою є диверсифікація транзитних послуг України, що замикається на постачанні російських енергоносіїв до Європи. Останнє, крім внеску до скарбниці, зміцнить позиції Києва на переговорах з Москвою про умови транзиту російського газу через українську газотранспортну систему, а також дасть можливість поторгуватися щодо преференцій у газотранспортному консорціумі. Водночас на черговому засіданні українсько-американської Комісії з економічної співпраці, наміченому на 22 січня у Вашингтоні, можна говорити про залучення конкретних інвестицій та роль нафтових компаній США. До речі, готуючи саміт, Міненергетики США розіслало листи американським нафтовим компаніям, пропонуючи їм узяти участь у проекті Одеса—Броди.

Утім, і під час будівництва труби, і в розпал реверсної дискусії Європа традиційно мовчала, і на це є кілька причин. Застій європейської економіки (за підсумками 2003 року ВВП єврозони зріс лише на 0,4%) не дає надій на помітне зростання споживання енергосировини, а електростанції, промисловість і комунальні господарства перебудовуються на газ. Економічний нюанс ускладнюється політекономічною недовірою — нафтопереробні заводи Центральної Європи, орієнтовані на дешеву й низькоякісну нафтову суміш urals, сумніваються у швидкому надходженні каспійської нафти. Крім того, європейців хвилює питання власності труби. П’ятирічне будівництво нафтопроводу здійснювалося коштом України, а труба має статус держвласності. На сьогодні в Україні немає нормативної бази, що передбачає легітимну передачу нафто- і газопроводів у приватні руки. Можливо, це стримує європейських нафтових гігантів — BP, Total і Shell — від інвестицій і пропозицій про співпрацю.

У Каспійському регіоні нафтопровід також був сприйнятий холодно. Здебільшого через черговий американський «проект сторіччя» — нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан (БТД) — конкурент Одеса—Броди. У Баку впевнені, що з травня 2005 року маршрутом Баку — Джейхан розпочнеться експорт нафти, до того ж до постачання підключиться й Казахстан. Однак політична криза в Грузії змусила США замислитися про труднощі в забезпеченні належного рівня безпеки БТД упродовж усіх його 1770 км. Побоюються в США й можливих вилазок ісламських фундаменталістів і курдських сепаратистів у Туреччині. Тому стабільна Україна і Польща являють собою принадну альтернативу або щонайменше запасний варіант постачання каспійської нафти на світовий ринок. З осені 2003 року Америка зі зростаючою увагою придивляється до української труби.

У листопаді Анкара, стурбована екологією Босфору й Дарданелл (за останню п’ятирічку кількість нафтоналивних суден, що проходять через протоки, зросла на 75% — до 7427, а обсяг перевезень нафти й інших небезпечних вантажів збільшився вдвічі — до 123 млн т) й готуючи нафторинки Середземномор’я до постачання нафти з труби БТД, заборонила великим танкерам прохід через чорноморські протоки в нічний час. У жовтні країни ЄС запровадили заборону на входження до своїх портів однокорпусних танкерів з вантажем мазуту і важких сортів нафти, причому до 2005-го всі однокорпусні танкери, термін експлуатації яких понад 23 роки, мають бути виведені з експлуатації. З 2010 року це стосуватиметься всіх однокорпусних суден. Те, що Росія здійснює свій нафтоекспорт, використовуючи тільки однокорпусні судна (їх фрахт у півтора разу дешевший, ніж двокорпусних), дає можливість передбачити якщо не мораторій, то помітне зниження постачання urals на ринки Середземномор’я.

Показово, що Туреччина запровадила обмеження після аварії в листопаді грузинського судна «Пантелеймон» з українським екіпажем на борту, внаслідок якої утворилася нафтова пляма в Босфорі. 26 листопада в Брюсселі віце-прем’єри України та Польщі Віталій Гайдук і Марек Поль підписали міжурядову угоду про інтеграцію нафтопроводу Одеса—Броди з польською нафтотранспортною системою. Вони ж разом із комісаром ЄС з питань енергетики і транспорту Лойолою де Паласіо підписали спільну декларацію, що отримала логічне завершення в договорі про створення СП. Цікаво, що фахівці Київського інституту транспорту нафти ще торік розпочали підготовку робочого проекту добудови 150-кілометрового відрізка Броди — Держкордон.

Таким чином, розвиток подій навколо нафтопроводу Одеса—Броди став природним каталізатором нафтотранспортної євроінтеграції України. Однак до появи першої каспійської нафти з українсько-польської труби в Плоцьку далеко. На спорудження нафтопроводу тільки до держкордону, за приблизними оцінками, може піти півтора року і $300 млн. Реальність західних інвестицій безпосередньо залежить від оперативного прийняття законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про концесії». Віце-прем’єр з питань ПЕК Андрій Клюєв упевнений, що закон, який дозволяє концесію нафтопроводу, забезпечить й інвестиції на будівництво на польській території, і нафту для постачання до Європи. Проте, оскільки будівництво до Плоцька триватиме не менш як три роки, проблема оптимальної експлуатації нинішньої гілки Одеса—Броди залишається на порядку денному.

Привид реверсу

16 січня керівник проекту з розробки бізнес-плану прямого використання нафтопроводу аудиторської компанії PricewaterhouseCoopers (PWC) Філіп Найтман заявив, що тимчасове використання нафтопроводу Одеса—Броди в реверсному режимі заблокує можливість його прямої експлуатації. На його думку, через три роки проект втратить актуальність, оскільки Континент «почне будувати нафтопроводи в обхід Одеса—Броди, а реверсивне використання нафтопроводу нераціональне у зв’язку з обмеженням проходу танкерів через чорноморські протоки, що контролюються Туреччиною».

Тим часом заяви Москви про зростання потреби в магістральних потужностях з огляду на нарощування постачання нафти до Європи не відповідає реаліям. Потужностей внутрішніх російських нафтопроводів і нафтотерміналів у портах недостатньо, що особливо очевидно на тлі недозавантаження української ділянки «Дружби». Наприкінці грудня 2003 року між російським і українським керівництвом ПЕК досягнуто угоду про готовність України цього року забезпечити транзит до 9 млн т нафти urals ділянкою Кременчук—Снігурівка—Південний. ТНК-ВР, головний лобіст реверсу Одеса—Броди — в цьому напрямі збирається прокачати лише 1,8-2,4 млн т. Загальний обсяг експортного постачання ТНК-ВР 2004-го становитиме 17,8 млн тонн, які порівну поділять між балтійськими і чорноморськими портами (Приморськ, Бутинге, Вентспілс, Новоросійськ, Одеса, Південний і Кавказ). Отже, де-факто качати російську нафту на південь і заправляти нею російські танкери компанія не збирається, продовжуючи лобіювати реверс нафтопроводу Одеса—Броди.

Вірогідно, затятість Росії у спробах «захопити» нафтопровід Одеса—Броди, а заразом і термінал «Південний» зумовлена її прагненням «політично» встановити свою монополію над нафтотерміналами Чорного моря. Втім, Ространснефти нічого іншого не залишається. По-перше, тариф на прокачування каспійської нафти маршрутом Баку—Новоросійськ становить $15,67 за тонну, тоді як трубою Баку—Супса (тут планується заправляти танкери для нафтопроводу Одеса—Броди) — $2,7 за тонну. По-друге, з пуском нафтопроводу Баку—Джейхан новоросійський нафтотермінал може позбутися значних обсягів нафти з Казахстану, російський транзит якої нині становить близько 15 млн т за рік. Цікаво, що, претендуючи на українську трубу, Москва так і не змогла організувати роботу Каспійського трубопровідного консорціуму. Каспійський трубопровід, розрахований на прокачування 60 млн т нафти за рік, сьогодні може транспортувати лише 28 млн т, однак прокачує половину можливого. Тим часом, зосередившись на Чорному морі, росіяни продовжують постачати близько 5,5 млн т нафти в Китай залізничними цистернами. ЮКОС, що займається цією малорентабельною справою, може наростити залізничний експорт до 15 млн т, однак, ризикнемо припустити, без нафтопроводу на Дацин росіян на китайському ринку скоро змінить Казахстан.

Кабмін, не зумівши визначитися з маршрутом Одеса—Броди в грудні, обіцяє зробити це 1 лютого. Тож наприкінці січня очікується різке загострення реверсивної дискусії, на підсумок якої вплине і результат січневої зустрічі президентів України і РФ. Проте уряд знову може перенести дату оголошення вироку. Аж до президентських виборів. Офіційна причина є — в дорученні Президента сказано, що Кабмін повинен визначитися з реверсом, виходячи виключно з економічної доцільності, якої, як відомо, немає. Шкода, що трубі та країні очікувати дедалі важче — збільшення нафтового тиску на Босфор як наслідок можливого реверсу та сьогоднішньої пасивності стимулює розвиток альтернативних протоці нафтопровідних магістралей: Бургас—Александрополіс, Бургас—Влера, Констанца—Трієст і Кийікей—Ібріхаба.

---

Досьє

Першу чергу нафтотранспортної системи Одеса—Броди завдовжки 674 км, здано в експлуатацію в травні 2002-го. Пропускна спроможність — 9-14,5 млн т нафти за рік, резервуарний парк — 200 тис. кубометрів. Морський нафтотермінал «Південний» здатний приймати танкери дедвейтом до 100 тис. т. Українсько-польське СП займеться добудовою частини нафтопроводу на польській території з Бродів до Плоцька, завдовжки 500 км і орієнтовною вартістю від EUR350 до 450 млн (віце-прем’єр з питань ПЕК Андрій Клюєв упевнений, що для реалізації проекту будуть потрібні не менш як $500 млн). Добудований нафтопровід (загальна довжина перевищить 1100 км) зможе перекачувати до 25 млн т нафти за рік. У дебюті проекту його фінансуватимуть на паритетних засадах Укртранснафта і «Приязнь», надалі сторони розраховують на міжнародні інвестиції. Потенційне продовження труби від Плоцька до Гданська дасть змогу збільшити обсяг прокачування по всьому нафтопроводу до 40-45 млн т нафти за рік, а резервуарний парк — до 600 тис. кубометрів.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар